Розділ «СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

Валентин СІМ'ЯНЦІВ,

бунчужний 3-ї сотні полку Чорних запорожців

Упорядковуючи писемну спадщину бл. пам. Ген. штаб ген. — хорунжого Петра Дяченка, бувшого командира полку Чорних Запорожців, натрапив я на статтю п. проф. Лева Шанковського — "Вісті", ч. 119 — під заголовком "Бойовий орел української кінноти (Пам'яти Генерала Петра Дяченка)".

Автор пише: "З боку допитливих осіб може висунутися питання, чому полк називали "Чорним", бо його назва "Запорозький" через приналежність до Запорозького Корпусу є зрозуміла (корпусу вже тоді не було, була Запорозька дивізія. — В. С). Отож в арміях І Світової війни назвою чи краскою "чорний" означали ударні частини, тобто частини високої бойової якости. Ударні батальйони російської армії мали чорні відзнаки, штурмові батальйони австрійської армії — таку ж емблему, і чорною вилогою під тризубом на шапці визначався, наприклад, курінь смерти УСС. Кінний полк полковника Дяченка бажав бути теж ударним, і це позначилось у його назві та його відзнаках. І справді, Чорний полк був ударним упродовж усього свого існування, що й було сполученням старих і нових традицій, таким важливим в доцільній організації війська".

Засадничо згоджуюся щодо думок, висловлених Шановним автором, щодо пробоєвости полку Чорних запорожців і його окремого значення в українській армії. Але назву свою — Чорні — [полк] взяв, не взоруючись на ударні чи штурмові батальйони інших армій (і все ж не треба забувати, що П. Дяченко у вересні 1917 р. командував батальйоном смерті російської армії Тимчасового уряду, відтак саме звідси і йде, очевидно, ота назва. -Ред.).

У полку Чорних запорожців говорилося про Чорних гусарів, Гусарів смерті. Перші були в російській армії, другі — в німецькій. Із такими назвами були гусари в інших арміях. Гусари у старовину — це легка кіннота, і в історії військ згадується десь у кінці XV і на початку XVI століття в мадярській армії та ще в тих часах говориться про хорватів гусар. У нас легка кіннота мала би бути з далекої давнини, бо монголи і принесли на європейські терени взірці легкої кінноти.

Вся кіннота російської армії була формована з українських полків десь із середини XVII століття. Вичерпно переконливо пише про це Нестор Король у своїй праці "Українське козацтво — родоначальник кінного війська Московії-Росії". Після 96 сторінки цієї праці уведено назви кінних полків російської армії. Усі полки носять назви українських міст із часів заснування, а 37 з них зберегли ці назви ще до 1917 роду, як, наприклад, Сумський, Павлоградський, Єлисаветградський і т. д. А Лубенський кінний полк був один час і в українській армії.

Назва "Чорних" у російській армії давалася за бойові відзначення, і таке відзначення мав, наприклад, Олександрівський полк гусарів.

Гусари мали дуже мальовничі уніформи: жовті, сині, червоні й чорні. Особливо ошатно-пишні були даламани-ментіки — верхній одяг на плечі, багато розшитий шнурами. І в Чорному Запорозькому полку носили оті даламани, але мало хто мав. Добре пригадую сотника Бурбу, який мав даламана. Але всякі сумніви щодо взорування на ударні чи штурмові батальйони розвіє фотографія у книзі "Українська еміграція", виданій Симоном Наріжним в Празі, таблиця № 27, фотознімок 83, де генерал Михайло Омелянович-Павленко в колі старшин, а між ними і полковник Петро Дяченко в гусарському даламані. Фотокартка зроблена в таборі Пікуличи в 1920 році. Та й прапор нашого полку був чорний, сріблястим об шитий. З одного боку було нашите гасло "Україна або смерть", а під ним навхрест дві гомілки і череп над ними.

Вісті. Орган військово-політичної думки Крайової управи Братства колишніх вояків ІУД УНА в Німеччині. - 1967. — Ч. 126. — С. 95. На світлині — Валентин Сім'янців. Публікується вперше.

До Хвальної Редакції журналу "Вісті Комбатанта"

Володимир ГЛАДИЧ, майор,

командир 2-го куреня і начальник штабу потипанцерної бригади "Вільна Україна"

Ласкаво прошу помістити у Вашому цінному журналі наступне вияснення.

В ч. 4–5 "Вісті Комбатанта", мабуть, з недогляду Вш. Редакції, яка напевно має всі вірні відомості про всі бойові частини УНАрмії, лист до Редакції, поміщений на стор. 89, про те, що Окрема Протипанцерна Бригада "Вільна Україна" мала німецьку назву і не мала над собою українського командування.

Я, як б[увший] Начальник Штабу тієї Бригади, вияснюю:

Бригаду було сформовано з полонених українців, б. вояків совєтської армії, та з допоміжних поліційних батальйонів. Приймалося виключно колишніх вояків, причому підстаршинам і старшинам на місці роблено короткі усні іспити. Знаю те тому, що я належав до комісії набору від першого дня організування Бригади. В Бригаді було до 80 % придніпрянців.

Бригада ніколи не мала німецької назви, бо з німцями жодних зносин не мала, аж до часу прибуття на фронт в Чехії.

Під час організаційно-вишкільного (Німек) і вишкільного (Ґляц) періодів Бригаду підпорядковано виключно Командуючому УНА генералові. Шандрукові, який в організаційно-вишкільному часі (майже 6 тижнів) в Німеку відвідав Бригаду 3 рази.

Генерал П. Шандрук призначив командиром Бригади Генерального Штабу полковника П. Дяченка.