Розділ «Частина друга Документи»

Протягом липня через територію проїжджали більшовицькі війська. Всюди, де вони затримувалися на нічліг, продавали награбоване у Німеччині майно. Пияцтво, крадіжі^и і ґвалтування жінок — це нормальні явища, які завжди траплялися там, де затримувалися радянські війська. Кажуть, що вони не хотіли б виїжджати з Польщі, бо всього є в достатку, а в СРСР — голод. Усі вихваляють німецький добробут і не можуть нахвалитися, що мали там повну свободу грабувати. Частими є випадки обурення діяльністю більшовицької влади і висловлювань, що настане час, коли запитаємо владу про наше добро. Якийсь поранений червоноармієць (пораненим повернувся з Червоної Армії) розказував, що вбивства командирів і енкаведистів у Червоній Армії є поширеним явищем. Червоноармійці дуже ненавидять енкаведистів. Інший солдат говорив, що в Україні є багато бандерівців, і що це — добрі хлопці. Солдатів вони не чіпають, вбивають тільки енкаведистів. А тим с… синам так і треба. Я на фронті воював, а вони по тилах грабували. Зрозуміло, що говорив він це після випитої горілки і то сам на сам з господарем. Коли управління дізналося, що на території є УПА, і звернулося до солдатів, які переганяли пограбовану у Німеччині худобу, щоб допомогли організувати облаву, ті відповіли: «На фронті ми воювали і якось залишилися живими, а тепер маємо загинути від бандерівців? Не підемо!» Місцеві хлопці, які пішли у Червону Армію, а тепер поранені повернулися додому, навтішалися вже комуною. Це стосується навіть тих, хто раніше був переконаним комуністом.

Різне:

На території є тільки польські школи. Щоб отримати дозвіл на школу з українською мовою викладання, треба дуже постаратись, до того ж бракує вчителів. Тому відкриття там української школи майже неможливе. Для заповнення всіх шкіл, і то хоча б у найбільших селах, потрібно 48 учителів. У гімназії Влодави спостерігаються сильні впливи АК.

Справа виїзду втрачає актуальність. Про виїзди ніхто не думає. Найкращими ліками проти виїзду є повернення втікачів з числа тих, хто вже виїхав.

Селянам установили норму на сіно. Вона є майже такою, як німецька. Люди не поспішають віддавати, вважаючи, що, можливо, викрутяться, як і минулого року. Може, нікого не розстріляють за невиконання норми.

Слава Україні — героям слава!

П.

Archiwum Państwowe Rzeszów, zespól WUSW. — Sygn. 180. — K. 14–16.

ПІСЛЯ НІМЕЦЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНЬ

Фрагменти звіту представника УКЦ у Любельському окрузі, доктора Лонгіна Голейка на засіданні Українського Центрального комітету 10 грудня 1943 року у Кракові про ситуацію на Холмщині й Підляшші.

Організаційна праця у деяких повітах, як, наприклад, у Білгорайському, Любельському, Красникському і Радзинському, через комуністичні й польські акти терору майже припинилась або дуже ослабла. (…)

Справи безпеки і переселення взаємопов'язані, бо через переселення багато поляків вступає до польських банд, які нападають на наших переселенців, викидають їх з отриманих господарств, дуже часто спалюють цілі села, чоловіків, жінок і дітей вбивають. Маємо довгі списки людських жертв та спалених господарств і сіл. До цього додаються ще більшовицькі й жидівські банди. Для ілюстрації проблеми наводимо приклади.

Білгорайський повіт:

В околиці Тарногрода поселено приблизно 6 тисяч українців із Замойського повіту. Проти осадників виступили польська підпільна організація і місцеві поляки, які повернулися з концентраційних таборів. Вони почали вбивати наших старост, сільських агрономів і довірених осіб та інших, хто брав участь у переселенні. Загинуло 32 особи.

У серпні 1943 року стався напад на село Буковина — вбито 10 осіб, 7 тяжко поранено, спалено 31 господарство.

22.10.43 польська банда напала на села Луків, Александрія і Ксенжополь. Постерунок української поліції складався тоді з 18 осіб, у тому числі 2 німецьких жандарми. Під час стрілянини загинуло 11 українських поліцейських, староста і 2 німецьких жандарми, а 4 поліцейських борються за життя.

Одночасно інша банда повністю розграбувала село Александрію, зґвалтувала всіх дівчат, а селянам наказала до 1.11.43 року покинути село.

Уся переселенська акція завершилась тим, що з 6000 осіб, переселених до Білгорайського повіту, 4000 втекли назад, до свого попереднього місця проживання. (…)

Замостянський повіт:

У два етапи виселено приблизно 21 тисячу українців. Через переселення польська терористична організація виступила проти нашого Представництва у Томашові Любельському і проти Союзу кооперативів та знищила все правління Союзу кооперативів і багато наших довірених осіб. Усього під час переселенської акції вбито 59 провідних українських діячів на цій території.