Розділ «На вправах у Нойгаммері»

Крізь пшари віконниць простої старшинської кімнати пробиваються перші проміння весняного ранку і сповіщають новий робочий день, повний праці й обов'язків. Його радісно зустрічає природа: дрозди й шпаки весело співають, жвава вивірка перестрибує з гілки на гілку. З казарм чути до нас голосний спів українського вояцтва, що вирушає на ранішні вправи.

У штабі Дивізії перебуває український гість з Галичини. Сьогодні ми поїдемо на бойові вправи різних родів зброї наших добровольців. Точно пів на сьому зупинився автомобіль перед нашою квартирою. Після 20-хвилинної їзди степом і густим лісом, нас зупиняє український вояк, зв'язковий куреня. Він відрапортовує своє завдання і веде нас крізь гущавину чагарників до командного пункту піхотного куреня. Командир куреня якраз відбував ділове обговорення з своїми сотенними. Кожний з них у стрілецькому шанці, щоб сховатися від ворожого спостереження і вогню. Завдання куреня - заатакувати укріплені позиції ворога й оволодіти ними. Сьогодні початок наступу пересунено з досвідку на 7.00 годину ранку. Під час обговорення прибуває командир дивізіону легкої артилерії і зголошує свою готовість до вогню. Командир куреня видає останні накази та розпорядження. Курінь ще вночі вкопався у вихідні становища й очікує наказу до наступу. Ми знаємо, що навколо нас повно вояцтва, яке жваво готується до наступу, але воно так добре замасковане, що на перший погляд важко щонебудь помітити. Ми перевіряємо пункти спостереження артилерії, піхотної артилерії, становища ґранатометів і важких кулеметів. Старшини і підстаршини рапортують свою готовість до наступу та подають стан амуніції.

Година 6.57. Усе готове. Поодинокі старшини востаннє перевіряють правильність націленої зброї. Усі накази і розпорядження видані, усі старшини на своїх місцях. Точно о 7.00 годині зривається вогонь усіх родів зброї. Понад нашими головами сичать ґранати артилерії, піхотної артилерії, ґранатометів. Перед нами і поряд з нами гавкають кулемети. Направо повітря прорізують дзвінкі постріли протитанкової гармати. Розбурхалась пекельна музика. На ворожих позиціях, заледве 800 метрів перед нами, вибух за вибухом. Густий дим оповив ворожі позиції. Наші позиції оживають. Всюди розсувається галуззя і дернина. Виринають постаті наших вояків. О годині 7.10, на звуки коротких свистків і команди, з лісу вискакують піхотні сотні. Наступ розпочався. Наш вогонь посилюється ще раз у потужний гураґан, щоб придушити вогонь противника. Коли наші сотні підходять ближче до ворожих шанців, вогонь нашої важкої зброї притихає і переходить на обстріл поодиноких цілей, установлених наперед. Наша артилерія стріляє димовими ґранатами й закриває густою димовою заслоною нашу піхоту перед ворогом. Під її прикриттям наша піхота підсувається під ворожі позиції. Ми супроводимо її під час наступу і слідкуємо за складною грою взаємодії вогню і руху. Де наш натиск уперед був надто сильний або де наша дія була проведена нерозважливо чи недбало, там судді негайно визначили наші втрати. Тепер вогонь нашої важкої зброї перенесено наперед, щоб не нанести нашим воякам втрат від осколків своїх набоїв. Піхота під шанцями противника. У повітрі летять ручні ґранати. Чуємо двадцять, тридцять, сорок вибухів… За хвилину - штурм і прорив вояків з наїженими баґнетами через ворожі позиції… Це був лише малий вступ - проба наших майбутніх важких завдань. Багато ще пороблено похибок. Їх проаналізуємо у критичній оцінці вправ. Треба постійно класти наголос на індивідуальне бойове навчання. Ми залишаємо курінь з почуттям, що українці вже багато навчилися та усвідомили собі важливість бойового навчання.

Ми вже в дорозі до дивізіону зв'язку. Нас зустрічає адьютант і в ясних коротких реченнях описує положення.

