Розділ «VII Так Поляки виконують Ризький договір»

З поляками проти Вкраїни

Загальні умови не дали можливости за порівнюючи короткий термін налагодити як слід інформацію про дійсний стан на Україні. З місць надходили суперечливі інформації, які ніяк не могли стати за основу для того чи иншого рішення. Елементи, яким з ріжних причин не подобалася Радянська влада, по ріжному з'ясовували настрої мас. Та взагалі ті погляди не були правдивими зі значним ухилом в бік оптимізму. За кордон утікали, або давали відомості елементи, що ненавиділи Радянську владу, як таку, як владу класову. Вони залишилися в меншості під час великої боротьби, маси їх залишили, не пішли за ними. А вони намагалися інформувати нас про настрої та бажання мас. Вони молили, благали, вимагали „визволити їх від большовицько-російського ярма". Вони призначали „останні" дні, коли що можна було повстати. Коли ті „останні" дні минали, то добровільні інформатори знову вказували нові „найбільше відповідні" дні для „визвольного" повстання. Скільки їх і хто саме оті „вони" інформатори?.. Прийде час і вони самі про те скажуть, коли матимуть досить громадянської мужности. Та помимо всього, хоч і як тяжко було зорієнтуватися в ситуації на Україні, мені здавалося, Радянська влада зміцнюється, що комуністи дістали до своїх рук ключі від масової душі українського селянина та робітника, що найбільше активна частина населення і до того велика підтримує вже Рад. владу або, принаймі, відмовилася від боротьби з нею. Але ж то були мої суб'єктивні погляди, висновки, які в значній мірі базувалися на інтуїції. Аналізуючи об'єктивно весь інформаційний матеріал, що надходив до Партизансько — Повстанчого Штабу з України, в штабі доходили висновків протилежних.

Маючи на меті виявлення дійсної ситуації на Україні, у Партизансько-Повстанчому Штабі було вирішено послати для того спеціяльний загін, сформувавши його на польській території. Поляки охоче пішли нам на зустріч в цьому напрямку. Командиром загону призначено Нельговського. В його роспородження дано тридцять чоловік старшин та козаків. Усі вони приїхали з таборів через Львів до Рівного по документах подорожи, виданих експозитурою ч. 5. Частину зброї Нельговський одержав у Львові, а решту йому видано в Рівному зі складів 13-ої польської дивізії. Загін було озброєно кулеметами, рушницами, гранатами. Опріч того, дано досить динаміту то-що для руйнування залізниць. Помішник Нельговського Б… у свойому докладі на моє ім'я пише: „…з першого дня свого існування загін мав тридцять добре озброєних людей…" На початку жовтня цей загін засобами Рівенського постерунка було перевезено до кордону та пропущено на радянську територію в районі с. Устя та м. Городниця. Загін пройшов де-кілька разів аж до р.р. Тетерева та Ужа, пробув на Радянській Україні до 20-го листопада, але дійсної ситуації своєчасно не виявив, бо навіть і за сприятливіших умов загін не вспів би виконати головного свого завдання за браком часу.

Петлюра, що весь час відволікав початок повстання, раптово надумався. Зараз же після виходу Нельговського з його загоном, Петлюра повідомив мене, що Партизансько-Повстанчий Штаб повинен приготовитися вирушити на Україну. Самий похід повинен був одбутися в другій половині жовтня. Поляки виявили значну енергію при підготовці виходу, хоч і погодилися зразу на зорганізацію в прикордонній смузі лише одної бойової групи коло п'ятисот чоловіка. Ця група мала стати організаційно оперативним осередком при масовому повстанні на Україні. Цілу історію безпосередньої підготовки та вихід цеї групи на радянську територію начальник штабу групи (умовно буду звати її південною), сотник Оксюк, у свойому докладі на мов ім'я з дня 9 березня 1922 р. так описує:

„В першій половині жовтня місяця керовникові постерунку, поручникові польської служби Шоліну, у Варшаві повелося дістати дозвіл на вивіз із Олександрійського табору в район постерунку двіста шостидесяти чоловіка козаків та старшин, під виглядом улаштування їх на роботи по ріжних фільварках Галичини в прикордонній смузі. В середині жовтня місяця із табору до ст. Копичнець прибула перша партія старшим та козаків Київської дивізії. Усіх прибуваючих людей малося росташувати по фільварках. Але за день до прибуття першої партії всі поміщики Гусатинського повіту зібралися в старостві, де влаштували засідання, на якому ухвалили наших людей на роботи не брати. Про свою постанову зібрання поміщиків повідомило постерунок, в розпорядження котрого прибували люди. Коли 17-го жовтня прибула перша партія —225 чоловіка, то для законспірування праці постерунку і мети прибуття цих людей, вони були розміщені на горищі (чердаку) будинку, де містився і сам постерунок. Звідтіля всі прибулі, по заготовленню постерунком відповідних паперів на право перебування, партіями по 15–20 чоловіка розсилалися по ближніх селах, де і розташовувалися у заможніших селян-господарів по одному, по два чоловіка, ніби-то на роботи по сільському господарству. 21 жовтня прибула друга партія — 300 чоловіка, котра в спосіб першої була теж росташована по селах. Все де робили зі старостою Гусятинського повіту в повному контакті. Комісар поліції, довідавшись сторонніми шляхами, про прибуття до постерунку такої кількости людей, та підозріваючи тут замах проти Польщі, доніс належному начальству, помимо старости, зазначаючи, що в повіті неспокійно, що повіт переповнено українцями, що керовник постерунку та староста повіту Гусятинського мають багато спільного з тими Українцями.

На те донесення з міністерства внутрішніх справ було вислано комісію для розслідування правдивости донесення комісара поліції. Комісія, об'їхавши всю прикордонну смугу в районі постерунку та зробивши невеличку ревізію самого постерунку і, довідавшися в чому справа, не зробила і жадної перешкоди або допомоги і від'їхала.

22 жовтня на постерунок приїхав шеф відділу ІІІ-го експозитури II відділу штабу Генерального у Львові — поручник Ковалевський та наказав, щоб усі люди, які прибули із таборів та знаходяться в роспорядженні постерунку та співробітники самого постерунку повинні в сорокавосьмигодинний термін покинути терен Польщі, а в противному випадні вони будуть заарештовані та відправлені назад до табору. Знаючи, що в такий короткий термін залишити терен Польщі неможливо за відсутністю зброї, але щоб уникнути непорозумінь, я запевнив поручника Ковалевського, що всі люди на протязі зазначеного часу залишать терен Польщі…

Перехід кордону було призначено на ніч з 24 на 25 жовтня. До того, як рушити, люди всякий час були готовими, але не було зброї, яка за нашими відомостями мала прибути частиною з Варшави а частиною а частиною зі Львова. 24-го жовтня з Партизансько — Повстанчого Штабу приїхав полковник Палій з наказом про призначення його командиром групи („особливого призначення") і що група має перейти кордон 25 жовтня. Цього-ж дня було розіслано наказа всім зібратися до вечера 25 жовтня в лісі над кордоном, що на схід від с. Городниця. 25 жовтня ранком прибула зі Львова зброя: три кулемети системи „Максима" без сальників та ріжних і жадних запасових частин, двісті сорок рушниць російського зразку, один кулемет системи „Люїса" і 3200 набоїв. Уся ця зброя, за винятком восьмидесяти рушниць, виданих поручникові Дуткевичеві для його загону, що мав перейти кордон в районі Кам'янця, була перевідправлена на ст. Вигнанка, а звідтіля до лісу, де зібралися люди на фірах. Усіх старшин та козаків прибуло з таборів 525 чоловіка та на постерунку до того вже було 80 чоловіка ріжних утікачів з України, які до часу вируху на Україну були приділені на роботи по фільварках. До вечера 25 жовтня всі люди, які були в розпорядженні постерунку, за винятком ста п'ятидесяти чоловіку що увійшли до складу загону поручника Дуткевича, зібралися у призначеному місці над кордоном (р. Збруч).

