Розділ «М»

Народився у с. Вересоч на Чернігівщині. Закінчив Чернігівську класичну гімназію, юридичний факультет Київського університету, 1-ше Київське військове училище (01.05.1915), Севастопольську авіаційну школу (10.07.1917 р.). Під час Першої світової війни — прапорщик 70-го піхотного Ряжського полку. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (18.09.1916) та Георгіївською зброєю (8.03.1917, за бій 14.07.1916). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З 13.09.1918 р. — старшина 4-го Сердюцького полку Армії Української Держави. З 01.01.1919 р. — помічник інспектора авіації Київського району Дієвої армії УНР. З 09.04.1919 р. — командир Київського авіаційного загону Дієвої армії УНР. З 20.08.1919 р. — експерт у справі закупівлі авіаційного майна у Німеччині, Чехо-Словаччині та Австрії. З 13.09.1920 р. — т. в. о. начальника та начальник Управи Повітряного флоту Військового міністерства УНР.

З 1922 р. жив на еміграції у Чехо-Словаччині. Закінчив лісовий відділ Української господарської академії у Подєбрадах (1927). Згодом працював лісником на Закарпатській Україні. З 1938 р. — активний член Союзу Гетьманців-Державників, був начальником організаційного відділу та заступником керівника Союзу у Чехо-Словаччині.

Мурашко Василь, фото 1930-х років (Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942)

У 1942 р. за сприяння П. Скоропадського відвідав Київ та Лохвицю. Був відкликаний німцями з України, оскільки виступив з критикою німецького режиму на окупованих українських територіях. З цієї ж причини після повернення до Чехо-Словаччини відмовився від подальшої діяльності в СГД. Переїхав до Судет, де наприкінці 1944 р. — початку 1945 р. підтримував чеський антифашистський партизанський рух. Влітку 1945 р. був заарештований СМЕРШем, провів 9 місяців під слідством, але був звільнений завдяки наполяганням чеських партизанів. У подальшому мешкав під м. Підмокле у Чехо-Словаччині.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 46–47; ЦДАВОУ. — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 838. — С. 160–161; Білон П. Спогади. — Пітсбург. — 1952. — С. 48; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972. — Кн. 2. — С. 34, 62–64; Киів. — 1996. — Кн. 3. — С. 197–198. Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С. 147.

(?—?) — український військовий діяч.

Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1917–1919 рр. — член партії соціалістів-самостійників. З 18.12.1917 р. до початку січня 1918 р. — начальник 2-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. Під час протигетьманського повстання очолив 1-й Білоцерківський запасний полк, згодом сформував т. зв. Особливий загін у складі військ Директорії. У січні 1919 р. прибув з загоном до Лубен, де з власної ініціативи розстріляв колишнього начальника 11-ї пішої дивізії генерала Олександровича, який був прихильником П. Скоропадського. Навесні 1919 р., за спогадами сучасників, збожеволів. Подальша доля невідома.

Р. С. Осінь 1918 р. на Харківщині//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 3. — С. 8–9.

Українські старшини, представники німецького та австрійського командування під час параду 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії Армії УНР на Софійській площі, квітень 1918 року. Праворуч крайній — командир 4-го пішого полку Січових стрільців Євген Коновалець (ЦДАКФДУ)

Керівник 1-і козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії складає звіт представникам австро-угорського командування про перехід дивізії до складу Армії Української Держави, серпень 1918 року (ЦДАКФДУ)