Розділ «А»

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 51-885, ЦДАВОУ. — ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 33. — Накази по Окремому кінному дивізіону; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імені запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 209–226; 1936. — Ч. 6. — С. 193–228; 1937 — Ч. 7. — С. 213–225; Марущенко-Богдановський А. Лист до редакціі//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 7. — С. 84–87; Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників// Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 6. — С 35–48; Ремболович І. 1918 рік на Чернігівщині//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С. 97–98; Середа М. Отаман Козир-Зірка//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 11. — С. 11–13, Середа М. Отаман Божко//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 1. — С. 10–12; Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях. — Київ. — 1999. — С. 62–63; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972 — Кн. 2. — С. 159; Митці України. — К… — 1992. — С. 31; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002.

АРНДТ Герман Емілійович

(04.11.1888—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Гомель (тодішньої Чернігівської губернії). Закінчив 1-й Московський кадетський корпус, Олександрівське військове училище. Останнє звання у російській армії — капітан.

На українській військовій службі з 18.08.1918 р.: у 1918–1919 рр. — командир Залізничної сотні Армії Української Держави, помічник командира 1-го Залізничного полку Армії Української Держави, начальник зв'язку штабу Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР, командир 1-го Окремого Залізничного куреня Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку. З 23.05.1920 р. — командир технічної сотні 6-го технічного куреня 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3527. — Оп. 1. — Спр. 9. — С. 1; ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 44. — С. 5-зв. — 6; Спр. 653. — С. 104.

АРХИПОВИЧ Микола Георгійович

(6.12.1869—?) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Народився у м. Радомишль тодішньої Київської губернії. Витримав іспит на звання однорічника 2-го розряду при Володимирському Київському кадетському корпусі, закінчив військово-училищний курс Київського піхотного юнкерського училища (1892), служив у Санкт-Петербурзькому гренадерському полку (Варшава). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1898). Служив в Одеській військовій окрузі, викладав у Тверському кавалерійському училищі (1903–1905). Був начальником штабу 12-ї піхотної дивізії (1905–1909). Викладав в Олександрівському військовому училищі (Москва, 1909–1911). З 04.11.1911 р. — начальник штабу 3-ї стрілецької бригади (м. Жмеринка), полковник. З 1914 р. — командир 74-го піхотного Ставропольського полку. З 26.06.1915 р. — начальник штабу XXXIX армійського корпусу. З грудня 1915 р. — начальник 3-ї Заамурської прикордонної піхотної дивізії. З березня 1916 р. — генерал-майор, командир бригади 3-ї Заамурської прикордонної піхотної дивізії. З 20.10.1916 р. — начальник 12-ї Сибірської стрілецької дивізії. За Першу світову війну був нагороджений орденами Святого Георгія IV ступеня (24.04.1915), Святого Георгія III ступеня (23.09.1916), Георгіївською зброєю (10.12.1915).

Восени 1917 р. зголосився до розпорядження Українського Генерального Військового Комітету Центральної Ради та був членом комісії з організації військових шкіл при головній шкільній управі військ Центральної Ради. З 12.03.1918 р. — член державної комісії з організації української армії. 17.01.1919 р. відмовився обіймати командні посади в Дієвій армії УНР.

У вересні 1919 р. був мобілізований до Збройних Сил Півдня Росії, перебував у резерві командного складу ЗСПР при штабі військ Київської, а згодом Новоросійської областей. Подальша доля невідома — після евакуації білих з Північного Кавказу у березні 1920 р. до Криму не прибув: або загинув, або залишився на території, зайнятій червоними.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37. - загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 40-зв. — 41; Список полковников на 1914. — СПб. — 1914. — С. 262; Список Генерального штабу на 1914. — СПб. — 1914. — С. 314; Список Генераль- ' ного штабу на 1917. — СПб. — 1917. — С. 54.

АСТАФ'ЄВ Олексій Сергійович (Остапура-Степовий Олелько Сергійович)

(13.08.1867–1923?) — український військовий діяч.

Походив з дворян Харківської губернії. За родинним переказом, предки мали прізвище Остапура, однак дід Олексія змінив прізвище на Астаф'єв. Закінчив 2-й Московський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1886), служив у 31-й артилерійській бригаді (Білгород). У 1892 р. закінчив Миколаївську інженерну академію. З 21.06.1902 р. до 04.01.1906 р. перебував у відставці: грав у театральній трупі М. Кропивницького під псевдонімом «Степовий». 04.01.1906 р. повернувся на військову службу: викладав інженерну справу в Чугуївському піхотному юнкерському училищі. З 18.04.1910 р. — полковник. З 01.09.1914 р. — викладач 2-го Київського Миколаївського військового училища.

З кінця 1917 р. — начальник відділу військово-навчальних закладів Військового міністерства Центральної ради, учасник Січневих вуличних боїв у Києві проти червоних. З 03.03.1918 р. — начальник Головної шкільної управи Армії УНР та Армії Української Держави. 01.08.1918 р. був звільнений з посади з зарахуванням у резерв Головного штабу Української Держави.

13.08.1918 р. був підвищений до звання генерального хорунжого Армії Української Держави. За часів правління П. Скоропадського звернувся до гетьмана з проханням про зміну свого прізвища на «Остапура-Степовий». У грудні 1918 р. — січні 1919 р. — начальник Головної шкільної управи Дієвої армії УНР. У січні—червні 1919 р. — військовий аташе УНР у Туреччині, після повернення — у розпорядженні Головного управління Генерального штабу (ГУГШ) УНР. 3 25.08.1919 р. — старшина для доручень 2-го помічника Військового міністра УНР. У жовтні—листопаді 1919 р. займався формуванням Інженерної школи старшин. У грудні 1919 р. повернувся до Чугуєва. За деякими даними протягом 1920–1923 рр. очолював повстанські загони на Харківщині та загинув у бою з червоними.

Астаф'єв Олексій, кадр з кінохроніки 1917 року (ЦЛАКФЛУ)

Список полковникам по старшинству на 1913 р. — СПб. — 1913. — С. 589; Євтимович В. Олелько Сергійович Остапура-Степовий//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 7–8. — С. 29–33; Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917–1918 рр.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 12. — С. 7—10; Євтимович В. Здобуття «Праги»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 3. — С. 5—18; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1928. — Ч. 2. — С. 33–34; Петрів В. Житомирська юнацька школа//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 5. — С. 18–19.

АТРОЩЕНКО (Атрошенко) Павло Трофимович (Григорович?)

(?—?) — полковник Армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 41-го піхотного Селенгінського полку (м Дубно). Останнє звання у російській армії — підполковник.

Станом на 13.04.1919 р. — помічник командира 1-го пішого Луцького полку Дієвої армії УНР. З 17.05.1919 р. — командир цього полісу. З 02.06.1919 р. — помічник командира 2-го пішого Берестейського полку Дієвої армії УНР. З 22.07.1919 р. та на 23.08.1919 р. — командир цього полку. З 13.08.1920 р. — командир 11-го Сірожупанного куреня 4-ї бригади 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР. У 1921 р. — командир 3-го збірного куреня 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.