До цього часу на місце збору людей зі ст. Вигнанка було перевезено зброю, що прибула зі Львова і та, що була на постерунку. Останньої було: один кулемет системи „Максима" з належною кількістю стрічок, 50 рушниць, 12.000 набоїв і 50 пудів піроксиліну. Всю ту зброю тут же було роздано людям на руки. Її вистачило лише на половину людей. Більше зброї на терені Польщі нам ні відкіль було взяти, тому довелося людей, яким не вистачило зброї, вести на Україну неозброїними, з метою озброїти їх на Україні, захоплюючи зброю у більшовиків. Цього-ж 25-го жовтня групі було дано наказа перейти кордон (р. Збруч) в ніч із 25 на 26-го жовтня та роспочати оперативні дії проти більшовиків. При групі було 10 чоловіка кінних, що прибули з України…

Група мала переходити кордон на участку постерунку ч. 4 (місце постою — Підволочиська. Ю. Т.), завдяки чому нікому з людей постерунку ч. 5 (місце постою — Копнчинці. Ю.Т.), а тепер групі особого призначення, не були відомі місця переправ та бродів через р. Збруч. Для полагодження цієї справи зранку 25 жовтня було відряджено поручника С…, якому наказано обдивитися р. Збруч та найти переправу або брід. Поручник С. повернувся тільки вечором і доложив, що ні переправ ні броду не знайдено. Зараз же по його повороті відшукувати переправу було відряджено кінний роз'їзд та пішу розвідку з людей, які вміли плавати. Переправу було знайдено лише на ранок 26-го жовтня. Переправу вказали захоплені спекулянти. Переправою була млинова гребля проти с. Козина, що лежить на лівому боці Збруча, на котрій з польської сторони так само, як із більшовицької, було зроблено дротяні загороди. На цій греблі обома сторонами виставлялося кордонну варту. На ніч, призначену для переходу кордону групою, невідомо з чийого роспорядження з польської сторони, варту було знято.

З причини непереходу кордону групою в призначений для того час, група опинилася в дуже скрутному стаді. Переходити кордон ранком було неможливо. Більшовики бачили-б сили, що перейшли, а тому знали-б, які потрібно протиставити сили для нашої ліквідації, а з другої сторони такий явний перехід міг потягти небажані для Польщі непорозуміння… Зоставатися-ж на терені Польщі теж було майже неможливо… Та робити не було чого; довелося, наступний день перебути в тому місці, куди зібралася група на передодні. Цілу ту ніч ішов сніг з дощем та великим вітром. Майже всі люди були одягнені в дрантя, шинелів половина людей не мала, а хто мав шинелю, то у неї цілим був лише комір, з котрого, поділившись від довгого ношення, поли та спина висіли до низу ґнотами. Більше половини людей були зовсім босими. І от у такому вигляді, при такому холоді люди перебували біля двох діб під одкритмм небом, недостача зброї й холод страшно відбилося на настрої людей — майже всі вони голосно виявляли своє роскаяння, що виїхали з табору.

Увесь день 26-го жовтня група перебувала коло кордону. Не трапилося ніяких перешкод з боку поляків. Як наступила темрява, група вирушила до місця переправи на р. Збручі. В групі було 457 чоловіка старшин та козаків. На всіх людей малося 4 кулемети системи „Максима", один кулемет системи „Люіса", 20 штук ручних гранат, 210 рушниць та 38000 набоїв до них.

