Розділ «Підготовка власного старшинського корпусу Армії УНР»

Тржепель Кость, випускник І випуску Спільної (Житомирської) військової школи, фото 1920 років (ЦДАКФДУ ім. Г. С. Пшеничного)

Не маючи вибору, юнаки пішли до Волоха й були призначені до Гайдамацького кінного полку як окрема юнацька сотня. У той час сотник Пліський захворів на тиф. Серед юнаків не залишилося старшин, тож вони поодинці почали тікати від Волоха — однією з перших на це зважилася кінна варта з 12 юнаків, у складі якої був М. Отрешко-Арський{357}. Згодом вони приєдналися до повстанських загонів отамана Шепеля, а потім — до 2-ї стрілецької (згодом 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР.

Юнацька сотня Гайдамацького кінного полку теж недовго залишалася у складі військ Волоха. У перших числах січня 1920 р. на чолі З сотником Легіним вона долучилася до Армії УНР, що рейдувала в Першому Зимовому поході{358}

Доля пішого відділу, який залишився під начальством полковника П. А. Вержбицького, докладно описано у спогадах колишнього юнака Івана Винника:

«У м. Любарі збунтувався отаман Волох, захопивши державну скарбницю. Відібрати її вислано старшинську сотню, але нас було замало — Волохівці оточили нас і змусили до здачі зброї.

До вечора тримали нас у полоні, намовляючи прилучитися до Волоха та загрожуючи видачею нас большевикам. Одначе з наступом темряви нам пощастило поодинці вивтікати до військ Головного Отамана Симона Петлюри.

Тимчасом начальник школи полковник Вержбицький зібрав Раду юнаків і на ній вирішено припинити дальшу боротьбу. Ми, нові старшини, не погодилися з цим і силою змусили школу йти з нами до Чарториі; там було арештовано полковника Вержбицького і всіх командирів сотень. На другий день командирів сотень випустили, а полковника Вержбицького мали розстріляти, однак Головний Отаман помилував його і наказав тільки здеградувати в козаки.

Тоді-то школу перейменовано в Юнацький Залізний полк при 3-ій дивізії. Командиром полку призначено сотника Обоїмова. Так рушили ми на партизанку — в “Зимовий Похід”»{359}.

Насправді, після арешту Вержбицького, 4 грудня 1919 р, школу очолив помічник начальника з господарчої частини підполковник Валентин Трутенко. А оскільки її було передано до складу 3-ї Залізної дивізії, у якій на той час всі вищі командири або хворіли на тиф, або були у відрядженнях, він очолив усе з’єднання. У складі дивізії школа була перейменована на Юнацький полк, але за кілька тижнів з вини В. М. Трутенка білогвардійці знищили його разом із рештками 3-ї Залізної дивізії.

Сталося це 26 грудня 1919 р. Білогвардійська кіннота атакувала дивізію, власне — обоз з тифозними хворими, коли той був на марші. Атака була несподіваною, оскільки В. М. Трутенко, по-перше, не подбав про розвідку, а по-друге — невчасно виконав наказ командувача Армією УНР про виступ. 15 юнаків у кінному ладі мусили протистояти ворожим кіннотникам. Майже всі вони загинули у цій сутичці або потрапили в полон{360}.

Серед загиблих відомо ім’я тільки одного з юнаків — Бориса Куликівського, рідного брата полковника Армії УНР Миколи Куликівського?{361}.

Після того бою, як згадував Іван Винник, «кожен, хто міг, втікав і потім приєднувався вже до інших частин»{362}.

Отже, 26 грудня 1919 р. Спільна юнацька школа, створена за рік до того полковником В. М. Петровим, перестала існувати. Але більшість її викладачів та юнаків продовжили боротьбу за незалежність України.

Почесна варта від Спільної юнацької школи на вокзалі у Камянці-Подільському. На фланзі — прапор школи, який нині зберігається у фондах Національного історичного музею України, 1920 рік (фото з «Календаря Червоної Калини»)

Доля випускників та юнаків Житомирської юнацької школи

З перших днів діяльності Житомирської юнацької школи, незважаючи на наказ від 5 січня 1919 р. про «безумовно українців», національний склад юнаків був досить строкатий: українці, чехи, поляки, росіяни, євреї. Так, Микола Отрешко-Арський згадував, що тільки серед юнаків кінного відділу були православні, греко-католики, римо-католики і навіть один іудей{363}.

Після українців найбільше було чехів — близько півсотні. Вони приєдналися до школи під час її відступу з Житомира та походили з його чеського передмістя Крошні. У школі вони становили окрему півсотню{364}. Кілька чехів-юнаків залишалися у складі школи майже до кінця. Так, Борис Антоненко-Давидович згадував, що у листопаді 1919 р. у Старокостянтинові зустрів рештки школи та пізнав дебелого юнака-чеха зі своєї сотні, який був прапороносцем і гордо тримав бойовий прапор школи (не виключено, що це був Антін Конкель, згодом поручник 6-ї Січової дивізії Армії УНР). Причому мемуарист зазначив, що «добре екіпірований вигляд цієї жменьки вишколених юнаків якоюсь мірою свідчив, що й у нас могла б бути європейського типу армія, якби не та крайня скрута, в якій ми всі опинились тепер»{365}.

Відомості про євреїв отримуємо зі спогадів М. Отрешка-Арського. Він писав, що єдиного іудея, який служив у кінному відділі, звали Сергій Глузман, і походив він з Могилева{366}. Однак серед 163-х хорунжих першого випуску Спільної (Житомирської) військової школи знаходимо ще одне безперечно єврейське ім’я — Ницель Зотик.

Зі 163 випускників Спільної військової школи лише четверо до кінця були учасниками Першого зимового походу й отримали Залізні хрести за Зимовий похід і бої. Це: Петро Маринич (Київська дивізія), Федір Мельник (Мазепинський кінний полк), Федір Сивук (2-й Кінно-Запорізький полк) та Микола Дубинецький (3-й кінний полк). Ці дані отримано через порівняння списків випускників Спільної військової школи 5.11.1919 та лицарів Залізного хреста.

Якщо ж порівняти реєстр першого випуску школи з журналом зарахування старшин на дійсну військову службу та підвищення їх у рангах протягом жовтня 1920–1923 рр., то виявиться, що у той час служило тільки 16 випускників{367}. Федір Мельник в армії УНР дослужився до звання сотника і командував сотнею 2-го кінного полку ім. І. Мазепи. Решта була поручиками: Вахівський Йосип (5-та Херсонська дивізія), Вельмик Микола (5-та Херсонська дивізія), Винник Іван (автор спогадів про школу; 1-ша Запорізька дивізія), Іванченко Юрко (5-та Херсонська дивізія), Кондратюк Павло (кавалер відзнаки Залізного Стрільця; 3-тя Залізна дивізія), Конкель (Конкін) Антін (6-та Січова дивізія), Лінник Микита (Окрема старшинська сотня 2-ї Волинської дивізії), Лоянич Микола (5-та Херсонська дивізія), Мазуренко Антін (4-та Сіра бригада 2-ї Волинської дивізії), Охотенко Дмитро (1-ша Запорізька дивізія), Рибченко Олександр (3-тя Залізна дивізія), Рудий Петро (Окрема старшинська сотня 2-ї Волинської дивізії), Тржепель Кость (5-та Херсонська дивізія), а також уже згадувані Федор Сивук (1-ша Запорізька дивізія) та Микола Дубинецький (3-й кінний полк Окремої кінної дивізії).