РОЗДІЛ II ЯК СПІВАЄ І РОЗМОВЛЯЄ КАМІННЯ

Ось що придумав один дотепний француз, Еміль Сорель, бажаючи пояснити звучання каменів і гір.

«Я беру свою рушницю, — розповідає він, — і йду на будь-яке відкрите місце, наприклад, у поле. При цьому вибираю такий час, коли подихає зовсім свіжий вітерець. Прийшовши в поле, я ставлю свою рушницю дулом проти вітру з нахилом приблизно 45 градусів. Тоді моя рушниця починає звучати. Я намагаюся повторити це явище і знову відповідно припасовую рушницю. Коли це зроблено — вдруге чую той же звук.

І ось що найцікавіше в цьому досліді: коли рушниця звучить, зовсім неможливо точно визначити, звідки саме лунає звук.

Звернувшись до пастуха, який стояв поруч зі мною, я сказав йому:

— Чуєте, чуєте?.. Це ж моя рушниця?

— Даруйте, добродію, це не рушниця, а дзвін он з тієї дзвіниці, — відповів пастух.

У кого б я не запитував про причину звуку, завжди чув майже таку саму відповідь, якщо тільки не попереджав тих, кого запитував. Звичайно думали, що звук цей доноситься здалека, на відстані не менше трьох кілометрів від нас. Але були й такі, які казали, що це не рушниця стогне, а мерці під землею».

Спираючись на свій дослід, Сорель спробував пояснити звучання гір і каміння. На його думку, причиною їх звучання є вітер: звуки виникають від тертя часточок повітря об якийсь гострий край, позаду якого є заглибина, що посилює звук. «Те, що за допомогою рушниці можна бачити в малих розмірах, у природі відбувається у величезних, — твердить Сорель. — Гострий край — це край гори, чи скелі, чи кам’яної брили, а заглибина — це долина, вибоїна».

Дослід з рушницею чудово пояснює свист вітру в ущелинах гір, у старовинних руїнах, нарешті, в димарях. Маючи таке пояснення, не доводиться думати, що йдеться про якісь чудеса. Лише у давноминулі часи в усіх людей була звичка пояснювати явища природи втручанням всіляких чудесних істот.

НАВКОЛО І ВСЕРЕДИНІ НАС — САМА ТІЛЬКИ ПРИРОДА

Незнання природи, страх перед незрозумілим, звичка до своєї стародавньої віри, різноманітні інтереси та мрії — все це тісно пов’язано між собою. Колись саме це породжувало і підтримувало віру в чудеса. Але розум, який спирається на достовірні знання, кінець кінцем, перемагав, і віра з чудеса неминуче зникала. Хоч і через тисячу років, а все ж розум пояснював усе, навіть найтаємничіші чудесні явища. Інакше і бути не могло.

Навколо нас і в нашому єстві — сама лише природа. І наші думки, почуття, мрії, наші діла, навіть наша віра — це теж явища природи, такі ж природні, як і всі інші. Нічого, крім природи, ні в нас, ні навколо нас не тільки нема, але і не було і бути не може. Явище, яке іншим здається чудом, коли воно не вигадка, то, зрозуміло, теж природа. Чудесним це явище іноді вважається тільки тому, що людям воно здається надто вже незвичайним, і люди дивуються з нього, не розуміючи його і не вміючи пояснити.

Ще до нашої ери славетний латинський письменник і мудрець Ціцерон писав: «Ніщо не виникає без причини. Чого не може бути — того і не буває. Коли ж будь-що трапляється, виходить, це можливо, і в цьому не доводиться вбачати якесь там чудо. А коли вже вважати чудом усе виняткове, то доведеться і кожну мудру людину вважати найбільшим із чудес. Я певен, що мулиця частіше народжує лошат, ніж природа мудрих людей. Можна заздалегідь сказати ствердно: те, що неможливе, ніколи і не відбувається: а те, що можливе (і що здійснилося), не є вже чудом. Не можна вважати чудом те, що мало можливість відбутися».

НАВІТЬ У ТАЄМНИЦЯХ НЕМА НІЧОГО ЧУДЕСНОГО

Чому ж у давнину віра в чудеса міцно трималася, а тепер швидко зникає?

Через те, що раз у раз незрозуміле стає зрозумілим. Це означає, що люди пізнають з точністю й достовірністю, за яких навіть обставин відбуваються ті чи інші події і явища. Для кожної зміни, що відбувається з чим-небудь і в нас і навколо нас, потрібен певний збіг обставин; один їх збіг пояснюється другим, а цей — третім, а цей — четвертим, і так без кінця. Будь-яке явище може відбутися лише тоді, коли для нього є всі сприятливі обставини. Не буде всіх цих обставин — не виникне і явище. Не буде одного з них — і явище відбудеться зовсім не так. Отже, всяке явище щільно пов’язане з обставинами, і вони на нього впливають.

А що таке обставини? Вони теж — явища. Виходить, явища впливають на явища, — одні на інші. Це треба добре розуміти — без цього не буде зрозумілою ні природа, ні людське життя. І нічого не буде зрозумілим. Кожне явище — це кільце з цілого ланцюга причин і наслідків. Де його кінець? Цього ми не знаємо. Чи дійдемо ми до нього? Можливо, що і ніколи не дійдемо. Але це для нас і не важливо: як-не-як, ми все-таки будемо до нього йти і йти завжди. І все далі і далі.

Непояснене у нас завжди буде попереду, зате, що вже пройдено, те виявиться і пояснимим і поясненим. І воно вже в наших руках. А те, що в руках — за те ми тримаємося і повинні триматися міцно, бо це достовірне знання. Це немовби початок ниточки, з якою ми і розплутуємо клубок різних таємниць. А достовірні знання тому так і звуться, що нас уже не обманюють і на них можна покластися. І ось саме це для нас особливо важливо: дарма, що багато чого ще не з’ясовано. Колись і воно буде в наших руках.

Вся суть у тому, щоб відрізнити брехню од істини. Вся суть у тому, щоб вміти відрізнити її завжди і скрізь, і до того ж з достовірністю. Тоді стане зрозуміло, що і в незрозумілому і ще не пізнаному нема і не може бути нічого чудесного.

І справді, що таке таємниця? Таємниця — це та ж природа, тільки ще нам невідома…