Розділ «Рік 1918, Київ»

Приходив пан Тевзая з Грузинської леґації і запропонував виміну відомостями. Повідомлення адміністраційного департаменту військового міністерства трівожні. Розрухи тривають далі. Приїхав Павелко, голова нашої партії у Пирятині. Там сподіваються зміни кабінету. Дуже просив його як може інтенсивно розбудовувати орґанізацію. Післав я до Липинського лист. Також до Калиновича. Вчора Дорошенко пропонував мені зробити з ним поїздку до Німеччини в пропаґандивних цілях.

Сенсація дня в російськім артистичнім світі — вистава Анатоля Каменського "Леда". З його промовою на тему — "жінка-змія і жінка-корова". Подібною порнографічною літературою засипає нас російська культура.

Приходив Юліян Охримович, щоб я вставився за арештованим (ес-ером галичанином) Лизанівським.

7 вересня.

Тепер виясняється, що розмова з Лизогубом в "Берлінер Таґблятт"-і — штука Палтова. В спростованню цеї розмови, яке принесло "Відродження", виходить, що Палтов з Лизогубом говорили по-українськи, а перший перекладав по-німецьки те, що говорив премієр.

Приходив знов Павелко, оповідав про положення і завдання партії на провінції. Жадав якнайскорше видати друком засади нашої земельної програми. Адміністрація на Прилуччині лютує. Негайно треба усунути старосту Ногу.

10 вересня.

Телефонував Шишманов, відібрати від нього текст промов, якими обмінялися в Софії Шульгин і цар Фердинанд. Запрошував до себе. Був у мене Степан Смаль-Стоцький.

12 вересня.

Ґенерал ґр. Спаноккі, австро-угорський військовий аташе в Києві кликав мене до себе. В справі Германа і товаришів. Підозрівають їх в російській пропаґанді тут. Я відповів, що оскільки мені відомо, Герман займається не стільки політикою, скільки кіном і оперетою. Хоч правда, в Літ. Арт. Клюбі він часто сидить в товаристві росіян і жидів з "Шевської Мислі" і "Кієвськіх Откликів". Раз чув, як він говорив по-російськи, хоч з трудом і не досить добре. Обличчям семіт. Ґенерал просив мене, щоб я в цій справі поговорив в міністерстві заграничних справ та що завтра він хотів би відвідати Дорошенка. В тім Літ. — Арт. Клюбі познайомили мене якось з одним жидівським підприємцем. В бігу розмови, запитався він мене, як я думаю, чи "довго буде Україна"? Я не зрозумів докладно й запитався, про що йому ходить? Тоді він заявив, що має намір накручувати фільм "Мазепа", тому й поставив мені те питання… Бо, — "самі панімаєтє", — коли Україна буде тільки коротко, то імпреза не оплатиться… Тоді я вперше стрівся з подібним підходом до справи української незалежности.

Вечеря в "Метрополі". Були Стебницький, Мурський, Яковлів, Лоський, Шелухин та інші[27]. Стебницький і Лоський були недобрі, коли я і Шелухин атакували Грушевського. Для характеристики тих панів: коли зайшла мова про нову обсаду берлінського посольства, заявили вони, що добре було б послом призначити туди Ніковського. Я ледві стримав сміх. Яку спільну мову можна знайти з тими людьми?

На Липинського йдуть нарікання як на "польського пана". Ці люди не знесуть в своїм окруженню ніякого пана. В цім корінь їх опозиції до гетьмана. Здається, що орґанізація повстанців на провінції, або партизанів, як вони себе звуть, дуже добра. Не легко буде з ними дати раду тим, що з ними боряться.

У вестибулі Клюбу зустрів Саліковського. Сяючи своїм червоним носиком і усміхаючись, просив співробітничати в редагованій ним ґазеті. Я відповів, що добре, лиш хотів би, як видадуть, бачити наперед кілька чисел. — "Ах, скрикнув він, значить імени не дасте? Це образа для нас"! Не хотів його ображати, але не міг знати, що це буде за часопис. Запитався його, як вони ставляться до "союзників"? — "Розуміється, прихильно!" — була відповідь. — "Власне — зауважив я — мені розходиться про степень цеї прихильности".

14 вересня.

В Швайцарії, здається, Лукасевичеві щось удасться. Оповідають думку Тілля, що нібито справа з Кримом вирішиться для нас добре; що Симферопольський уряд не є вже такий неуступчивий; що німці натискають на нього, отже до порозуміння прийде.