Підійшовши до р. Збруча (до греблі, де малося переходити кордон), було вислано розвідку, яка знищила дротяні загороди з польської сторони (польську варту на ніч і на попередні було знято польською владою) і посунулося дальше греблею в сторону більшовиків. Перед самим кінцем греблі біля млина розвідка знову наткнулася на дротяні загороди (більшовицькі), котрі під шум млинового колеса було знищено так ловко, що вартовий червоноармієць, який кінці стояв на греблі біля будки, спеціяльно вабудованої для вартового, нічого не чув. Слідком за розвідкою було послано одну сотню кінного полку (в пішому ладу, бо коней не було), яка разом з розвідкою захопила млина. Вартовий червоноарміець, забачивши таку оказію, не зробив ніякого опіру і втік. Уже десь далеко він вистрілив.

На лівому березі річки Збруча проти греблі лежить с. Козинці, де довелося поставити заставу. Під охороною виставлених застав група продовжувала переправу через річку на лівий беріг"… Чи варто доводити, що про всю оту Копичинецьку історію чудесно були поінформовані у Варшаві не лише Генеральний штаб та Пілсудський, а й ціле польське правительство? Не ким-небудь иншим, а лише останнім було вислано оту саму комісію, що за докладом сотника Оксюка об'їхавши всю прикордонну смугу в районі постерунку, зробила невеличку ревізію постерунку і, довідавшися в чому справа, не зробила і жадної перешкоди чи допомоги і від’їхала. Поїхала собі комісія до Варшави і склала звіт, перед ким слід, що все робиться так, як заряджено згори. Поляки майже одвертою силою випирали людей на боротьбу, всуперечь договорові та нотам, що посилалося радянському правительству. Проте вислано людей напівозброєними, обідраними, босими… Польському правительству не шкода було тих людей, бо вони були не поляками, не шкода було української крови, що, об'єктивно розглядаючи, мала литися в інтересах польського імперіялізму, що зазіхав на землі українського народу[10].

Той самий Шолін, що я згадував, — офіцер польської служби і начальник Копичинецького постерунку, зліквідував останній та вирушив укупі з південною групою на Україну. З собою він забрав і решту поляків, що були на постерунку.

Одночасово з південною групою в напрямку на Кам'янець було пущено поляками і загін сотника Дуткевича, що у свойому складі нараховував до двохсот чоловіка.

Після виходу південної групи, поляки в такий же засіб перевозять із таборів Каліша та Олександрова в район ст. Моквина, на Волинь, коло 1500 чоловіка, щоби зорганізувати другу „північну" групу. Ця група перебувала в районі ст. Моквина більше тижня. Всіх людей було росташовано по селах, що навколо станції. Місцева поліція виконувала ролю квартир'єрів та доставляла харчі. З тою групою мав рушати і Парт.-Повстанчий штаб.

Зі Львова від Парт. — Повстанчого штабу до Варшави та Кракова було послано по зброю поручника Полякова (Галайду). З Польського Генерального Штабу спеціяльною телеграмою викликають до Варшави поручника Ковалевського, де він одержує останні директиви. Поручник Поляков дістав зброю з Краківських та з Варшавських складів та привіз її до Львова.

До Рівного з Варшави було послано ротмістра Княжелуцького, одного з ад'ютантів Пілсудського, та полковника Славика з кадром пілсудчиків, що походили з України. Княжелуцький мав на місці влаштувати марш групи до кордону та самий перехід на радянську територію. Він мав належні уповноваження з Варшави і його вимоги виконувала вся місцева адміністрація. Полковник Славик мав инші завдання, про які мені повелося довідатися лише після повороту з рейда.

Для Партизан. — Повстанчого Штабу, по військових документах, було перевезено коней з Копичинець до Рівного. Коней пригнав Хмара перед тим з України і вони більше двох тижнів знаходилися на Копичинецькому постерунку. Вкупі з кіньми приїхав і Хмара зі своїм загоном через Львів залізницею.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «З поляками проти Вкраїни» автора Тютюнник Ю.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VII Так Поляки виконують Ризький договір“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи