Розділ «ДОДАТКИ»

………….. Головними свідками були представники Державної Інспектури. Обвинувачений не подав своїх свідків.

Також не міг подати й оборонця й заявив: «Сьогодні мене всі залишили». Не з'явився на суд і командир Запорізької Групи, полк. Сальський. В справі полк. Сальського як свідка я особисто мав розмову з Наказним Отаманом і просив викликати полковника. Перед самим початком розправи від полк. Сальського суд одержав депешу, в якій зазначалося, що події на фронті стоять на перешкоді явки в суд і що він ще раз підтверджує свій рапорт і більше додати нічого не може.

…………..Оборонець не зробив жадного застереження. Суд визнав неприсутність полк. Сальського виправданою. Було зачитано його рапорт, правдивість якого підтвердив сам обвинувачений. Дійсно, ніхто не виступив на захист обвинуваченого. По арешті полк. П. Болбочана про нього забули всі друзі.

…………..Ніхто також не зголосився сам на оборонця. Ніхто не просив і побачення з обвинуваченим.

…………..На суд не з'явився і С. Шемет, який в справі виступу полк. П. Болбочана міг сказати чимало. Як пізніше виявилося, С. Шемет переховувався у командира однієї з частин Запорізької Групи і міг би з допомогою останнього зорганізувати бодай оборону (ч. II. ст. 4).

………… Арешт полк. Болбочана психічно поділив на всіх його «приятелів» і «друзів» і відбив у них всяку охоту до дальшої акції (ч. 2. ст. 5).

………… Уряд УНР не виявив жадної заінтересованости справою полк. П. Болбочана. На суді навіть нікого не було від міністерства справедливості чи від Ради Міністрів. Цим стверджується, що на суд жадного натиску не було (ч. II. ст. 5).

Гавришко, як то довела, дальша його діяльність, був совєтським агентом. Підчас Зимового Походу 1919 року він «оперував» в У маню, вишукуючи українських старшин, а в процесі Шварцбарта, що убив С. Петлюру, мав виступати як свідок на стороні Шварцбарта і був спроваджений з України до Парижу (ч. II. ст. 6).

………… Подам лише ті факти, що їх на судовій розправі ствердив сам обвинувачений. Обвинувачений ствердив, що будучи у змові з Гавришком, державним інспектором Запорізької Групи, незаконно оголосив себе командуючим Групою і усунув від влади законного її начальника, полк. В. Сальського (ч. І ст. 7).

………….. На слідстві полк. П. Болбочан ухилився від підтвердження того, що виступ його мав характер політичний. До Запорізької Групи потягнула його «ображена амбіція старшини» (ч. II. ст. 7).

………… На судовій розправі полк. Болбочан ствердив ще раз, що він свідомо не виконав наказу Головного Отамана залишити свавільно захоплений ним пост командуючого Запорізькою Групою. Наказ Головного Отамана Болбочанові передав полк. Кедровський, Головний Державний Інспектор. В наказі говорилось, щоб Болбочан негайно прибув до Чорного Острова, де тоді перебував штаб Дієвої Армії, й переказав владу законному командирові Запорізької Групи, полк. В. Сальському.

— Чому не виконано наказу Головного Отамана? — запитав прокурор.

— Вважав, що мене підтримує військо, — заявив обвинувачений, — а Головний Отаман буде рахуватися з доконаним фактом.

Робиться очна ставка обвинуваченого з Головним Державним Інспектором, якому обвинувачений заявив:

— Якщо Петлюра хоче зі мною розмовляти, то може сам до мене приїхати, але під однією умовою — йому не вільно розмовляти з козаками. Лише при додержанні цієї умови можу гарантувати Петлюрі недоторканість.

Прокурор: Чи обвинувачений так говорив, чи можете ствердити переказ Головного Державного Інспектора?

Обвинувачений: Так, я тоді це говорив. Говорив, бо думав, що військо піде за мною.

— А як же обвинувачений уявляв свої взаємини з Урядом УНР, поставленим фактично тим же Петлюрою як Головою Директорії.

Обвинувачений: Такого уряду я не потребував би. Оскільки би цей уряд довідався, що я очолюю військо, він розбігся б.

— Виходить, що ви заміряли стати не лише на чолі Запорізької Групи, а також очолити все військо, себто стати Головним Отаманом. Чи так я зрозумів вашу ролю?