Бачився з Біським і Піснячевським. Нові чутки про галицький целібат і про митрополита Шептицького. Пригадується мені моя нічна візита у нього на Горі, коли то я, В. Дорошенко і А. Жук, кілька днів перед заняттям Львова царською армією в 1914 р., ідучи на двірець, — місто було темне, без вогнів, без фіякрів, мертве, на останній потяг із Львова, вступили до св. Юра. Пригадалась мені рівнож як я відвідав митрополита, разом з ґр. Мих. Тишкевичем, в Швайцарії в 1917 р., де він перебував деякий час після повороту з російського інтернування. По нашій розмові про унію, він поручив мені читати Апологію Вайса. Здається, думав зробити з мене пропаґатора справи церковної унії.

Виправдуючись перед московською пресою, перед своїми однодумцями, лібералами російськими, обілюючи себе і своїх, не забув С. Єфремов в "Новій Раді" і мене: — "Хто і де нападав колись на російську культуру? Назвуть, звичайно, зараз же імя Донцова. Але він відповідає сам за себе. А потім — не можна ж за однобічність навіть кількох людей обвинувачувати цілий рух". Отже держава і нація українські — це для "ес-ефів" ("Сафандул" як їх ще звуть) — це тільки "рух"! Ще й до того зовсім не ворожий російській культурі[28].

21 вересня.

В неділю приїхав ґен. Ґреков. З кількох слів професорів Вебера і Зерінґа, яких наші політики уважають офіційними емісарами уряду німецького; зі слів Полтавця Коновальцеві, що гетьман жичить порозуміння з Національним Союзом, повстала маса чуток про зміну кабінету. Головою Національного Союзу вибраний Винниченко. В перший раз я пізнав його в Києві в 1907 р. на Жилянській у Порша. Пригадую перше вражіння: я не міг з дива вийти, невже так може виглядати письменник? Щось в очах, в обрисі уст виглядало мені як дуже неінтеліґентне. Потім стрічався з ним, а властиво не з ним, а з його творами, коли сидів на Лукіянівці в 1907-8 рр. Тоді всі камери захоплювалися свіжо випущеним с. — дем. збірником "Дзвін", в якім зявився якийсь (забув заголовок) твір Винниченка. На улюблену його тему "чесности з собою" і "полової моралі". На мене цей твір не зробив ніякого вражіння. Потім бачився з ним в 1910 чи 1911 р., у Львові, коли часово він і Л. Юркевич там мешкали. Відносини між нами почали псутися з двох причин: йому не подобалися тоді мої статті в "Нашім Голосі", який, як місячник, видавали на спілку наші і галицькі соціял-демократи. Знаходив він ті статті зашовіністичні. Але найбільше був він обурений, коли я не прийшов на читання приготованого до друку якогось його твору, який слухали запрошені ним партійні товариші.

22 вересня.

Полк. Косак просив авдієнції у гетьмана. Приходив до мене кн. Фюрстенберґ, радник австро-угорського посольства. Говорили про чутки про австрійську мирову ноту, і про біжучу політику.

Приїздили наші люди з Катеринослава, від партії. Ті самі нарікання: доноси, переслідування, неможливість розвивати орґанізацію. Приходили галичани, знов хочуть говорити з гетьманом. Вчора бачив його: задоволений, в добрім настрою.

23 вересня.

Були з Леонтовичем і Шеметом у Славинського. Це є типовий "ес-еф"[29].

25 вересня.

Тілль винайшов формулу: ми, середні партії маємо злучитися на ідеї гетьмана і… федерації. Крім того, нічого не мати спільного з Петлюрою. Виразив йому свою думку про федерацію. Проти федерації удалося помістити в "Новій Раді" статтю.

Стрів Цьокана. Оповідав, що я разом з Луценком і А. на чорній листі у французів, бо ті "мають документальні дані, що я теж робив переворот 29 квітня". Як то все глупо!

Приходив др. Кекало з Харкова і другий член партії з Катеринославу з листом від Яворницького. В Харкові відбулися збори, влаштовані бувшим старостою, ґен. Залєським і проф. Поґодіним. На цих зборах було до 2000 російських військових старшин царських, на яких отверто жадалося відбудовання "єдиної і неділимої Росії". Одного українського старшину, який пробував протестувати, мало не вбили. В Катеринославі староста Черніков тероризує нашу партію.