Розділ «Підготовка власного старшинського корпусу Армії УНР»

Про 4-ту сотню Зубка-Мокієвського, в якій служив Володимир Сосюра, М. Отрешко-Арський згадував:

«Вона вважалася дисциплінарною. Туди відряджувано юнаків пішого відділу за дисциплінарні провини. Треба сказати, що це була частина, на яку ми, кіннотчики, дивилися зі 100 % пошаною і співчуттям. Не раз бувало, що ми вже пообідали і вернулися до своїх приміщень та відпочивали, коли нараз чуємо, що земля трясеться.

Це була ознака повороту 4-ої сотні з навчання. Командир цієї сотні — сот. Зубок-Мокієвський пристійна людина з чорною малою борідкою, затягнений сам як оса, завжди чистий, на руках шкіряні рукавички, на старшинському поясі австрійський багнет зі старшинським темляком, перехилений на бакир кашкет; сам стрункий і бистрий в руках і страшенний формаліст як до себе самого, так і до молодших старшин та юнаків дорученої йому сотні.

Вимоги його, щодо виконання муштри, були настільки витончені, що сотня під його командою здавалася автоматом, з яким він виробляв рухи, звороти, рушничні вправи з прецизійністю і надзвичайною зіграністю всіх йому підлеглих. Земля тряслася тому, що вже за кроків сто до Школи він подавав команду «Сотня!» Почувши підготовчу команду сотня прибивала крок на повну стопу, але в два рази сильніше, як це робили інші сотні.

Зупинивши сотню, він ще хвилин десять повторював той чи інший зворот, рушничну вправу чи рівняння разів 3 або 4, і, нарешті, заводив сотню на 3-ій поверх і тут знову повторювалася муштра. Нарешті, все було по його вподобі і він подав команду: «Вільно!» <…>

Мушу сказати, що юнаки його любили, бо він вимагав, але був справедливий і педантом — сам служив прикладом»{349}.

8 серпня 1919 р. Житомирська юнацька школа була перейменована на Спільну військову школу. Приблизно тоді ж під прапором школи (за фотоматеріалами, це був прапор полку ім. П. Дорошенка розформованої ще гетьманом П. П. Скоропадським 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії) відбулася урочиста присяга юнаків на вірність Українській Народній Республіці{350}.

Діяльність школи наприкінці літа — на початку осені 1919 р. докладно описана в доповіді державного інспектора школи полковника Неїла-Палія, яку вдалося віднайти у вітчизняних архівах.

Винник Іван, випускник І випуску Спільної (Житомирської) військової школи, фото 1920 року (За Державність, Варшава, 1939, Ч. 9)

Винник Іван, випускник І випуску Спільної (Житомирської) військової школи, фото 1960 років (Вісті Комбатанта, Нью-Йорк, 1985, Ч. 4)

«На 10 жовтня доручена мені Спільна Військова Школа перебуває в такому стані і складі: курсових старшин 50, викладачів 20, юнаків 777. Юнаки в останні дні росташувались в новому помешканні Духовної хлопячої школи, але всеж таки до сього часу дві сотні перебувають на селі. Отаман Богацький, не дивлячись на роспорядження від імені Пана Головного Отамана не звільнив усього помешкання Духовної школи, через що і не можна перевести із села двох сотень. Звільняє він помешкання поволі і при тім руйнує все, що можна зруйнувати і забрати з собою. Здерли електричну арматуру, виправдовуючись тим, що це є рухоме майно і власність Коша Охорони Республіканського Ладу. Такі випадки є цілком незаконні і я рахую, що це є марнотратство. Весь ремонт Отаман Богацький зробив на державні кошти; цей будинок передається Державній військовій інстітуцй і тому все повинно залишитись недоторканим. Наслідки його руіни ті, що держава понесе тройні збитки, а саме: на ремонт Духовної школи Отаман Богацький раз витратив кошти, тепер все зруйнував; Спільна Військова школа в свою чергу вимага кошти на ремонт того ж будинку і Отаман Богацький також має провадити ремонт в тому помешканні, куди він перевів свій кіш. Подібні випадки не можуть залишатись без розслідування і винні мусять бути притягнені до відповідальності.

Як і раніше юнаки сплять на підлозі, що надалі не можна терпіти, бо ночами в помешканні зимно, а покриватись юнаки не мають чим. Настрій юнаків, які зовсім зневірились в поліпшення будь-коли їхнього життя, зовсім упав. Як автомати вони виконують свої обов’язки і лише ті, котрі через 10 день мають вийти зі школи старшинами, з напруженням працюють, щоби скорше закінчити свої науки і вирватись з цього очага хвороб і справжнього багна. Щоби піднести цей настрій, не вистача ні сил, ні часу, бо обдертий, знесилений, замучений вошами юнак байдуже слухає все, що йому кажеш і завжди бува лише одно запитання: “коли кінець нашим мукам?”

