Розділ «VII Так Поляки виконують Ризький договір»

Ще коли не було одержано зброї, я вже одержав од Петлюри наказа вирушити на Україну. Наказ мав ч. 65 і датований 17 жовтня 1921 року. Між иншим, у тому наказі Петлюра пише:

… „Доручаю вам — 1) Вивести з теренів Польщі та Румунії в призначені місця України певні військові відділи разом з Партизансько — Повстанчим Штабом. Ці відділи мають стати за те ядро, біля якого згідно з планом слід скупчити інсурекційні сили, організовані нашими повстанчими організаціями та агентами" і т. д. Цікавою є згадка про Румунію, в якій ніби-то були якісь відділи. До того часу Гулий-Гуленко підлягав безпосередньо самому Петлюрі і фактично не було чого „виводити" з Румунії.

Нарешті, мені повелося при допомозі Фльорека та Ковалевського перевантажити зброю у Львові та направити її до Рівного. Вагон зі зброєю було причеплено до поспішного товарового потягу. Потім зі Львова вирушив і Партизансько-Повотанчий Штаб. Зі Штабом виїхав і поручник Ковалевський захвативши з собою майже всіх польських офіцерів та жовнірів, що працювали у відділі ІІІ-му експозитури ч. 5.

У Рівному поручник Ковалевський взяв із постерунку поручника Маєвського, поручника Аба та ще більше двох десятків чоловіка військових поляків. Усі вони потім приймали участь в збройній боротьбі проти Радянської влади на Україні.

Виряджаючи своїх офіцерів та жовнірів на Україну польський генеральний штаб формально передав їх у моє роспорядження. Проте не може бути сумніву, що ті офіцери мали спеціальні таємні завдання від Генштабу, в першу чергу розвідного характеру. Що правда, були між ними і звичайні авантурники, для яких війна була самоціллю. До таких належав поручник Аба, з національності татарин. Останній приймав участь у „повстаннях" Віленському та Шлезькому і зараз, як безробітний, вирушав разом із Ковалевським на Україну — знов для „повстання".

Опріч розвідки, польські офіцери певно мали й инші завдання, бо вони везли зі собою значні суми в доларах. Тими грошима, як я довідався під час рейду, вони наділяли для якихось цілей місцевих поляків, коли останні з’являлися до них в час нашого маршу по Волині та Київщині.

Не зважаючи на цілком природне бажання, мені так і не довелоея довідатися, які — ж саме завдання давали польські офіцери полякам на Україні.

Можна з певністю сказати, що сам поручник Ковалевський мав завдання першорядної ваги. З дня, коли вирушили і по самий день бою під Миньками, Ковалевський що-дня вписував у свій щоденник усе, що спостерігав. Раз-у-раз щоденника він возив при собі, а в день бою під Миньками випадково залишив його на фірі при канцелярії штабу. Коли остаточно виявилася наша поразка і я дав роспорядження про відхід, Ковалевський кинувся за своїм щоденником до обозу і там загинув.

Одержавши від мене звіта про загибель Ковалевського, в польському генштабі тому не повірили зразу. Особливе занепокоєння виявляли майор Фльорек та ротмістр Княжелуцький, боячись, що Ковалевський попав до полону і що його папери захоплено червоними. Пізніше, з метою виявлення долі Ковалевського, на початку 1922 року експозитура ч. 5 послала на Україну свою співробітницю Домбровську. Те-ж завдання було дано і Кудельській, що виїхала на Україну офіціально до польського посольства. Тільки переконавшись, що Ковалевський дійсно загинув та що з ним не захоплено ніяких паперів, заспокоїлися поляки.

Зброю було направлено на ст. Моквин, куди вона і прибула з окремому вагоні. Не зважаючи на те, що більше половини прибувших з таборів людей розбіглося до прибуття зброї і на тих, що залишилися, зброї не вистачило. Всього на сімсот з лишком чоловіка привезено лише 400 рушниць російського зразку та коло 20 кулеметів системи „Кольта". Цю зброю було роздано людям 1-го листопаду колонії Кургани.

Група вирушила з району Моквина і після трьохденного маршу підійшла до границі. Під час маршу до самісінького кордону нас проводили: ротмістр Княжелуцький та Петлюрин ад'ютант Даценко. Польська поліція давала нам селянські фірн до обозу. Так прийшли до с. Борового що верстах у п'яти від кордону. Тут перебувала кінна рота польської поліції та рота польської піхоти. Вони влаштували нам проводи і, нарешті, рота поліції передала нам усіх своїх коней укупі зі всією збруєю. Тут же на коней було посаджено моїх кінних розвідників.

О другій годині ранку 4-го листопаду група перейшло кордон. Перед тим всю прикордонну охорону з польської сторони з роспорядження поручника Ковалевського було попереджено. За докладом полковника Отмарштейна Петлюрі з дня 29 листопаду 1921 року стан групи при переході кордону був такий: „Відділ мав у свойому складі 155 старшин та урядовців та 645 козаків при 32-х конях. Озброєних рушницями у цьому відділі було до 50 %. Обоз складався із дванадцяти фір, на яких було: 1) Холодна зброя 2) Підривне майно; 3) Шпиталь, і 4) Скарбниця"…

Ціла та колона спокійнісінько за допомогою польської прикордонної охорони без єдиного стрілу посунулася вглибину радянської території та цілком несподівано з'явилася в селі Г…, де була росташована червона рота кордонної охорони. З того моменту і почалася боротьба… Тут же в селі всі фіри; що було забрано їх із с. Борового, замінено новими селянськими фірами.

В тому — ж докладі т, Отмарштейн пише про… „глибокі сніги, через які доводилося проходити напівбосій піхоті". Дійсно одяг та взуття на людях були в найгіршому стані. У даному випадкові, поляки залишилися вірними своїй політиці: бити українців українцями — не варто було вдягати людей, що несвідомо служили зброєю в руках ворогів свого народу.