TextBook У 1919 р. служив у білих. У 1920 р. повернувся в Армію УНР. З 09.09.1920 р. — помічник начальника історико-інформаційного відділу штабу Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55.
ЛУШНЕНКО Олексій Петрович(1888 — до 1936) — підполковник Армії УНР.
Народився на Чернігівщині. Закінчив військове училище (1908), вийшов підпоручиком до 73-го піхотного Кримського полку (Могилів-Подільський). Закінчив два курси Імператорської Миколаївської військової академії (1914). 29.08.1914 р. у складі 119-го піхотного Коломенського полку потрапив у німецький полон. Останнє звання у російській армії — поручик.
Лушненко Олексій, фото 1919 року (фото з приватної колекції)
15.10.1918 р. повернувся з полону в Україну. З грудня 1918 р. — інспектор класів Інструкторської школи старшин, у складі якої 17.05.1919 р. у Луцьку потрапив у польський полон. З 16.09.1919 р. — у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. Станом на 20.10.1919 р. — інспектор класів Камянецької спільної юнацької школи. Станом на 04.08.1920 р. — начальник управління навчання військ Генерального штабу УНР. З жовтня 1920 р. — начальник штабу 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР. З 27.10.1921 р. — начальник штабу Київської повстаньчої дивізії, у складі якої брав участь у Другому Зимовому поході 04–19.11.1921 р. У спогадах інколи помилково стверджується, що О. Лушненко потрапив тоді у полон до червоних. Однак це заперечує той факт, що у грудні 1921 р. за його підписом у часописі «Українська Трибуна», Ч. 196, була опублікована стаття про перебіг Другого Зимового походу, що звалася «Смерть героїв (3 повстання на Україні)».
Згодом мешкав на еміграції у Торуні. Помер до 1936 р.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 53-зв. — 54; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. - с. 72–73, 400; Ремболович І. Рейд 1921 року//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С 156–171; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 411; Євтимович В. До історії Кам'янецької спільної юнацької школи//Літогшс Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 4. — С 6.
ЛЮБИМЕЦЬ Микола Клавдійович(3.12.1891—?) — достеменних даних про старшинський ступінь не віднайдено.
Народився у с. Білогородка Київської губернії.
Любимець Микола, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
У листопаді—грудні 1919 р. — командир 7-го Синього полку 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. З січня 1920 р. — командир 1-ї Синьої сотні 3-го кінного полку Дієвої армії УНР, у складі якого брав участь у Першому Зимовому поході. З 01.07.1920 р. — командир 3-го кінного полку Армії УНР (до 29.09.1920 р.). З 13.07.1920 р. — за сумісництвом командир 2-ї бригади Окремої кінної дивізії Армії УНР. У січні 1921 р. був приділений до культурно-освітнього відділу штабу Окремої кінної дивізії. У серпні 1921 р. був визначений реєстраційною комісією для перевірки зарахування на військову службу як особа, що не мала офіцерського звання та не могла бути нагороджена орденом Святого Георгія IV ступеня, який М. Любимець носив. Дезертував з Армії УНР. Подальша доля невідома.
Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імені запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 177–214;Ч. 9. — С. 206–225; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 557. — С. 109, 202;Спр. 653. — С. 140;Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 12; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 250, 274, 351.
ЛЮБИЧ Павло(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
В українській армії з 17.11.1918 р. — командир 4-го Сірожупанного полку у військах Директорії.
Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)// За Державність. — Каліш. — 1929. — № 1. — С. 83
***
Парад Сірожупанної дивізії у Києві 15 серпня 1918 р. (За Державність. — Варшава. — 1939. - № 9)
Старшини 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії Армії УНР з німецькими представниками, квітень 1918 року (ЦДАКФАУ)
Старшини-організатори 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії УНР і австрійськими офіцерами, квітень 1918 року (ЦДАКФАУ)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Л“ на сторінці 14. Приємного читання.