Червона армія і рейхсвер: Військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр.

В основному завдяки саме німецькій допомозі було успішно розпочато й проведено в СРСР військову рефор­му, а командири Червоної армії виросли в професійному плані завдяки вивченню німецького військового досвіду. Але зв'язки РСЧА з рейхсвером зіграли і трагічну роль у долі найбільш підготовлених і талановитих керівників Червоної армії вищої й середньої ланки. Під час судового процесу над учасниками «військової змови» (червень

р.) і відкритого політичного процесу (березень

р.) факти військового співробітництва СРСР і Німеччини, які ініціювалися й санкціонувалися вищими тоді органами політичної влади в СРСР, були поставлені обвинуваченим у провину. Майже всі вони були зни­щені, а отримані в Німеччині військові знання й досвід відійшли в небуття. У той же час знання й досвід, які були отримані німецькими військовими, повною мірою зна­йшли застосування в Другій світовій війні.

Окрім підсумків «військово-технічних» контактів, був ще один важливий аспект — зовнішньополітичний. Німеччина в основному намагалася використати зв'язки Червоної армії з рейхсвером як козир для тиску на Францію й Англію. Цим Берлін поступово поновлював свій статус великої держави і домагався скасування усіх обмежень Версальського договору. Зростання могут­ності радянських сухопутних сил розглядалося як терпи­ме, оскільки обидві країни не мали спільного кордону. Для радянських військових органів становили інтерес оперативні й тактичні розробки німецьких штабістів, їхній досвід в організації штабної служби, застосування технічних засобів.

Проте Німеччина 1920-х років стала місцем, де вперто виборювали свої претензії на владу принаймні три аль­тернативи: демократична, комуністична і фашистська. Усі три сили обстоювали лише своє виняткове право на владу, мали значну кількість прихильників у строкатому партійно-політичному спектрі Німеччини 1920-х років. Така ситуація до певної міри формувалася явищами, що мали місце в Європі та світі після 1917 року. Керівництво СРСР прагнуло бачити Німеччину комуністичною і своїм союзником у справі остаточного вирішення проблеми світової соціалістичної революції. Звідси спроби тісних контактів, співробітництво між Червоною армією та рейхсвером, які, проте, не привели до політичного союзу Веймарської Німеччини з СРСР. Навпаки, західні держави планували використати Німеччину в боротьбі з більшо­визмом. Сама ж Німеччина, намагаючись у досягненні своїх цілей заручитися підтримкою обох сторін, законо­мірно в такій ситуації вдалася до політики балансування. Не менш важливим, водночас новим, було й те, що по­шук мирних шляхів територіальної ревізії змушував правлячі кола Веймарської республіки шукати внут­рішньо-політичний німецький консенсус між різними соціальними групами. Хоча в кінцевому результаті не вдалося ні створити сильний центр, ні об'єднати ті сили, які могли стати його опорою. Крах німецької економіки в роки світової економічної кризи 1929—1933 рр. був водночас і крахом німецьких надій на мирну ревізію Версальсько-Вашингтонських положень. Удар кризи найбільше прийшовся по середньому класу і зруйнував засади незрілої та слабкої веймарської демократії, яка за нормальних умов все ж врівноважувала крайні тенденції у суспільстві. Тепер же ситуація загострилася до прямого зіткнення лівих і крайніх правих сил. Суспільний вибір став визначатися полярними за формою і близькими по суті силами. І не монополісти породили нацизм, а він ни­ми був обраний в екстремальних умовах, коли загроза приходу до влади крайніх лівих готувала знищення рин­ку та приватної власності.

Військово-політичне співробітництво, перші елементи якого з'явилися ще до підписання Рапалльського догово­ру, тривалий час було основною опорою радянсько-ні­мецьких відносин рапалльського періоду. Навколо нього, старанно оберігаючи ці відносини, гуртувались усі при­бічники політичної й економічної співпраці обох держав.

Незважаючи на те що Гітлер прийшов до влади на ан- тиєвропейських, антибільшовицьких і реваншистських гаслах, під тиском військово-промислового комплексу він змушений був підтвердити Берлінський договір і навіть розширив його, збереглися й підтримувалися офіційні контакти офіцерів РСЧА з офіцерами рейхсве­ру, в Німеччині, як і до того, здійснювалися закупки військових зразків і технологічного обладнання.

У 1939— 1941 рр. відбувається певна «реанімація Рапал- ло». І знову зближення набирало оберти передусім по військовій і військово-політичній лінії: ліквідація Польщі, спільний нарад у Бресті, передача військових таємниць і технологій, поставки зразків озброєння, стратегічної сировини. Для війни проти Великої Британії та Франції Гітлеру необхідний був доброзичливий «нейтралітет» СРСР і радянська сировина. Господарський договір (19 серпня 1939 р.) і пакт про ненапад між СРСР і Німеч­чиною (23 серпня 1939 р.) з його таємними протоколами забезпечували Гітлера і тим і іншим. Стримуючі фактори, що стояли на шляху гітлерівської агресії, було усунено.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Архівні документи

Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО)

Фонд 1 Центрального комітету Компартії України; опис 20 документи відгулів ЦК КП(б) України.

Центральний державний архів вищих органів влади та уп­равління України (ЦДАВО)

Фонд 1 Всеукраїнського Центрального Виконавчого Коміте­ту Рад робочих, селян і червоноармійських депутатів; Фонд 2 Ради Народних Комісарів закордонних справ УРСР; Фонд 3040 Української економічної наради при Раді Народ­них Комісарів УРСР.

Архів зовнішньої політики Російської Федерації (АЗП) Фонд 04 Народного комісара закордонних справ Радянської Росії Г.В. Чичеріна;

Фонд 05 Заступника комісара закордонних справ М.М. Лит­винова;

Фонд 10 Уповноваженого представника СРСР в Німеччині

М.М. Крестинського;

Фонд 082 Рефентури по Німеччині;