Розділ «Олександр Головко КНЯЗЬ РОМАН МСТИСЛАВИЧ ТА ЙОГО ДОБА Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття 2001»

Посилення на півдні Русі Рюрика та його родичів викликало невдоволення суздальського князя Всеволода Юрійовича, який з часів повернення до Галича Володимира Ярославича прагнув диктувати свою волю південноруським володарям, роздмухуючи між ними ворожнечу. Влітку 1195 р. Всеволод заявив про свої претензії на старійшинство серед Рюриковичів і став вимагати від Рюрика передачі йому володінь Романа.[270]

Отже, крім того, що Всеволод фактично прагнув стати також співправителем Рюрика,[271] він добивався інших важливих цілей, а саме усунення небезпечного конкурента – Романа – з “Руської землі” і одночасно створював підгрунтя для виникнення конфлікту зятя з тестем, між якими в попередній час була дуже тісна взаємодія.[272]

Мотиви дій суздальського князя були прекрасно зрозумілі Рюрику. Той запропонував суздальському князю іншу волость, проте північноруський володар рішуче відмовився і навіть став погрожувати Рюрику війною.[273] Збентеженому Рюрику Ростиславичу прийшлося вступити в переговори із зятем, якому тесть порадив взяти інше володіння в “Руській землі”. Дізнавшись від посла київського князя про скрутне положення родича, Роман Мстиславич погодився з пропозицією Рюрика. Але невдовзі Всеволод Юрійович вдався до чергової інтриги, що викликала різке обурення у князя Романа. Отримавши серед інших володінь Романа Мстиславича Торчеськ, Всеволод передав його синові Рюрика, котрий був зятем суздальського князя – Ростиславу (останній був одружений на дочці Всеволода Анастасії).

Київський князь прагнув довести свою непричетність до цієї передачі, однак Роман вирішив, що ці дії вчинено проти нього за домовленістю Рюрика і Всеволода, образився на тестя і відмовився приймати від київського князя іншу волость.[274] Отже, план суздальського князя посилити свій вплив на півдні Русі та посварити між собою найбільш сильних місцевих князів вдався.

Невдовзі Роман збирає у Володимирі-Волинському боярську раду, на якій обговорюється питання боротьби з Рюриком Ростиславичем. Після цього волинський князь посилає до чернігівських Ольговичів послів, які запропонували від імені волинського князя місцевому володареві брату згаданого вище Святослава Ярославу Всеволодовичу стати київським князем. “Роман, – пише літопис, – отступился ко Ольговичемь, и поводить Ярослава на старшинство”.[275]

Питання про чернігівських союзників князя Романа у певній мірі дозволяє з’ясувати літописна стаття під 1194 р., де розповідається про запрошення тодішнім київським князем Святославом Всеволодовичем найближчих родичів у похід проти рязанських князів, а саме Ярослава, Ігоря та Всеволода. Всі вони належали до клану Ольговичів, однак перший був Святославу рідним братом, а два інші (Святославичі) – двоюрідні.

Персона Ігоря Святославича у контексті подальшої історії Галичини початку XIII ст. буде дуже важливою, оскільки його жінка Єфросінья була рідною сестрою галицького князя Володимира і після смерті останнього стане чи не єдиним законним спадкоємцем галицького столу.[276] Після смерті Святослава Ярослав Всеволодович очолив клан чернігівських Ольговичів. Всеволод Ярославич (відомий “Буй Тур Всеволод” “Слова о полку Ігоревім”) помер 17 травня 1196 р.

Політичний конфлікт Романа з Рюриком переріс у родинну драму. Згідно повідомлення суздальського літопису, Роман вирішив розлучитися з жінкою Предславою Рюриківною (“Роман поча пущати дчерь Рюрикову, хотяшеть постричи”[277]). Про розрив волинського князя з дружиною пише і польський хроніст Вінцентій Кадлубек.[278]

Дізнавшись про переговори Романа з чернігівськими князями і не сподіваючись на власні сили, Рюрик Ростиславич звертається за підтримкою в Суздаль, а сам відсилає до Володимира-Волинського хресні грамоти, що означало розрив його відносин з Романом. Відчуваючи реальну небезпеку для себе, князь Роман наприкінці серпня – на початку вересня 1195 р. вирушає до Кракова, де сиділи його двоюрідні по матері брати малолітні сини Казимира “Справедливого” Лешко та Конрад та їх мати вдова Казимира Олена Ростиславна, рідна сестра київського князя Рюрика.

Князь Роман запропонував своїм малопольським союзникам виступити разом проти “кривдника” Рюрика, однак ті в цей час знаходились під реальною загрозою втратити власний трон. Кракову знову загрожував Мешко Старий. “И рекохом, – пише літопис, – ему Казимеричи: мы быхом тобе раде помогле, но обидить нас стрый свои Межька, ищеть под нами волости а пережи оправи нас, а быхом быле вси Ляхове не раздно, но за одинемь быхом щитом быле с тобою и мьстили быхом обиды твоя”.[279]

Битва на річці Мозгаві

Через декілька днів, а може тижнів на початку вересня 1195 р. у Малу Польщу вступило волинське військо на чолі з Романом. Пояснюючи мотиви цього кроку волинського князя, хроніст Вінцентій Кадлубек пише: “Meminit namque idem Romanus, quanta erga se Casimiri fuerint beneficia, apud quem paene a cunabilis educatus, eodemque, quo fungitur, ab eo principatu est institutus. Sciebat etiam, illis (Лешко і Конрад. – авт.) excitis, suae radici securim imminere, hinc a Mescone, si vicerit, illinc (на Русі. – авт.) a principe de Kiow, cuius filiam repudiaverut (Роман пам’ятав, скільки добра зробив йому Казимир, у якого з колиски виховувався, про князівство, яким він правив завдяки наданню Казимира. Знав він, якщо вони загинуть, то йому загрожує сокира. Тут від Мешка, а там від київського князя, з дочкою якого він розвівся)”.[280]

