Розділ «Частина друга Документи»

«Українська Головна Визвольна Рада намагається дійти до порозуміння і мирного співіснування зі всіма сусідами України на засаді взаємного визнання прав на власну державу на етнічних територіях кожного народу».

(Витяг з Політичної Декларації УГВР від червня 1944 р., ст. III, 6. — С. 5).

ПОЛЯКИ — ОДВІЧНІ ЗАХІДНІ СУСІДИ!

Спільна недоля об'єднує наші народи. Московський і німецько-австрійський імперіалізми не раз протягом століть нападали вже на наші народи.

Однакова доля чекала на нас також на початку нинішньої імперіалістичної війни. Польща і Україна стали ареною довгої і страшної за наслідками війни. Як німецький, так і більшовицький імперіалізми відразу розпочали нищення обох народів. А тепер кровожерливий кремлівський імперіалізм заливає кров'ю і плюндрує наші і ваші землі, утискає обидва народи тяжким більшовицьким ярмом.

І саме тепер, коли наближається до кінця імперіалістична війна, коли виразно вимальовується англійсько-більшовицький конфлікт, коли ідеєю національно-визвольної революції живуть усі поневолені народи, коли невідворотним і близьким є падіння в'язниці народів — СРСР, частина польського суспільства, особливо з польсько-українського прикордоння, яка не усвідомлює значення нинішнього моменту, запряжена до імперіалістичної колісниці Кремля, накидає петлю на власний народ і нам, українцям, не дає жити.

Де політичний розум тупоголових польських політиків, вірних прислужників кровожерливого Кремля? їхня політична неграмотність, а особливо нічим не обґрунтована ненависть до українського народу, мають непередбачувані наслідки, а в майбутньому можуть призвести до катастрофічних наслідків.

В епохальний період вони зв'язали долю свого народу з тими, хто масово нищив і нищить польський народ, чиї руки не висохли від крові невинних жертв Катині, «Бригідок», «Замарстинова», «Лонцького» та інших в'язниць і далеких таборів, переповнених поляками у червні 1941 року, у яких тоді (червень і липень 1941 року) знищено десятки тисяч невинного українського і польського населення. Служити катам свого народу і після того всього вихваляти їх можуть тільки зрадники, яких народ повинен соромитися, бо ніхто не сумнівається, що ці злочини були справою кремлівських катів.

Поляки! Вдивіться у недавнє минуле. Згадайте більшовицьку окупацію 1939—1941рр. частини польської держави, пам'ятну зиму 1940 року, коли у вагонах для худоби при більш ніж 20-градусному морозі було масово вивезено поляків до Сибіру, Казахстану та інших таборів Радянського Союзу. І хто, якщо не сучасні ваші «визволителі», має на своєму чорному сумлінні тисячі дітей, матерів і старих людей, які замерзли по дорозі у вагонах, десятки тисяч здорових і сильних людей, які сконали пізніше від голоду і нелюдської праці в далеких пустелях Казахстану і Сибіру.

І хто, якщо не «визволителі», ліквідував пізніше генерала Сікорського, який намагався визволити всіх поляків із в'язниць і таборів СРСР, досконало знав умови життя в'язнів Казахстану, не міг вибачити більшовикам Катині. Запитайте наочних свідків, нечисленних, яким удалося повернутися. Зі сльозами на очах вони розкажуть вам про звірячі облави, багатомісячні переїзди на місце «перевиховання», про «щасливе заможне життя під сонцем сталінської конституції». Запитайте, кого туди висилали. Магнатів? Шляхту? Чи селян і дрібну інтелігенцію?

Незважаючи на це, зграя зрадників польського народу вірно служить Москві. З допомогою цих «поляків» НКВД робить облави на польські села, гонить польську молодь, щоб вона гинула на фронтах за повне уярмлення свого народу, за імперіалістичні інтереси Кремля.

Поляки! Придивіться ближче до діяльності міліції «громадської», до окремих чиновників адміністрації. Побачите знущання з українського населення, безкарне пограбування наших сіл, арешти і нелюдські тортури, тісну співпрацю з НКВД, яка набирає жахливих форм.

Українське суспільство з величезним терпінням витримувало напади розбещеної польської міліції, обмежуючись пасивною самообороною. Але ці люди приймають нашу терплячість за нашу слабкість, провокують нас до відплатних акцій, до зайвого проливання крові. Цим користується наш спільний ворог. Тому звертаємося ще до тих поляків, яким дорога доля польського народу, — напоумте їх, бо не знають що творять.

Нехай негайно припинять усі антиукраїнські акції. Нехай перестануть вислужуватись перед злочинним НКВД. Нехай тверезо поглянуть на сучасну політичну дійсність. Нехай послухають голос польського народу, який за цей короткий час більшовицької окупації зміг розшифрувати майже всі замасковані рухи кремлівських імперіалістів.

Поляки! Ваші народні маси скажуть вам, чи бажають вони собі цього «раю і щастя», що їх принесли їм зі своїм «визволенням» володарі Кремля. Народ вам скаже, якої Польщі він прагне.

Поляки! Таку Україну, як тепер ваша Польща, ми вже маємо впродовж 26 років. Ми теж мали видатних комуністів, але запитаймо нашого українського царя: де вони є тепер?

Українським селянам також під час революції роздавали поміщицьку і церковну землю у власність. Але запитайте наших «щасливих і заможних» колгоспників: скільки вони тепер її мають? Стільки, що й халупи нема де збудувати. Гірше, ніж на панщині, уярмили більшовики наше селянство.

Отже, зважте, щоб Вас колись не проклинали Ваші власні діти, як ми закидаємо нашим батькам, що на власних плечах підняли цю кровожерливу прокляту владу.

Наближається кінець тієї імперіалістичної війни, а одночасно все більше визрівають революційні повстанські рухи в усіх країнах під більшовицькою окупацією. Палахкотять повстаннями вся Україна, Кавказ і Білорусь, Балкани і прибалтійські країни, також польський народ виходить на спільний антибільшовицький фронт. Цей фронт з кожним днем стає все міцнішим.

Недалеко вже час, коли кожний народ буде жити самостійним державним життям на своїй власній землі.