Розділ «3»

Це більш ніж дивно, якщо дотримуватися логіки російських «байкарів історії». Однак все входить «у чітку колію», якщо згадати ті факти, які романовські і більшовицькі історики або замовчували, або згадували мимохідь.

Отже, чому Москва мала перевагу перед Твер'ю, Володимиром, Рязанню, Нижнім Новгородом, Ростовом тощо?

Якщо згадати, що Москва заснована в часи ординські, в 1272 році, що в ній із самого початку вільно селилися вихідці з півдня Золотої Орди — татари, то й питання відпаде саме собою. Не забуваймо і другу важливу причину: першим Московським князем став, власне кажучи, Чингісид — молодший син Олександра Невського Данило.

Олександр Невський, потрапивши 1238 року в Орду, прожив там до 1252 року «під рукою» самого хана Батия. І Батий виховав Олександра, хлопчину семи-восьми років, за своїми правилами, прищепивши йому свої погляди на життя, зробивши з нього справжнього сина-степовика, відданого Золотій Орді. Тому немає нічого дивного, що вихований в Золотій Орді Олександр, так званий Невський, спокійно зрадив брата, великого Володимирського князя Андрія, скинув з престолу і згодом погубив його. Як бачимо, в Орді це вважалося звичайним, на ті часи, явищем.

Однак особи роду Чингісидів у XIII столітті не могли бути вбиті своїми родичами з пролиттям крові, це вважалося гріхом перед Небом. Відтак зрозуміло, чому й сам Олександр Невський, і кілька його спадкоємців померли дивною смертю, «повертаючись із Орди».

Хани воліли не проливати кров Олександра, не ламали хребет, його просто отруїли за провини перед Золотою Ордою. Покараний він був за бунт у суздальській землі 1262 року. Навіть М. М. Карамзін у своїй «хвалебній оді» про Московію з оглядкою й натяками змушений був цей факт визнати:

«Наслідки цих подій мусили бути вельми невтішні… Уряд (Олександр Невський. — В. Б.) не міг або не хотів утримати народ; отож, завинив Олександр в очах Ханових, і Великий Князь зважився їхати в Орду з виправданнями та дарами» [1, том IV, с. 204].

Ясна річ, князь Олександр поїхав в Орду не зі своєї волі, а на сувору вимогу хана Берке. Але головне полягає в тому, що навіть смерть Олександра Невського, саме через отруєння, зайвий раз свідчить про його родинні зв'язки з династією Чингісидів — помер без пролиття крові.

Таким чином ми встановили головні причини, чому князі-московити, починаючи з кінця XIII століття, мали перевагу при успадкуванні великокнязівського престолу.

Одночасно не варто забувати, що й сам Олександр Невський, і його спадкоємці проводили в столиці Орди Сараї, у ставці хана, як у воєнний час, так і за розвагами та полюванням, більшу частину свого життя. Вони були своїми серед знаті Золотої Орди.

Послухаймо, що сказав російський академік Ю.М. Афанасьев:

«Столиця Орди — Сарай — справді Золотий Палац; це була така пишнота, якої в російських (московських. — В. Б.) містах, до того ж, розорених і розорюваних як татарами (на прохання князів-московитів. — В. Б.), так і тими, «хто, — як казав А. Галич, — гірші від Мамая, — свої», не було. У цьому Палаці жила Влада — абсолютна, безмірна, безмежна, максимально жорстока, непередбачена і недосяжна, а тому — манлива й зачаровуюча.

Не дивно, що московські князі так полюбляли їздити в Орду (а малолітній князь Димитрій, майбутній Донський, — особливо. — В. Б..). Прилучитися до Влади — ось що манило сюди Даниловичів (нащадків сина Олександра Невського — Данила. — В. Б.), Рюриковичів та іншу російську знать. Крім того. Сарай — це було місто царя. Того царя, до речі, мусульманина, за якого молилися в російських (московських. — В. Б.) церквах» [14, с. 120].

Володимирські, а пізніше московські князі з великим задоволенням роками сиділи в Орді, прилучалися до влади, загравали з ханською знаттю; місяцями ганяли по степу від краю до краю, брали участь у ханському полюванні й розвагах; разом із ханами ходили у військові походи. Саме на кшталт татаро-монгольського єдиновладдя, вони згодом, у XVII–XVIII століттях, творили його подобу — «самодержавство». Не варто гадати, що цієї долі уникнув князь-московит Димитрій, майбутній Донський.

І цей князь роками сидів в Орді, прилучаючись до татарської культури, звичок і методів правління. Йому доводилося бувати в Сараї навіть частіше, ніж його попередникам, бо за час смути в Орді змінилося близько 25 ханів. А всім ханам, які просиділи на престолі хоча б близько року, Димитрій мусив особисто присягати на вірність, тобто залазити на колінах у хомут, повзти до ніг хана, принижуватись, як того вимагав тодішній етикет Золотої Орди.

Не забуваймо, що князь Димитрій мусив особисто відвозити в Орду щорічну данину і постійно поновлювати ярлик на великокнязівський престол. У Сараї і в ставці хана Димитрію нудьгувати не доводилося.

По-перше, його завжди супроводжували в Орду великий боярський почет і військова дружина, яка будь-якої миті могла знадобитися ханові. По-друге, Димитрія ще з дитинства в поїздках у Сарай супроводжував митрополит Алексій, який в Орді теж мав заняття. Читачі, гадаю, не забули про Сарайську єпархію, підлеглу митрополитові. Як бачимо, всі були при ділі.

Російські історики, і М. М. Карамзін у тому числі, дуже неохоче оповідають про цей період життя московських князів, особливо тих, що удостоїлися «святості» Російської православної церкви. Вони свідомо випускають такі «дрібниці», найчастіше додаючи власні вигадки та подаючи відвертий «доважок брехні» на кшталт ось такого: «у Золотій Орді поважали й боялися російського полководця», щоб хоча такими трюками возвеличити князя-московита.

У Золотій Орді були суворі й жорстокі порядки, яких неухильно дотримувалися за будь-якого хана. Пам'ятаймо — і російська церква в особі митрополита суворо переслідувала всіх, хто не виконував наказу хана. Вона відлучала їх від церкви і піддавала анафемі. Навіть жителів цілих міст, як псковитян свого часу, відлучали від церкви за непокору ханові. Московська церковна еліта ревно й чесно служила татаро-монгольському Цареві, про що ніколи не варто забувати. Але подібне російські історики та церква замовчували. Щоб читачі не вважали, ніби я стверджую голослівно, подаю і в цьому випадку думку російського вченого, професора Лева Миколайовича Гумільова:

«Але цікаво, що російські (московські. — В. Б.) князі, навіть під час «замятні» (тобто під час смути 1359–1380 років. — В. Б.), коли хани мінялися мало не щороку, — продовжували возити «вихід» (данину. — В. Б.) в Орду — тобто той внесок, на який Орда утримувала своє військо, котре допомагало (Московії. — В. Б.) у війнах із німцями, литовцями та усіма ворогами Великого князівства Володи-мирського» [19, с. 15].