Розділ «Р»

У 1919 р. служив інспектором інженерів Північно-Західної білогвардійської армії генерала Юденіча. У червні 1920 р. прибув у розпорядження штабу Дієвої армії УНР, був приділений до управління начальника військових комунікацій. З 19.07.1920 р. — начальник Технічних військ Дієвої армії УНР та зведеного загону бронепотягів. Подання на підвищення до рангу генерала-хорунжого було відхилене через службу в армії Юденіча. Після 1921 р. доля невідома.

Список чинам Военно-инженерного ведомства на 1914. — СПб. — 1914. — С 81; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 34–55.

РУСАНОВ Аркадій Васильович

(22.01.1875 — до 1935) — полковник Армії УНР.

Походив із дворян Херсонської губернії. Народився у м. Єлісаветград. Закінчив Михайлівський Воронізький кадетський корпус, 3-тє Олександрівське військове училище (1895), вийшов підпрапорщиком до 15-ї артилерійської бригади (Одеса). Станом на 1910 р. служив у Сибірському резервному гірському артилерійському дивізіоні (Барнаул). З 20.11.1914 р. — командир 4-ї батареї 52-ї артилерійської бригади. З 16.07.1915 р. — підполковник, з 21.04.1917 р. — полковник. Під час Першої світової війни був двічі контужений. Нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою та Георгіївською зброєю (02.09.1917, за бій 25.09.1915).

З жовтня 1917 р. — командир дивізіону 12-ї артилерійської бригади (українізованої). З 05.10.1918 р. — командир 7-го легкого гарматного полку Армії Української Держави. З 29.12.1918 р. — командир 4-го кінно-гарматного полку Дієвої армії УНР. З 26.06.1919 р. — командир 1-го гарматного рекрутського полку Дієвої армії УНР. З червня 1920 р — начальник 4-ї гарматної бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР.

Помер на еміграції.

Русанов Аркадій, фото 20-х років (Белградский альбом. — С. 164)

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 29–30; Белградский альбом — С. 164

РУСІЯН (Русіянов) Михайло Тимофійович

(16.11.1876-?) — полковник Армії УНР.

Народився у с. Байдарські Ворота Таврійської губернії. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1894), 2-ге Костянтинівське військове училище (1896), вийшов підпоручиком до 1-ї гарматної бригади. 17.03.1905 р. з дивізіоном своєї бригади влився на поповнення до 10-ї Східно-Сибірської стрілецької артилерійської бригади, що брала участь у Російсько-японській війні. З 25.12.1906 р. — молодший офіцер 31-ї артилерійської бригади (Білгород). З 24.08.1910 р. — начальник 4-го Сибірського гірського артилерійського парку. З 04.03.1911 р. — командир батареї у 4-й Сибірській стрілецькій артилерійській бригаді. З 30.06.1913 р. — начальник відділу ручної зброї Іркутського артилерійського складу. З 01.12.1914 р. — начальник 2-го бойового відділу Ковненської фортеці. З 23.12.1914 р. — начальник 3-го артилерійського дивізіону Брест-Литовської важкої артилерії. З 18.02.1915 р. — начальник господарчої частини 2-го Брест-Литовського окремого важкого артилерійського дивізону. З 19.05.1915 р. — командир 2-ї батареї 127-ї артилерійської бригади. З 22.08.1916 р. — підполковник. З 20.05.1917 р. — командир 1-го дивізіону 127-ї артилерійської бригади, закінчив Офіцерську артилерійську школу (1917). Останнє звання у російській армії — полковник.

З 08.01.1918 р. — інспектор артилерії українізованого 5-го Кавказького корпусу. З 23.05.1918 р. — начальник 123-ї артилерійської бригади Армії Української Держави. З 10.10.1918 р. — командир 44-го легкого гарматного полку Армії Української Держави. З 10.12.1918 р. — помічник командира 15-го важкого гарматного полку військ Директорії. З січня 1919 р. — інспектор артилерії Катеринославського Коша Дієвої армії УНР. З середини квітня 1919 р. — командир Холмської артилерійської бригади Дієвої армії УНР. З 27.05.1919 р. — референт з артилерійських справ 2-го товариша військового міністра УНР та начальник управління постачання Головного артилерійського управління УНР. З 19.03.1920 р. — начальник Артилерійської управи Військового міністерства УНР. З 06.06.1920 р. — в. о. начальника головної управи постачання Військового міністерства УНР. Незабаром за фінансові зловживання був засуджений до арештантських рот, однак покарання не відбував. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 50; Спр. 68. — С 116–117; Оп. 2. — Спр. 311. — С. 1–2.

РУЦЬКИЙ Василь Миколайович

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1918 р. служив у 4-му Київському корпусі Армії Української Держави. У 1919 р. — начальник відділу навчання військ Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Станом на 12.09.1919 р. — начальник відділу з улаштування та служби закордонних військових представників. Станом на 09.1919 р. значився хворим. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 201–204.

РЯБІНІН (Рябінін-Скляревський) Олександр Олександрович

(11.05.1878 — після 1937) — генеральний хорунжий Армії Української Держави, відомий український історик.

Походив з дворян Ярославської губернії. Закінчив Солігалицьке повітове училище, Казанське піхотне юнкерське училище (1899), слркив у 29-му піхотному Чернігівському полісу (Забалканський штаб, Польща). У 1904 р. перевівся до 7-го піхотного Сибірського Красноярського полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1907). З 26.11.1909 р — старший ад'ютант штабу 32-ї піхотної дивізії (Рівне). З 05.05.1910 р. — старший ад'ютант штабу 37-ї піхотної дивізії (Санкт-Петербург). З 1913 р. — підполковник. Брав участь у Першій світовій війні: старший ад'ютант оперативного відділу штабу 9-ї армії, в. о. начальника штабу 74-ї, 12-ї, 37-ї, 64-ї піхотних дивізій 3 1916 р. — полковник, командир 169-го піхотного Ново-Трокського полку. Був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою.

01.12.1917 р. за постановою Українського військового комітету 9-ї армії був призначений командувачем 26-го Українського корпусу. З січня 1918 р. — генерал-майор з наказу Генерального штабу колишньої російської армії, який ще функціонував на той момент у Петрограді. З 01.04.1918 р. — начальник штабу 7-го Харківського корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 12.10.1918 р. — начальник військово-історичного відділу Головного управління Генерального штабу Української Держави. З 20.12.1918 р. до середини січня 1919 р. — 1-й генерал-квартирмейстер штабу Дієвої армії УНР.

Рябінін Олександр, фото 1907 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарадзе)