Розділ «СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

Отаман Гулий видав наказ залишити місто без бою (не вистарчало сил для його оборони) та зайняти позицію на південь фронтом на захід. Передбачалося, що наша артилерія не дасть можливості ворогові зайняти Тульчин, а повстанці Волинця так зміцнять наші сили, що ми зможемо перейти в контрнаступ, але в напрямку на Журавлівку, забезпечивши своє праве крило: успіх, сполучений із захопленням Вапнярки Київцями, дав би в результаті виконання загального завдання прориву, але не в напрямі на північ, а на захід (приблизно на Могилів).

Повторюю, що Запорожці, згідно із засадами тактики, не знали, що їх завданням було демонструвати.

Штаб знову повернувся до цвинтаря, де Кінно-гірський дивізіон своїми гарматами, кулеметами і кінною сотнею вже біля години здержував ворога, який дебоширив із лісу.

Незабаром із міста появилась колона пішого полку, яка чомусь простувала по шляху на Кирнасівку. Я поїхав до неї й завернув її. Полковник Дубовий пояснив, що колона направлена до Антополя згідно з наказом, переданим якимсь козаком; що це був за козак — я й досі не знаю, але гадаю, що словесний наказ було невірно передано, в чому вже мушу визнати винуватим себе, бо треба було наказ написати, чого я не зробив, покладаючи велику вагу на швидкий вихід з міста.

Полк знову розвернувся й зайняв позицію на висотах на південь від Тульчина, фронтом на захід.

Незабаром підійшли й Чорні запорожці. Полковник Дяченко доповів, що з півночі в напрямі на Тульчин посуваються великі сили ворога, і з передовими їхніми частинами він мав бій. Полк дістав наказ стати в яру, за лівим флангом дивізії.

Близько год. 14 з'явився отаман Нестеренко і доповів, що біля ст. Журавлівка його зустріли великі сили ворога й розбили. — Я навіть не знаю, де мої повстанці, - сказав він. Тим часом надійшов отаман Волинець зі своїми повстанцями і став у яру за пішим полком біля великого шляху Тульчин — Кирнасівка. Тоді я ще раз пожалкував, що він не вийшов своєчасно на Нестерварку. Мабуть, це дало б змогу полковнику Дяченкові затриматись на північ від Тульчина і ми були б повними господарями в околиці, займаючи всі командні висоти.

З лісу ворог не показувався, стриманий нашим гарматним і кулеметним вогнем; все було готове до наступу, але отаман Гулий ще не рішався, бо не мав ніяких відомостей про хід бою під Вапняркою ні від Тютюнника (Київська дивізія), ні зі штабу армії. Я послав туди вже декілька донесень, але ординарці не поверталися.

Близько год. 16 ворог відкрив сильний вогонь із важких гармат від півночі; ми почали зазнавати втрат. Боротись із міцною артилерією ворога своїми 4-ма гарматами ми не могли, шанцевого інструменту, щоб закріпитися на своїх позиціях, не мали, а тому прийшлося відходити.

Отаман Гулий, видавши наказ про відступ, поїхав до Волинця, справедливо чекаючи удару ворога на наші крила й бажаючи бути на загроженому пункті.

Залишившись за нього на його місці (командира дивізії), я дав наказ Чорному полкові вислати міцний пост із кулеметами на схід до Білоусівки і зайняти ліс, бо передбачав можливість переслідування нас ворогом. За праве крило я був спокійний, бо там був отаман Гулий; завжди в найнебезпечніших місцях, герой тоді, коли все готове піддатися паніці, він умів робити героями тих, хто був безпосередньо біля нього. Тепер він був на правому крилі, а тому я звернув свою увагу на ліве крило. Діставши донесення, що Чорні вже вирушили до лісу, я зарядив відхід Кінно-гірського дивізіону на рисях із займаної позиції за ліс, де знову належало стати на позицію. Дивізіон знявся без втрат, але пішому полкові прийшлось відходити під таким вогнем, що всякий порядок було загублено.

Саме тоді, коли я під'їхав до Чорних запорожців, ворог почав міцно обстрілювати ліс. Луна від вибухів зміцнювала гук. У цей час біля лісу опинився загін повстанців з Бершаді, який підійшов з тилу. Йому я наказав зайняти позицію біля Білоусівських хуторів, а пішому полкові відходити до Федорівки. Тут же, в лісі, опинилися всі величезні обози дивізії, що в паніці поривалися тікати з Кирнасівки кудись на захід. Вдалося привести їх до порядку й направити теж до Федорівки. Нарешті ліс звільнився від пішого полку й обозів. Кінно-гірський дивізіон я теж спрямував у Федорівну, незабаром зняв і бершадських повстанців, залишивши в лісі, в ар'єргарді, Чорних запорожців, з якими й сам залишився. Стрільна ворожої артилерії вибухали десь наліво. Незабаром, коли все в лісі заспокоїлося, і тільки артилерія нас непокоїла, приїхали отаман Гулий і зв'язковий старшина з Київської дивізії. Виявилося, що отаман Тютюнник ще не розпочав рішучої атаки на Вапнярку, а тим часом уже наближався вечір. Тоді вирішено зібрати дивізію до Федорівки. Отаман Гулий зараз по приїзді до цього села виїхав у штаб армії.