Приходиться дивуватись їхньому терпінню і великому патріотизму. Щодо справжнього виховання юнаків, то, погоджуючись з резолюцією пп. викладачів, я можу сказати лише одно: коли надалі і в найскоршому часі умови життя не поліпшають, то ніякі ні інспектори, ні викладачі, ні курсові старшини при всьому свому бажанню не виховають справжніх національно-демократичних старшин, а лише може статись те, що сотні молодих юнаків, поживши в таких умовах, навіки зіпсують свою душу.

За останні десять день був один випадок дезертирства юнака. Саботажу, мародьорства, розпусти й пияцтва в школі немає. На великий жаль, пп. старшини поза стінами школи вживають московську мову, про що з усіх боків мене повідомляють ріжні особи. Боротися з цим абсолютно неможливо.

Обмундіровання в такому ж стані, як зазначено мною в докладі 4-60 (цієї доповіді не знайдено. — Я. Т.). Що вдалося зробити, то це выхлопотали наказа від Пана Військового Міністра до Головінта, аби юнаки були одягнені за один тиждень, але Головінт відмовився і пропонує школі одержати кошти і самим здобути краму на одежу, а також і пошити. Коли б це було зроблено раніше, то всі юнаки були б уже одягнені, а тепер справа з обмундіруванням знову затягнеться. Юнаків, котрих має випустити школа, зовсім нема в що одягти і обути і ми з начальником школи безсилі що-небудь зробити, аби цьому запобігти.

Справа з харчуванням трохи поліпшала завдяки тому, що дачу продуктів і хліба збільшили до норми, яка існує в дієвій армй. При цьому прикладаю розкладку.

Докладаю, що надалі справа з постачанням так провадитись не може, а саме через он що: від Головного постачання школа одержує лише хліб, цукор і сіль, решту ж продуктів доводиться купувати на базарі щоденно згідно наказу Начальника залоги від 2 жовтня б. р. Ч-112. Цей наказ може служити лише на користь спекулянтам, базари бувають лише два рази на тиждень, коли і можна купити продукти з перших рук. В другі ж дні в силу необхідності ці продукти закупаються у спекулянтів по надзвичайно високим цінам. Коли ж трапиться підряд три дні жидівських свят, то продуктів і зовсім не можна дістати і юнаки мусять голодувати. Я гадаю, що необхідно порушити це питання перед Паном Начальником залоги, аби наказ цей був змінений. Для школи ж, як частини постійної, дозволити зробити заготівку продуктів на всю зиму, задля чого необхідно видати необхідний аванс по кошторису. Аише тоді можна улаштувати кухні і видавати своєчасно юнакам смашну і здорову страву. При настоящій постановці постачання юнаки, знесилені лекціями і муштрою, чекають обіду до 6–7 годин вечора. На це необхідно звернути пильну увагу. Справа з фуражем стоїть не ліпше і коні голодують завдяки тому, що Головне Постачання видає наряди на фураж, який треба доставити за 50–60 верст. Власним обозом школа цього зробити не може як за браком прислуги так і через те, що коні від голодовки не можуть їхати в таку далеку дорогу.

В кіннім відділі мається 40 штук коней, але за браком сідел не всіх можна використати для навчання юнаків кіннотчиків, яких зараз є 75 душ. Необхідно видати аванс для формування цього відділу, бо на складах брак сідел і других речей для верхової їзди.

Інформації юнакам подаю рідко і мало по тім же причинам, що зазначені мною в докладі 4-80 (ця доповідь так само не віднайдена. — Я. Т.). Бо коли я цілком віддамся справі інформації, то юнаки будуть голодні. Конче потрібно штат інспекторату, бо до того часу я зробити сам нічого не можу. Культурно-освітня справа лише розпочинається. На 12 жовтня улаштовую для всіх старшин і юнаків лекцію, а після лекції відбудуться установчі збори «Просвіти», на яких мусить бути затверджений статут і лише з цього менту розпочнеться культурно-освітня праця. Будуть відкриті ріжні гуртки і секції, в яких мають приняти жваву участь пп. лекторі. До тогож часу і школа певно буде зведена в одне місце. Для улаштування відповідної книгозбірні необхідно одержати з культурно-освітнього відділу Голдержіна кошти, в чому прошу Вашої допомоги.

З’ясувавши становище школи як в настоящому докладі, так і двох попередніх (4-60 і Ч-80), я заявляю, що школа в критичному становищі, і коли за цей тиждень не будуть вжиті найрішучіші заходи з боку уряду, то ліпше її закрити до більше сприятливого менту. Всі мої клопоти на протязі трьох тижнів не дали жадних наслідків і лише коли я 5 жовтня звернувся до Пана Головного Отамана, то мав деяку надію на успіх, але все залишилось постарому. Пан Головний Отаман через мене передав Пану Військовому Міністру наказа, щоб він вжив найрішучих засобів, аби школа була поставлена зразково. Цей наказ я передав. Пан Міністр видав Начальнику школи на руки наказ до Головінта і Головного Постачання, аби всі вимоги були задоволені, але з цього нічого не виходе.