РОЗДІЛ II: Зародження органів безпеки України: період Центральної Ради

29 квітня 1918 р. у Києві відбувся Хліборобський Конгрес за участю 6432 делегатів з 8 губерній України від заможних селян-власників ("хліборобів"). Учасники цього форуму одностайно висловилися за встановлення влади у формі історичного Гетьманату й обрали генерала П.Скоропадського Гетьманом України. Приймається рішення про розпуск Центральної Ради. Характерно, що саме цього дня на засіданні УЦР було ухвалено проект Конституції УНР.

Саме в період Центральної Ради було здійснено перші кроки на шляху будівництва вітчизняних спеціальних служб, котрі мали вирішувати питання захисту безпеки України. З'являється низка революційних органів захисту нового ладу в Україні. Але через відсутність чітко визначених завдань, єдиної політичної волі у провідників країни щодо їх формування, досвіду такої роботи, кваліфікованих кадрів ці інституції виявились аморфними і небоєздатними. Дещо ефективніше діяв Адміністративно-політичний департамент Генерального секретарства внутрішніх справ (згодом МВС) у боротьбі з проявами контрреволюції та антидержавницького руху, збройними заколотами, ворожою агітацією проти вищих органів влади, хоча і йому бракувало ініціативи та наполегливості. Деяким революційним органам безпеки й оборони нового ладу та Адміністративно-політичному департаменту МВС надавалося право при виявленні злочинних дій, віднесених до їх компетенції, проводити слідство, здійснювати допити, обшуки й арешти. Проте потреба створення сучасної нормативної бази для функціонування цих інституцій залишалася нагальною.

У структурі Генштабу розпочали роботу дослідчий (розвідочний) відділ та підвідділ закордонного зв'язку, який координував роботу військових аташе. На зазначені підрозділи покладалося: вивчення зовнішньополітичної діяльності більшовицької Росії, настроїв і заходів румунського уряду щодо України, боєздатності армій сусідніх держав. Для виконання цих завдань застосовувались відповідні форми і методи: агентурна ("освідомительна") робота, візуальне спостереження, контроль поштових відправлень, радіоперехоплення, опитування військовополонених та осіб, що прибували з території радянської Росії, оперативно-розшукові та військові заходи. Розвідувальні та контррозвідувальні органи взаємодіяли між собою. В розвідувальних підрозділах здійснювалась певна аналітична робота. Однак слабка боєздатність цих інституцій у справі захисту інтересів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому фронтах разом з несприятливою для країни розстановкою політичних сил, відсутністю її надійного збройного захисту, залежністю уряду від іноземної окупаційної влади і привели Центральну Раду до політичного краху.

29 квітня оприлюднюються головні політико-державні документи Гетьмана — "Грамота до всього Українського Народу" та "Закони про тимчасовий устрій України". Гетьман брав на себе всю повноту влади і перетворювався на верховну державно-правову інстанцію України. Була введена нова офіційна назва країни — Українська Держава. Протягом 29 квітня прихильники гетьманського перевороту без боротьби взяли під контроль усі державні установи. Тільки Січові Стрільці, які охороняли Центральну Раду, намагалися її боронити, але марно.

Соціалістичні партії тогочасної України відмовилися взяти участь у розбудові гетьманської держави, хоча частина з них на догоду німецькому командуванню намагалася показати своє бажання найти порозуміння з П.Скоропадським. Не аргументованим уявляються твердження окремих радянських дослідників, що "представники всіх партій Центральної Ради виявили свою готовність примиритися з гетьманом, якщо він оголосив себе президентом республіки". Подальші події засвідчили якраз протилежне [181].

Отже, головною причиною втрати влади Центральною Радою та її Генеральним Секретаріатом є те, що вони не приділили своєчасно уваги не тільки створенню повноцінних органів безпеки, а й боєздатної регулярної армії. Сталося так через те, що в української еліти того періоду не було єдиної думки щодо політичного режиму і перспективного розвитку, стабільних поглядів стосовно основних засад державної влади в Україні. Раз у раз виявлялися хитання між такими формами влади, як диктатура пролетаріату у формі "радянської влади", "парламентської системи", "трудової демократії" і т. п. Це ж стосується і взаємовідносин з Росією — автономія, федерація і в кінцевому підсумку — самостійна держава. Ці коливання істотно вплинули не тільки на процес фундації державних органів влади, а й на створення та розвиток органів безпеки й оборони України.