Дивізіон має завдання створити мережу зв'язку на фронтовому відтинку Дивізії. Він пояснює нам, де розміщення поодиноких командних пунктів. Наперед відвідуємо відділ телефоністів, який у повітрі тягне лінію зв'язку між штабом Дивізії і одним полком. Легко й просто будувати лінію по деревах, але на чистому полі треба споруджувати складні залізні підпори. У вузлі зв'язку вправні руки телефоністів під керівництвом фахових старшин і підстаршин установлюють всі проводи, наводять порядок - здавалося б - у плутанині дротів і включають їх в притичковий комутатор. Недалеко від телефонного вузла радіостанція викликає одну із своїх зв'язкових станцій. «Зіґфрід - Цезар - Цеппелін», «Квелле - Гайнріх - Антон», - чується безперервно. По дорозі до командного пункту артилерії зустрічаємо перевірчі команди - тих вояків, які навіть під найсильнішим ворожим вогнем мусять виконувати своє важливе завдання: віднайти й направити розірвані лінії для встановлення зв'язку наново. На командному пункті полку гніздо зв'язку добре вкопалося і замаскувалося. Лише червоний прапор з білою літерою «F» вказує на його місце. У стрілецькому шанці примістилися два телефоністи із слухавками на вухах. Вони приймають наказ з дивізійного штабу. Врешті дивимося ще на працю радистів, які шифрують довшу передачу. На наказ командира забороняється передавати відомості звичайною мовою, бо поблизу підслуховує ворог. Наш гість здивований з складности та різноманітности дивізіону зв'язку. Не диво, що до цієї технічної служби шукаємо найкращих людей. Залишаємо дивізіон зв'язку та їдемо до гарматного полку.

В артилерії для нас проводять зайняття вогневого становища однією батерією, яка стоїть ще у формації протиповітряної оборони, розтягнена й замаскована в недалекому ліску. Неподалеку стоїть готова до вогню алярмова протитанкова гармата. До командира дивізіону конем під'їжджає із своїм загоном командир батерії, щоб прийняти наказ. Їдуть в протиповітряному розташуванні з павзами; по спостереженому ворогом полю - швидким галопом. Командир батерії приймає наказ і вказує місце на вогневу позицію. Він видає точний наказ про установлення батерії 2-му підстаршині-навідникові. Тим часом 1-ий зв'язковий ристю їде до батерії, щоб завезти гармати на призначені позиції. Старшина-спостерігач, підстаршина по стереотрубі і підстаршина по кутоміру швидко приготовляють пункт спостереження. І при цьому - найважливіше маскування. Спокійна рука рисує плян вогню, шкіци спостережного пункту, цілей обстрілу і непроглядних місць. За допомогою стереотруби вимірюється у штрихах кут основної наводки. На пляні зазначуються поодинокі цілі обстрілу. Зв'язківці батерії встановлюють телефоно- і радіозв'язок від спостережного пункту до вогневого становища батерії та до попереду розміщеного передового спостерігача.

Тим часом обслуга гармат заводить гармати на позиції. Гармати вмить стоять «по основній наводці». З передків розвантажено амуніцію і їх негайно відправлено ристю під керівництвом старшого вахмістра у свої становища. Ледве 2-ий підстаршина-навідник встиг спрямувати гармати «по основній наводці» та їх подвійно прикріпити поміж установними жердинами й обоймами, як по радіо передається команда: «Третій заряд! Вибух! Другий окремо! Від основної наводки п'ять більше! Три тисячі! Поземниця триста! Вогонь!» Уся обслуга, починаючи від батерійного старшини та кінчаючи на 5-му гармаші, звивається в поті чола. Хвилину дивимося на діяльність батерії. Набій за набоєм залишає цівки гармат. Відтак батерія переходить на груповий вогонь, після якого чути команду: «Чотами перевірити наводку!» Це перевірить докладність роботи гарматного начальника і гармаша-навідника. Між обома чотами різниця становить тільки три або ж п'ять штрихів - дуже добрий результат.

У нас часу обмаль. Ми ще перед полуднем маємо в пляні відвідати саперний курінь. Ми заходимо ще на пункт артилерійських обчислень, де, беручи до уваги особливі та атмосферичні впливи, обраховується бокову віддаль і поземницю для поодиноких цілей обстрілу. Їдемо далі на площу зайнять саперного куреня.

Польова доріжка веде нас прямо на площу вправ куреня над водою. Одна сотня зайнята споруджуванням допоміжного 12-тонного мосту. Одні вояки, за допомогою бабів-копрів вбивають палі на дно річки, інші будують риштування. Недалеко від мосту, яких 50 метрів, сапери будують перевізний порон з двох великих понтонів. Ще інші переправляються в малих понтонах через річку. Через сильну течію - це нелегке завдання. Усі вправи відбуваються у фронтових умовах і ні на момент не забувається про протиповітряну оборону, кулеметні гнізда та забезпечення перед несподіваним наскоком ворога. Праця саперів важка. З одного боку, вона вимагає фізичної сили, а з другого - складних технічних обчислень і детального плянування. Тому в курені бачимо кремезних, сильно збудованих вояків побіч типових, «кволих» працівників розуму. На жаль, ми не маємо часу піти на вправи 3-ої сотні, яка займається мінуванням полів і висаджуванням об'єктів у повітря.

