Розділ «Переміщення у Штірію»

У половині січня 1945 року Дивізія підготовлювалася до переміщення або до фронтових боїв. Для неї існували тільки ці дві можливості.

21 січня 1945 року прийшов наказ про переміщення: «Українська Дивізія переміщується негайно, у пішому марші, у Штірію. Там вона має за якнайшвидший час закінчити переформування і навчання та осягнути бойову готовість. Докладний район розташування буде вказаний на місці вищим фюрером СС і поліції у Любляні. Під час навчання Дивізія приступить до поборювання численних партизанських загонів у своєму районі. Запасний полк залишається підпорядкований Дивізії і разом з нею переміщується пішим маршем. Залізничого транспорту для посадки Дивізії в ешельони нема. Дивізія буде аж до часу вступлення її у фронтові бої під місцевою командою тилу». У додатковому наказі німецький командувач Словаччини заборонив Дивізії маршувати по головному битому шляху Братіслава - Жіліна, який призначено виключно для пересування і постачання фронтових військ. До нового місця призначення маршрут Дивізії становив понад 500 кілометрів. Він проходив крізь гірські масиви, засніжені бічні шляхи, подекуди ще навіть непрочищені.

Хоч командування Дивізії було приготоване на переміщення, проте вибраний для неї район дещо його здивував. Дивізія була готова до маршу. Тепер треба було заздалегідь приготований плян провести в життя і маршувати.

Для маршу Дивізія потребувала ще близько 400 коней, бо деякі хворі та непридатні коні треба було залишити в Жіліні. Крім цього, потрібно додаткових коней і возів для перевозу запасів обмундирування, харчів й амуніції, як також урухомлення запасного полку. За обрахунком штабу потрібно яких 800-900 коней і близько 100 возів.

Від німецького командувача Словаччини Дивізія одержала дозвіл на реквізицію потрібних коней і возів. Також до реквізиції штаб Дивізії був приготований, включно з готовими наказами, які треба було тільки розіслати до окремих командирів. Заготівля коней і возів не мусіла відбуватися як конфіскація, а тільки як найом на основі видаваних посвідок з поданням оцінки вартости коня або возу. Таким чином, командувач Словаччини мав підставу, за якою він зможе заплатити за найом коней і возів, або якщо не буде можна їх віддати, тоді він заплатить за них їхню вартість.

До всіх підрозділів було видано накази з докладними вказівками як і скільки треба реквізувати коней і возів. Для проведення реквізиції, підрозділи мали створити спеціяльні комісії у складі одного старшини і рахункового. Додатково Дивізія видала окремі розпорядження, бо з досвіду з німецькими частинами знала, що при проведенні такого роду заходів завжди бувають надуживання. Якщо таке було з німцями, то не можна сподіватися чогось іншого від українців. Але ніхто не сподівався, що майже кожна сотня буде робити свавільні реквізиції. Негайно до штабу Дивізії надійшло багато скарг, головне від частин, зайнятих при будові укріплень в долині ріки Вагу, яким забрано майже всі коні і вози. Дивізія перевірила справу й встановила, що реквізовано близько 1 600 коней і понад 300 возів, отже, близько 800 коней і 150 возів понад встановлену норму. Таке велике число реквізовано не з причини великих потреб, а з перебільшеної запопадливости окремих підрозділів. Деяким виправданням було й те, що дивізійний інтендант видав в той час окремим підрозділам більше харчів, ніж це було передбачено, а запасний полк одержав перед самим вимаршем велику кількість обмундирування.

Проте Дивізія повернула назад близько 200 коней і 100 возів, а командир Дивізії видав гостру догану всім підрозділам за порушення розпоряджень. Командувач у Братіславі взяв до уваги виправдання Дивізії і тільки зажадав, щоб йому якнайшвидше прислали списки реквізованих коней і возів для негайної виплати населенню відшкодування. Начальник відділу IV(с) і дивізійний ветеринар витратили багато часу на складання потрібних списків, бо в багатьох випадках ані німецькі, ані українські старшини не видавали населенню жадних посвідок за забрані коні чи вози.

Для переїзду дивізійної автоколони потрібно було чимало пального, а його ніде не можна було дістати. Тому вирішено перевезти залізницею всі автомашини, за винятком деяких автомобілів призначених для підтримання зв'язку. Залізницею перевезено також устаткування, що не було придатне до кінського запрягу. Проте потрібних вагонів теж не було, і тому дивізійний старшина для доручень мусів залишитися з ліквідаційною командою в Жіліні для відтранспортування автоколони.

31 січня 1945 року Дивізія виступила в марш двома маршрутами. Марш заборонявся по маґістралі Жіліна - Братіслава - Відень. Після кількаразових змін призначено перехід через Дунай мостами біля Братіслави і Клостер Нойбурґ. Все інше було передано для вирішення командуванню Дивізії. На Словаччині залишилися командир винищувально-протитанкового дивізіону як керівник усіх залишених для транспорту залізницею автомашин та 1-ий старшина для доручень як керівник ліквідаційної команди.

Для маршу Дивізію розподілено в наступному порядку (Дивись схему ч. 11).:

Маршова група «А»

Керівник: командир Дивізії.

Частини: 29-ий піхотний полк, 30-ий піхотний полк, вишкільно-запасний полк, дивізіон зв'язку, частина винищувально-протитанкового дивізіону, гарматний полк, постачання, дивізійний штаб.

Маршрут: Чадца - Жіліна - Поважська Бистриця - Тренчін - Нове Місто над Вагом (Nove Mesto n. V.) - Нойштадт (Neustadt) - Малі Карпати - Маляцки - Клостер Нойбурґ (Kloster Neuburg) - Віденський Ліс (Wiener Wald) - Земмерінґ (Semmering) - Ґрац - Марібор (Maribor, нім. Marburg/Drau).

Маршова група «B»

Керівник: командир 31-го піхотного полку.

Частини: 31-ий піхотний полк, фюзилерський курінь, саперний курінь, польово-запасний курінь.

Маршрут: Врутки - Св. Мартін - Піщани (Piany) - Малі Карпати - Братіслава - Вінер Нойштадт (Wiener Neustadt) - Гартберґ - Ґляйсдорф (Gleisdorf) - Ґрац - Марібор.

Маршова група «C»