Розділ «П»

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37 — С 201–204

ПЕРЛИК Іван

(?—?) — військовий старшина Армії Української Держави.

Перлик Іван, фото 1905 року (Летопись войны с Японией. — СПб. — 1905. - № 51. — С. 994)

Перлик Іван (сидить посередині) — начальник 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії, зі старшинами свого штабу. Фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

Учасник Російсько-японської війни, був поранений. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. У складі 258-го піхотного Кишинівського полку брав участь у Першій світовій війні. Потрапив до австро-угорського полону. Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1916–1917 рр. — член українського гуртка у таборі для військовополонених офіцерів у Йозефштадті. З 12.05.1918 р. — начальник 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії Української Держави. У середині серпня 1918 р. — усунутий з посади начальника дивізії та звільнений зі служби. Загинув у Полтаві від рук більшовиків.

Военный орден Святого Великомученника и Победоносца Георгия. — Москва. — 2004. — С. 364; Мандзенко Й. Сірожупанники//За Державність. — Торонто —1966. — № 11. — С. 5—17; Бутович М. Формування Сірої дивізїі у Володимирі-Волиньскому//За Державність. — Торонто. — 1966. - № 11. — С. 18–41; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С. 72–117.

ПЕРШКО

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

До 21.02.1919 р. — командир 6-го пішого Українського (Житомирського) полку Дієвої армії УНР. Звільнився з Дієвої армії УНР через хворобу.

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 3. — С. 16.

ПЕТЛЮРА (Хорольський) Олександр Васильович

(29.08.1888-04.03.1951) — полковник Армії УНР.

Рідний брат Головного Отамана УНР С. Петлюри.

Народився у Полтаві. Закінчив 4-класну Полтавську духовну семінарію. З початком Першої світової війни був мобілізований однорічником до 34-го піхотного Сєвського полку. Служив у 436-й пішій дружині. Закінчив 3-тю Київську школу прапорщиків (липень 1915 р.), служив помічником курсового офіцера цієї школи. З 02.02.1916 р. — молодший офіцер 27-го запасного піхотного полку. З 06.04.1917 р. — 399-го піхотного Нікопольського полку. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

З 29.06.1917 р. — командир сотні 1-го Українського запасного козацького полку (згодом — полк ім. Дорошенка) військ Директорії. З 15.11.1917 р. — командир куреня Дорошенківського полку. 25.01.1918 р. виїхав до Шостіси, де очолював таємну бойову повстанську організацію. 10.03.1918 р. офіційно демобілізувався з армії. 17.02.1919 р. знову був мобілізований, перебував у резерві старшин штабу Дієвої армії УНР. З 20.03.1919 р. — полковник (за посадою) для доручень штабу Правобережного фронту. З 01.04.1919 р. — полковник (за посадою) для доручень штабу Гуцульського Коша. З 20.05.1919 р. — старшина для зв'язку штабу Дієвої армії УНР у 16-му пішому загоні (згодом — 3-й дивізії, незабаром перейменованій у Залізну). 15.11.1919 р. був відряджений Головним Отаманом УНР за кордон. З січня 1920 р. — булавний старшина для доручень Головного Отамана УНР. З 14.05.1920 р. — командир Етапного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.

Петлюра (Хорольський) Олександр, фото 1950-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)

З 1923 р. жив на еміграції у Польщі. З 1928 р. під прізвищем Хорольський служив контрактовим офіцером польської армії у 1-му піхотному полку у Вільно. Останнє звання у польській армії — майор.

Після вступу литовських військ до Вільно, у вересні 1939 р., був інтернований у Литві. У 1940 р. звільнений з полону за незясованих обставин.

У 1941–1944 рр. був редактором німецької газети, що виходила у Рівному.

У 1944 р. виїхав до Західної Європи, у 1950 р. — до Канади. Помер та похований у Торонто.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 95–100; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 80; Ф. 2257. — Оп 2. — Спр. 6. — С. 2–3; Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С. 505; Руккас А. Участь українців — контрактний офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина — Київ. — 2003. — Ч. 3. — С. 90–102.