Розділ «А»

АКІНТІЄВСЬКИЙ Володимир Костянтинович

(7.04.1888-25.04.1962) — старшина військ Центральної Ради.

Закінчив Орловський кадетський корпус (1905), Костянтинівське артилерійське училище (1908), Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1914). Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 16.12.1917 р. — начальник оперативного відділу Українського Генерального штабу.

У 1918–1920 рр. — у Добровольчій армії та Збройних Силах Півдня Росії. Помер та похований у Нью-Йорку.

ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а. — С. 28; Список Генерального штаба на 1.06.1914. — СПб. — 1914. — С. 685; Військова нарада в кабінеті генерального секретаря Порша дня 18 (5 ст. ст.) січня 1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 5. — С. 2–3; Незабытые могилы. — Москва. — 1999. — Т. 1. — С. 41.

АЛЕКСІН Микола Миколайович

(1877—?) — полковник Армії УНР.

Родом із Полтавської губернії. У складі 99-го піхотного Івангородського полку брав участь у Російсько-японській війні. Був поранений. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 202-го Старобільського резервового батальйону (м. Харків). Останнє звання у російській армії — підполковник.

Алексій Микола, фото 1905 року (Летопись войны с Японией. — СПб. — 1905. - № 66. — С. 1322)

З квітня 1918 р. — курсовий старшина Інструкторської школи старшин Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 07.11.1918 р. — сотенний командир Чугуївської військової юнацької школи Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. Влітку 1920 р. перебував у старшинській сотні 6-ї запасної бригади Армії УНР. З 15.11.1920 р. — помічник начальника 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції в Польщі. У 1923 році повернувся на батьківщину. Станом на 1926 р. мешкав у Харкові. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 1; Летопись войны с Японией. — СПб. — 1905. — № 66. — С. 1322. ДАСБУ. — Фп.. — Спр. 406. — Т. И. — С. 1

АЛМАЗОВ Олекса Дмитрович

(06.01.1885 (за російським послужним списком) або 06.01.1886 (за українською реєстраційною карткою) — 13.12.1936) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився у Херсоні, походив з родини чиновника. Закінчив Тифліське реальне училище, Олексіївське піхотне юнкерське училище (1907), склав іспит на переведення до артилерії у Михайлівському артилерійському училищі (01.12.1907 р.), вийшов підпоручиком до Лібавської фортечної артилерії. З 20.11.1911 р. служив у Ковенській фортечній артилерії. Закінчив курс електротехніки на Санкт-Петербурзькому гарматному заводі (19.07.1914 р.). З 18.11.1915 р. — командир 2-ї батареї 1-го дивізіону 11-ї важкої артилерійської бригади. З 01.12.1916 р. — командир важкої батареї 53-го окремого важкого артилерійського дивізіону. 01.05.—20.12.1917 р. — командир цього дивізіону. Одержав звання полковника за бойові заслуги у бою під Кревом (15.08.1917 р.). За Першу світову війну був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Георгія IV ступеня (серпень 1917 р., за бій під Кревом, де був отруєний газами).

З 01.01.1918 р. — командир окремої кінно-гірської батареї Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради. У бою під Бердичевим у середині лютого 1918 р. був поранений у ногу. 15.03.1918 р. батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого залишався до кінця Визвольних змагань (цей дивізіон у Дієвій армії УНР називався Алмазівським). Учасник Першого Зимового походу. 03.08.1921 р. був підвищений до звання генерала-хорунжого Армії УНР.

Алмазов Олекса, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

У 1923 р., після перебування у таборах для інтернованих українських вояків, працював помічником маркшейдера на вугільній шахті товариства «Сатурн». У 1926 р. переїхав до Чехо-Словаччини, закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах (1930), після чого працював інженером у Луцьку. Помер та похований у Луцьку (могила існує донині).

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 1–2; РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 14-579; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 557. — С. 189; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1928. — Ч. 2. - 1930. — Ч. 3; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 79; Крат М. Вапнярська операція//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 66–80; О. Ш. Село Наливайки// Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 8. — С. 64–75; Дмитрук В. Пам'яті генерала — патріота Олекси Алмазова; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002.

АЛЬТФАТЕР Дмитро Васильович

(23.05.1874-15.10.1931) — начальник артилерії корпусу Дієвої армії УНР.

Закінчив Михайлівське артилерійське училище (1894), вийшов підпоручиком до 23-ї артилерійської бригади, незабаром перевівся до 1-ї артилерійської бригади (м. Смоленськ). Закінчив Михайлівську артилерійську академію (1910). У складі 1-ї бригади брав участь у Першій світовій війні. З 1916 р. — командир 5-ї батареї, 1-ї батареї та 2-го дивізіону 36-ї артилерійської бригади. З березня 1917 р. — генерал-майор, начальник Гвардії 1-ї артилерійської бригади, згодом — інспектор артилерії 39-го армійського корпусу. За Першу світову війну був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (30.12.1915) та Георгіївською зброєю (25.07.1915).

З 07.09.1918 р. — на службі в Армії Української Держави: начальник 1-ї важкої гарматної бригади. З 23.02.1919 р. — начальник артилерії 1-го Волинського кадрового корпусу Дієвої армії УНР. З квітня 1919 р. — в інспекції артилерії Холмської групи Дієвої армії УНР.