TextBook Народився на Чернігівщині. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан івангородської фортечної артилерії.
З 06.02.1919 р. — командир 5-го (колишній 1-й Чорноморський, з середини липня — 30-й) гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. Помер від тифу у таборах для інтернованих у Польщі.
Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Чорний С. До «Бої Сірих за Коростень» ген-хор. А. Пузицького в 2-му збірнику «За Державність»//За Державність. — Каліш. — 1932. — № 3, Виправлення.
МИХАЙЛІВ Олександр Павлович(23.08.1868-?) — генерал-поручик Армії УНР.
Походив з почесних громадян Санкт-Петербурга. Закінчив 3-тє військове Олександрійське училище (1886), Михайлівське артилерійське училище (1888), Михайлівську артилерійську академію. Після закінчення училища служив у 37-й артилерійській бригаді. 28.05.1893 р. був приділений до гвардійської артилерії, служив на військово-інженерних посадах у Санкт-Петербурзькому арсеналі. З 28.05.1904 р. — полковник. З 16.04.1909 р. — штаб-офіцер для доручень при управлінні генерального інспектора артилерії. З 16.11.1911 р. — технік Санкт-Петербурзького патронного заводу. З 16.11.1912 р. — старший технік Брянського арсеналу. З 06.12.1913 р. — начальник Хабарівського арсеналу. З 06.04.1914 р. — генерал-майор.
З 26.07.1917 р. служив в Україні начальником Київського арсеналу. З 01.10.1918 р. — старший гарматний технік Головного артилерійського управління (ГАУ) Армії Української Держави. З 22.10.1918 р. — член науково-технічного артилерійського комітету ГАУ Армії Української Держави. З 01.05.1919 р. — начальник відділу прийому технічної управи ГАУ Дієвої армії УНР. З 24.06.1919 р. — керуючий справами мобілізації та прийому ГАУ Дієвої армії УНР. З 16.11.1919 р. перебував поза штатом у зв'язку з розформуванням ГАУ. З 09.02.1920 р. — член організаційного комітету ГАУ Армії УНР. З 25.04.1920 р. — начальник відділу прийому Артилерійської управи Військового міністерства УНР. З 01.08.1920 р. — т. в. о. голови Артилерійського комітету Артилерійської управи Військового міністерства УНР. За постановою Гонорової ради від 03.08.1921 р. був підвищений до звання генерала-поручика. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 79. — С. 158–159; Оп. 2. — Спр. 311. — С. 66–67, 109–110; Оп. 2. — Спр. 730. — С. 15–16; Список полковников 1914. — СПб. — 1914. — С. 41.
МИШАКІВ Михайло Васильович(08.11.1885—?) — полковник Армії УНР.
Походив з міщан Херсонської губернії. Закінчив Єлисаветградське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище (прискорений випуск 22.04.1905 р.), вийшов підпоручиком до 45-го піхотного Азовського полку (Старокостянтинів). Згодом склав іспити на переведення до артилерії. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 16-го артилерійського парку. Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 16.04.1920 р. — командир 4-ї запасної бригади Армії УНР у Кам'янці-Подільсько-му. 18.05.1920 р. був призначений командиром 3-ї запасної бригади, що мала бути сформована на Київщині. З 14.10.1920 р. — командир 1-ї Запасної бригади Армії УНР.
У 1921—22 рр. перебував на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 6753; ЦДАВОУ. 'Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 137.
МІНАКІВСЬКИЙ Болеслав Людвикович(17.01.1897-11.11.1921) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Бердичів. Останнє звання у російській армії — поручник.
У 1920—21 рр. — викладач школи підстаршин 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Учасник Другого Зимового походу: помічник командира 4-го збірного куреня Київської Повстанчої дивізії. Загинув у бою під ст. Чоповичі.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 46; Ремболович І. Рейд 1921 року//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 165; Яновський В. «За Україну, за її долю…»//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 172–191.
МІЛЯШКЕВИЧ(?—1919) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1917 р. служив у 2-му Українському козацькому полку ім. П. Полуботка. Станом на 22.12.1917 р. — командир Куреня Смерті 1-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого брав участь у боях з більшовиками під Конотопом та Бахмачем. З 16.11.1918 р. — командир кінного дивізіону Окремого Чорноморського Коша військ Директорії, незабаром переформованого у 1-й Чорноморський кінний полк. На початку лютого 1919 р. загинув за нез'ясованих обставин.
Швець А. Історія Полуботківського полку//Українське Козацтво. — 1969. — Ч. 5(13). — С. 27; Смовський К. Окремий Чорноморський Кіш//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 99— 118; Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність. — Каліш. — 1930. — № 2. — С. 73; Криловецький І. Мої спогади з часів збройної визвольної боротьби//За Державність. — Торонто — 1964. — Ч. 10. — С. 220–230.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „М“ на сторінці 13. Приємного читання.