Немає, мабуть, вже потреби в черговий раз говорити про упередженість Кадлубка, який безпідставно підкреслює моральну залежність Романа від Польщі, перебільшує ступінь загрози Роману з боку Мешка та Рюрика. У вересні 1195 р. реальна небезпека загрожувала лише молодим нащадкам Казимира II. Допомога краківським князям для Романа була важливою у перспективі подальшої боротьби з суперниками на Русі, а головне за все, для посилення впливу на Польщу, що мало значення, перш за все, для зміцнення позицій Волині в Забужжі. Цікаво, що напередодні походу Роман здійснив нараду з своїм оточенням, під час якої заявив про своє бажання допомогти краківським володарям, щоб останні в свою чергу отримали змогу підтримати його у боротьбі з Рюриком.

13 вересня 1195 р. біля містечка Єнджеків на 80 кілометрів північніше Кракова [281] на березі річки Мозгава відбулася запекла, жорстока битва між військами великопольського князя Мешка та його суперників Лешка, Конрада та Романа Мстиславича. Події на Мозгаві знайшли докладне, але неоднозначне висвітлення в джерелах. Кадлубек розповідає про величезні втрати ворогуючих сторін, про загибель сина Мешка Старого Болеслава, про тяжке поранення Романа. Останнє викликало смятіння в лавах волинян, котрі відступили з поля бою. Проте, як далі відповідає Вінцентій, великопольський князь, засмучений великим горем, також покинув поле битви.[282]

Непевна ситуація вимусила вночі єпископа Пелку розшукувати Романа, бо в таборі Казимировичів стали поширюватися чутки про загибель волинського союзника. Єпископ знаходить Романа, який, не дивлячись на власні рани і великі втрати волинян, погоджується повернутися на поле битви. Проте до відновлення бойових дій наступного дня справа не дійшла.

Київський літопис відзначає, що перед битвою Мешко запропонував Романові бути посередником між ним і племінниками, але той відмовився. Ця відмова, на нашу думку, була викликана розумінням волинського князя, що укладення будь-якої угоди між польськими володарями не призведе до стабільності в Польщі, не створить умови для посилення його впливу на краківських князів. “Роман же, – пише далі літопис, – не послушав их и ни муже своих и да ему полк и ударишася Ляхове с Русью и потопташа Межька Романа и избиша полку его Руси много и Ляхов своих (тобто війська союзників Романа Казимировичів. – авт.), а сам утече к Казимеричам в город (Краків. – авт.), и оттуда, вземше и, дружина его несоша к Володимерю”.[283]

В нашому дослідженні, присвяченому історії взаємовідносин Давньої Русі і Польщі, ми вже відзначали більшу об’єктивність при описі мозгавських подій польської хроніки у порівнянні з давньоруським літописом.[284] В першому розділі цієї книжки відзначалася велика упередженість у висвітленні постаті Романа Мстиславич клеврета Рюрика Ростиславича київського літописця Мойсея.

До цього слід додати, що книжник Мойсей багато в чому сприймав події в Польщі за наслідками їх для волинян: тяжким пораненням самого Романа, великими втратами у війську князя. Автори польських “рочників” дають близьку до опису Вінцентія Кадлубека характеристику бойових дій на річці Мозгаві. Більшість з них вважає, що у битві князь Лешко отримав перемогу над своїм великопольським суперником. Зокрема, “Рочник Траський” дає наступну інформацію: “1195. Bellum in Moscava inter Meschonem et Lestconem. Lestco prevaluit et Bolezlaus occiditur (Війна біля Мозгави між Мешком та Лешком. Лешко перемагає, а Болеслав гине)”, “Рочник краківський” повідомляє: “Tunc temporis bellum committitur inter Meskonem et Lestkonem. Lestko prevaluit, Boleslaus occiditur (В ті часи війна розпочинається між Мешком та Лешком. Лешко перемагає, Болеслав же гине)”. В обох пам’ятках, зрозуміло, мова йде про сина Мешка Болеслава, якого було смертельно поранено у битві. “Рочник гурношльонський” робить в своєму повідомленні наголос на участі в подіях князя Романа: “In Mescava bellum cum Romano rege fit (біля Мозгави відбулася війна з князем Романом)”.[285]

Необхідно визнати, якщо з військової точки зору ні одній з сторін у битві під Мозгавою не вдалося довести свою перевагу, то в політичному плані її результати були позитивними як для нащадків Казимира II, котрі зміцнили свої позиції у Малій Польщі,[286] так і для Романа, який посилив свій вплив на Краків, що надавало йому можливості для продовження боротьби як в південноруському регіоні, так і в забужському ареалі.

Повернувшись додому, Роман довідався, що зерна війни, кинуті ним, дали перші паростки: чернігівські Ольговичі розпочали війну з Рюриком Ростиславичем. Однак певний час сам Роман через великі втрати волинського війська у Польщі воювати з Рюриком та його прибічниками не міг. Тому Роман Мстиславич звернувся до київського князя та митрополита Никифора з пропозицією підписати мирну угоду. Переговори між князями (ймовірно, пізньою осінню 1195 р.) завершилися вдало, а Роман знову отримав причастя в Руській землі. “И да ему (Рюрик Ростиславич. – авт.), – пише київський літопис, – Полоны и полтъртака Корсуньского”.[287]