РОЗДІЛ II ЯК СПІВАЄ І РОЗМОВЛЯЄ КАМІННЯ

Восени 1828 року Піренеї відвідав один мандрівник. Опівночі; він вийшов із містечка Баньєрес-де-Люшои, щоб піднятися на одну дуже дику кручу, що звалася Порт-де-Венаск.

«Кружляючи по гущавині чагарника і ущелинах, — розповідає він, — ми дійшли до готелю близько другої години ночі. Звідти, трохи відпочивши, на світанку рушили далі. Дорога пролягала по вузькій ущелині, що майже прямовисно здіймалася в горах. Потім перед нами несподівано з’явився дуже красивий краєвид. Мовчки, з подивом ми дивилися з висоти ущелини на одиноку пустинну гору Маладетту: ця гора здавалася нам привидом.

Раптом ми почули глухий, повільний і жалібний звук, схожий на звуки арфи. Навкруги була тиша. І ільки цей звук лунав у тиші. Напевно, він виходив з величезних кам’яних скель, що нас оточували. Але даремно ми намагалися визначити, з якого місця він долинає і що саме і чому звучить так дивно. Сонячне проміння саме в цю хвилину яскраво освітлювало снігові вершини гори, і не від цього проміння і зазвучали гори? Через кілька днів, прийшовши знову на це ж місце і в той самий час, що й раніше, я марно прислухався, бажаючи почути жалібний стогін… Його не було.

В повітрі було, як і раніше, тихо, але сонце сховалося вже за хмари, і густий туман висів над більшою частиною гірського хребта».

Не було сонця — не було і звуків.

Ця розповідь про гору, що стогне, дуже нагадує розповідь про статую Мемнона, яка звучить.

Визначний німецький вчений Гумбольдт під час подорожі по Америці побачив на берегах ріки Оріноко великі гранітні скелі. Індіанці називають їх «камінням з музикою». Під час сходу сонця, приклавши вухо до скелі, можна почути особливий звук, схожий на звуки органа. Чому звучать ці скелі? Розглянувши їх уважно, Гумбольдт помітив, що в скелях є дуже багато вузьких і глибоких тріщин. Удень їх досить сильно нагріває сонце; навіть за ніч вони не зовсім охолоджуються. Ще й уранці скелі тепліші за повітря, яке їх оточує. Помітивши це, Гумбольдт прийшов до висновку, що звук, який виходив зі скель, міг виникнути, наприклад, так.

Повітря всередині скелі, тобто в тріщинах, тепліше, ніж зовні. Через це нагріте внутрішнє повітря потроху виходить із тріщин — його виштовхує холодне зовнішнє повітря, подібно до того, як це буває взимку в хаті з відчиненими дверима. Отже, всередині скелі в тріщинах утворюються потоки повітря. До складу каменю, з якого створені «музичні скелі», входить слюда.

Повітря, проходячи тріщинами назовні, швидко коливає тоненькі пластинки слюди, що містяться в тріщинах; від коливання цих пластинок і виникають звуки.

Ось як пояснив звучання скель визначний вчений Гумбольдт. Між іншим, воно, хоча й правильне, але не вичерпне.

Суть справи не тільки в слюді, а і в інших тріщинах, що є в цих скелях, так само як і в статуї Мемнона.

ЯК СТОГНЕ ЗЕМЛЯ ПІД НОГАМИ

Відомі й інші розповіді про камені, що звучать.

На маленькому острові Ейг, поблизу східного берега Шотландії, € пласти зруйнованого вапняку — ооліту. Так зветься особлива порода каменю, що складається з вапняних кульок.

У кожній зернині ооліту є ядро — це шматочок кварцу, на який вапняний наліт осідає послідовними шарами, що лежать один па одному. Всі зернятка в оолітовому вапняку щільно склеєні між собою. Але порода руйнується, тоді зернятка залишаються вільними. Варто натиснути на породу, як при кожному русі чи стисненню відразу ж чути особливий звук.

Тїльки-но ступить нога на цей берег, і він починає звучати. Звук дуже дивний. Він схожий на звучання натягнутої нитки, якщо по ній вдарити нігтем. При кожному кроці по піску цей звук повторюється.

«Я і мої супутники, — розповідає німецький учений Міллер, — довго йшли по цьому піску, і він звучав під ногами кожного з нас. Це була своєрідна музика, хоч вона і не відзначалась різноманітністю звуків. Але зате таких своєрідних звуків не відтвориш на жодному музичному інструменті. В деяких місцях траплявся під сипучим піском вологий пласт ооліту. В цих місцях звуки були найголосніші і найлегше виникали від дотику ноги».

ОДНАКОВІ ЧУДЕСА ВІДБУВАЮТЬСЯ ІНОДІ З РІЗНИХ ПРИЧИН

Так само хрустить і крохмаль, коли його мнуть у руках; скрипить і сухий сніг під колесами воза.

Можуть звучати гори і з інших причин: наприклад, інколи вітер гуде по ущелинах, у вибоїнах і тріщинах гір, і на відстані здається, що це не вітер гуде, а гори плачуть.