Розділ «3»

Навіть тесть Димитрія Донського — князь Нижньогородський Димитрій Костянтинович — не послав йому на допомогу жодного дружинника. Не кажучи вже про великих князів тверських, рязанських, дружини Новгорода, Пскова тощо. Хоча сотні років російська еліта «співає» так звану хвалу про те, як піднявся «весь російський народ» проти «татаро-монгольського ярма».

І ще одне. Зверніть увагу на те, кого в своєму війську мав темник Мамай:

— яси й алани (народи Кавказу);

— половці й печеніги (народи Прикубання);

— бродники й черкаси (народи Причорномор'я);

— фряги й бессермени (народи Криму).

Так оповідає про військо Мамая «Сказання про Мамаєве побоїще». Військо практично складалося лише з найманців. У війську Мамая ми майже не бачимо корінних жителів Золотої Орди — татар. Це більше ніж дивно, якщо вірити «байкарям російської історії». Але якщо згадати, що Мамай кочував переважно в степах Причорномор'я, то в цьому Мамаєвому військовому конгломераті нічого дивного немає. Татарський народ Поволжя та Каспію, що становив разом із булгарським і мордово-фінським етносом суздальської землі основу Золотої Орди, не підтримав масово узурпатора влади — Мамая.

Навіть М. М. Карамзін у своїй «оді» Московії змушений був ці речі визнавати.

Погляньмо:

«… він (Мамай. — В. Б.) довго гаявся, набираючи військо з Татар, Половців, Хазарських Турків, Черкесів, Ясів, Буртанів або Жидів Кавказьких, Вірменів і самих Кримських Генуезців…» [1, том V, с. 36].

Цікаве також кількісне співвідношення військ Мамая і Димитрія Донського. Тут теж обману достатньо. Російські «писаки історії» XVIII століття не поскупилися і «застовпили» за московським князем Димитрієм та Мамаєм раті зі 150 тисяч осіб. Як кажуть, брехати — то вже брехати! Згідно з версією російських істориків і так званих літописних зводів, військо Димитрія Донського складалося з двох частин: одна вийшла з Московського Кремля, а друга, литовська частина війська, приєдналася до першої в Коломні.

Послухаймо М. М. Карамзіна:

«… полки із розгорнутими прапорами… йшли із Кремля у ворота Флоровські, Нікольські й Костянтино-Єленінські, і проводжало їх Духовенство з хрестами та чудотворними іконами… У Коломні з'єдналися з Димитрієм вірні йому сини Ольгердові Андрій і Димитрій на чолі сильної дружини Полоцької та Брянської» [1, том V, с. 38].

Оце й усе військо Димитрія Донського. Тут хвалебної брехні підмішувати не варто. Однак якщо навіть уявити, що на території старого Московського Кремля піших та вершників зібралося 10–15 тисяч осіб разом з обозом, то будь-яка людина розуміє, що більше там вміститися не могло. Та й тоді вся територія Кремля була б забита людьми, як бочка оселедцями.

Навіть цифра 15 тисяч вершників і піших є завищеною. А дружини Полоцька й Брянська разом не перевершували Московську, інакше мова мусила б бути про подолання Мамая не московськими військами, а про перемогу литовських князів. Сподіваюся — це очевидно.

Отже, під рукою Московського князя Димитрія було не більш як 20–25 тисяч вояків. Це підтверджується і непрямими джерелами.

За даними М. М. Карамзіна, Куликовська битва тривала не більше 3–4 годин:

— о 6-й ранку війська побачили одні одних, після чого відбувся двобій Пересвіта з Челубеєм, де вся процедура, аж до виносу тіл загиблих, зайняла не менше З0 — 40 хвилин;

— о 9-й ударив «засадний полк», побачивши який, війська Мамая «не могли протистояти новому строю війська свіжого, бадьорого» і втекли.

Ото й уся Куликовська битва.