TextBook ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093-фп. — Т. 3099, архівно-слідча справа Гамченка Є. С.; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 115. — С. 14; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 46-зв. — 47; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 165–180; Список Генерального штабу на 1914 — СПб. — 1914.
ГАНДЗЮК Яків Григорович(21.03.1873-27.01(9.02)1918) — генерал-майор військ Центральної Ради.
Походив із селян Вінницького повіту Подільської губернії. Закінчив Вінницьку гімназію, Одеське піхотне юнкерське училище (1896), вийшов підпоручиком до 61-го піхотного Володимирського полку. З початком Російсько- японської війни перевівся до 12-го піхотного Великолуцького полку, у складі якого брав участь у боях проти японської армії. Під час війни був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (Як свідчив наказ «…за видатну звитягу та розпорядність під час прориву крізь лави супротивника з прапором полку у руках»). Навесні 1905 р. за бойові заслуги позачергово одержав звання капітана. З 24.02.1914 р. — підполковник, командир батальйону 147-го піхотного Самарського полку (Оранієнбаум), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. За атаку на чолі полку 16.10.1914 р. був нагороджений Георгієвською зброєю. З 23.04.1916 р. — полковник. З літа 1916 р. — командир 91-го піхотного Двинського полку. Був важко поранений. Після одужання восени 1916 р. — командир 416-го піхотного Верхньодніпровського полку 104-ї дивізії 34-го армійського корпусу генерала П. Скоропадського. Був представлений до нагородження орденом Святого Георгія III ступеня (одержати не встиг) за червневий наступ 1917 р., коли 416-й полк захопив три лінії окопів супротивника. З 06.06.1917 р. — генерал-майор.
Гандзюк Яків, фото 1917 року (Кочубей В. Генерал Я. Г. Гандіюк//Воєнная Быль. — Париж. — 1966. - № 78)
З 30.07.1917 р. — начальник 104-ї пішої дивізії 34-го армійського корпусу, яку було українізовано та перейменовано на 1-шу Українську дивізію 1-го Українського корпусу. З 6 січня 1918 р. — командувач 1-го Українського корпусу. 09.02.1918 р. разом із начальником штабу корпусу Я. Сафонівим виїхав до Києва за розпорядженнями військового міністра. На околиці Києва був схоплений більшовиками. Розстріляний разом з Я. Сафонівим після відмови перейти на бік червоних. У березні 1918 р. був перепохований на території Видубицького монастиря у Києві. (В результаті помилки, ймовірно, на підставі статті В. Кочубея, на пам'ятнику неправильно зазначено дату загибелі — 25.01.1918, має бути — 27.01.1918.)
РГВИА. -Ф. 409. -Оп. 1. - п/с 85103; Кочубей В. Генерал Я. Г Гандзюк//Военная Быль. — Париж. — 1966. - № 78. — С. 1–5; № 79. — С. 17–21; Середа М. Сторінка з історії визвольної боротьби/ Літопис Червоної Калини. — Львів 1931. — Ч. 11. — С. 15–17; Список капитанов армейской пехоты 1911. — СПб. — 1911. — С. 789.
ГАНЖА Марк Миронович(19.01.1889-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у Чернігові. Закінчив 8-класну Чернігівську гімназію, Оранієнбаумську кулеметну школу (13.03.1915), Гренадерську офіцерську школу (жовтень 1917), телеграфно- телефонні курси штабу 32-го армійського корпусу. Під час Першої світової війни був 5 разів поранений та 3 рази контужений. З грудня 1917 р. — старшина Київського автопанцерного дивізіону. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1918 р. закінчив Інструкторську школу старшин. З 28.08.1918 р. — начальник зв'язку 20-го пішого Радомисльського полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 15.02.1919 р. — командир куреня цього ж полку. У подальшому — командир кулеметної сотні 3-го куреня 16-го пішого загону. З 19.05.1919 р. — командир кулеметної сотні 8-го Чорноморського полку 3-ї (згодом — Залізної) дивізії Дієвої армії УНР. З березня 1920 р. служив у 5-й стрілецькій бригаді Армії УНР. З травня 1920 р. — командир 28-го стрілецького Чорноморського куреня 9-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної дивізії. З червня 1920 р. — командир Кулеметного куреня 9-ї бригади 3-ї Залізної дивізії. З 04.01.1921 р. — командир кулеметної сотні та помічник командира 21-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 267. — С. 14; Спр. 653. — С. 73–79.
ГАНЖА Петро Андрійович(29.11.1881 — після 1931) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.
Походив із родини надвірного радника Чернігівської губернії. Навчався у Чернігівській класичній гімназії (не закінчив). 21.03.1899 р. вступив на військову службу однорічником 2-го розряду до 167-го піхотного Острогозько го полку (Чернігів). 08.08.1900 р. склав вступні іспити до Чугуївського піхотного юнкерського училища (закінчив 10.06.1902). Вийшов підпрапорщиком до 167-го піхотного Острогозького полку. 22.04.1905 р. був відряджений до Харбіна на поповнення Манджурської армії, прибув на укомплектування 243-го піхотного резервного Златоустівського полку. 05.02.1906 р. повернувся до 167-го піхотного Острогозького полку. 24.10.1910 р. перевівся до 176-го піхотного Переволочненського полку (Чернігів), у складі якого у 1914 р. вирушив на Першу світову війну. За бій 26.08.1914 р. був нагороджений Георгіївською зброєю (наказ 20.11.1915). 10.05.1915 р. потрапив до австро-угорського полону. У 1916 р. — член українського гуртка у таборі для військовополонених-офіцерів у Йозефштадті. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Ганжа Петро, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
З 14.02.1918 р. — командир 1-го козацько- стрілецького (Сірожупанного) куреня (згодом — полку), сформованого з військовополонених-українців. З середини серпня 1918 р. — помічник командира 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З 27.02.1919 р. — командир 1-ї бригади 1-ї Сірожупанної дивізії Дієвої армії УНР, одночасно з 12.03.1919 р. — командир 1-го Сірожупанного полку. 17.05.1919 р. врятував від полону у Луцьку рештки 1-го та 2-го Сірожупанних полків, що були 21.05.1919 р. переформовані у 1-й збірний Сірожупанний полк (згодом — 10-й Сірожупанний полк 4-ї Холмської дивізії) Дієвої армії УНР. Командував цією частиною. З 26.07.1919 р. помічник державного інспектора штабу Дієвої армії УНР. З початку листопада 1919 р. — начальник Рекрутської дивізії Дієвої армії УНР, яка мала бути сформована з усіх рекрутських полків. На початку грудня 1919 р. залишив армію та повернувся до Чернігова. Тут створив та очолив підпільну Національну Повстанчу раду.
1937. — Ч. 7. — С. 238; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 247–251, 310–339, 356–360.
ГЕЙДЕНРЕЙХ Богдан Миколайович(?—?) — старшина Дієвої армії УНР
Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 187-го піхотного резервового Холмського полку (Ново-Мінськ). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У грудні 1918 р. — січні 1919 р. — помічник командувача Лівобережного фронту Дієвої армії УНР (П. Болбочана). Був заарештований разом із П. Болбочаном 22.01.1919 р. Подальша доля невідома.
Шемет С. Полковник Петро Бобочан//Хліборо6ська Україна. — Відень. — 1922–1923. — Кн. 4. — С. 200–236.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Г“ на сторінці 5. Приємного читання.