Ситуація була критична: Запорожці були втомлені боєм, Київці і Волинці ще до цього часу успіху не мали, ворог великими силами, знятими із фронту, загрожував нам з півночі. Навіть якби поляки перейшли в наступ і примусили большевиків до відходу, то нас би змели большевицькі маси.

Завдання мінялося: треба було не робити вже прориву ворожого фронту, а шукати можливості зійти з тилових шляхів ворога. Так само зрозумів ситуацію і штаб армії, а тому вже близько 22-ї години дивізія дістала наказ рушити на Шарапанівку і прориватися просто на захід. Київська дивізія вночі мусіла рішучо атакувати ст. Вапнярка, а Волинська — ст. Крижопіль. Вирядження штабом армії сотника [Семена] Лощенка як зв'язок до поляків було завчасне, — він сидів у нас у штабі і песимістично дивився на майбутнє. Мені теж було нерадісно в цей вечір так гарно початого дня. А все ж непереломна воля отамана М. Омеляновича-Павленка зуміла, як завжди, вивести армію навіть і з цієї, здавалося, безвихідної критичної ситуації.

Близько 1-ї години, в ясну місячну ніч, дивізія, виділивши Запорозький кінний полк в армійський резерв, вирушила на Шарапанівку й прибула туди вдосвіта 3 травня. Так закінчився перший день бою. В той час як Запорожці провадили бої під Тульчином, Київська дивізія чомусь не рішалась атакувати ст. Вапнярку, але ще 2 травня 3-й кінний полк було вислано на ріг лісу, що на південь від села Крижопіль (все, що стосується дій Київської дивізії і 3-го Кінного полку, подаю зі слів полковника Олександра Вишнівського. -М.К.).

Близько полудня 2 травня, себто коли Тульчин взяли Запорожці, почався відхід большевицьких обозів з півночі; частина цих обозів потрапила до рук 3-го кінного полку. В ніч із 2 на 3 травня Київська дивізія (отаман Тютюнник) з боєм захопила ст. Вапнярку, там до її рук дісталося величезне майно й, здається, ешелон штабу 14-ї совєтської дивізії. Не затримуючись на станції, дивізія перейшла залізницю і, виславши відділ на с. Кисличку (мабуть, як бічний загін), маршувала на с. Антопіль, де ночував з 2 на З травня кінний полк. З травня, вранці, цей полк зробив напад на большевицький обоз, що проходив через с. Марківку.

Тим часом Запорозька дивізія пройшла с. Шарапанівку й наближалася до залізниці Вапнярка — Бірзула (тепер м. Котовськ. — Ред.). Там вона через помилку мала сутичку з Наддніпрянською сотнею (сотника Євсієва) Галицької кінної бригади, при якій перебував командувач армії зі штабом. Після короткої перестрілки сотня продовжувала рух на захід, а дивізія перейшла залізницю і без сутички з ворогом дійшла до м. Княжопіль. Тепер, на підставі оповідань [під]полковника [Андріана] Марущенка-[Богданівського], постараюсь описати діяльність Волинської дивізії.

Ніч з 1 на 2 травня дивізія (отаман Олександр Загродський) ночувала в лісі, що на захід від м. Жабокрич. Від 4-ї до 12-ї години дивізія вела бої із броньовиками, що прикривали ворожі ешелони, які відходили зі ст. Вапнярка на Рудницю під впливом бою під Тульчином і нападу повстанців Нестеренка на ст. Журавлівку (все, що стосується Волинської дивізії, подаю зі слів [під] полковника Марущенка-Богданівського. — М. К). Перешкодити відходу не вдалося. З 12-ї до 18-ї год. тривав гарматний бій, а о 24-й год. дивізія перейшла в рішучий наступ і захопила ст. Крижопіль враз із 2 гарматами й великою здобиччю. Але недовго Волинці господарювали на станції, бо незабаром їх вибили звідси броньовики, а о 3 — 4-й годині 3 травня подана з півночі ешелонами большевицька піхота повела наступ. Наступ було відбито, але частину дивізії, послану в обхід атакуючого ворога, заатакували большевики, що відходили з Вапнярки. Ця частина дивізії відійшла з великими втратами й загубила одну гармату. Бій припинився. Большевики міцно займали станцію Крижопіль, а Волинці зайняли вичікувальне становище на схід від неї.

Близько 10 год. розвідка Запорожців викрила, що з боку Крижополя насуваються броньовики. Дивізію було заховано в лісі, що на південний схід від м. Княжопіль. Батарея Алмазівців і кулемети пішого полку стали на позицію біля лісу в кущах, а технічний курінь сотника Герасимова (вправного й відважного сапера, героя Крюківського бою в 1919 р.) було надіслано до підриву залізниці.

Броньовики йшли дуже помалу, а як підійшли до будки (сотник Герасимів не встиг підірвати залізницю), гармати й кулемети відкрили вогонь. Броньовики відповідали, але одне із перших стрілен Алмазівців трапило в перший броньовик і тим примусило обох до втечі чимскоріше на Крижопіль. Дивізія негайно рушила за ними слідом, а в цей момент зліва почулася стрілянина — то Волинці знову перейшли в наступ. На цей раз ворог не ставив жадного опору, й станцію зайняли Волинці й Запорожці — прекрасний приклад підтримки частин і чудової орієнтації без наказу вищого начальства!