Їдемо до пекарської сотні, яка випікає хліб для всієї Дивізії. Українці працюють напружено й завзято, бо вони випікають хліб для 18 000 війська, що відповідає вже населенню й немалого містечка. Очевидно, сотня має модерне влаштування, наприклад, машини до мішання тіста і т. ін. Інтендант Дивізії, якому підлягає сотня, хвалить працю українців. У цій сотні сідаємо до полудневої перекуски, під час якої нам розповідають про різницьку сотню, що як і пекарська належить до складу бойового постачання. Різницька сотня має також модерне устаткування і може постачати м'ясом всю Дивізію і їй підлеглі інші частини. Покищо сотня не б'є худоби сама, а одержує м'ясо з харчового управління. Зате вона виробляє всі ковбаси для Дивізії, Ми пояснюємо нашому гостеві, що таке велике з'єднання, як дивізія, - це самовистачальна одиниця як у відношенні до прохарчування, так і до направи й обміну зброї, автомобілів і всякого іншого приладдя. Такі підрозділи, як: пекарська, різницька, санітарна, ветеринарна, верстатна сотні й польова пошта, об'єднані у частинах постачання, які підпорядковані генерального штабу старшинам 1b або 2.

По короткій перерві після обіду відвідуємо санітарну сотню. Нас приймає дивізійний лікар і веде до головного перев'язочного пункту, спорудженого за сотнею. У малому ліску розбито кілька наметів. На одному видно напис «приймальня». Ідемо туди. В просторому наметі стоїть кілька польових ліжок. Досить світла падає крізь целофанові вікна; окремий мотор постачає електричний струм вночі. Санітари-українці привозять кількох «поранених», які одержують першу допомогу в цьому наметі. У другому наметі приміщена операційна заля, обслуга якої складається з кількох лікарів-українців і німців, їх помічників і кількох медсестер-українок. Біля великого операційного стола лежить посортоване приладдя, ліки й бандажі. Тут можна робити навіть найскладніші операції. У третьому наметі перебувають поранені, які чекають на перевіз до військового шпиталю. Цей перев'язочний пункт можна впродовж кількох годин розібрати й спорудити на новому місці.

Наша наступна зупинка - це вправи дивізіонів зенітної і протитанкової артилерії. Спершу ми подивилися на вправи зенітної батерії 8.8-см, гармати якої пов'язані з дуже складним і коштовним командним приладдям. Батерія стріляє по літаках. З неймовірною швидкістю гармати націлюються на команду, подану з командного приладдя, коло якого працюють переважно студенти-українці, бо до його обслуги потрібно деякого знання математики. Відтак батерія прямою наводкою стріляє по рухомим цілям - макетам танків на віддалі близько 1 000 метрів. Вояки спокійно й швидко обслуговують першорядні гармати і досягають численних прямих попадань. В обстріл танків включається батерія протитанкових гармат, які швидким і точним вогнем нищать танки. Зненацька задзвеніли зенітки 3.7-см і 2-см. Вони б'ють прямою наводкою по супровідній біля танків піхоті. Світляні кулі рисують вогненні лінії від цівки гармати до цілі обстрілу. Серії пострілів, які майже дорівнюють швидкості кулемета, заглушають зовсім нашу розмову.

На сьогодні досить. Повертаємося до табору. Там ще одна несподіванка приготована для нашого гостя - це перемарш відділів з усіх частин Дивізії. Ледве ми прибули на пункт прийняття урочистого маршу, як на дорозі помітили маршову колону. На її чолі маршує оркестра. Вона завертає і стає навпроти нас. Чуємо мелодію «Теннер марш» - марш Дивізії. До нас зближається головна колона, очолена найстарішим полковим командиром Дивізії. Він під'їжджає до нас, зсідає з коня, рапортує командирові і стає побіч нашого гостя. Перед нами їде ескадрон кавалерії, складений з трьох кінних чот піхотних полків. Неспокійним танком тупцюють коні під звуки оркестри. Потім маршує один зімкнений піхотний полк. Під команду «направо глянь», сотня за сотнею проходить у виструнчених рядах: піхотні, кулеметні, вельосипедні, важкі сотні - яка різноманітна картина. За ними їдуть дві легкі й одна важка батерії гарматного полку. Важкі коні напружуються з усією силою при 15-см гарматах. Вони немов би не завважували близьких звуків маршової музики. За ними маршують вельосипедна сотня куреня саперів і піша сотня дивізіону зв'язку. Тепер підходять відділи бойового постачання. Перемарш триває вже близько години, а оркестра не перестає грати. Для неї також прийшов заслужений відпочинок, коли в перемарші постала перерва. Незабаром чуємо стогін моторів автоколони, яку веде командир винищувально-протитанкового дивізіону, - оце ревіння гусеничних тягачів «Раупеншлеппер Ост» (Raupenschlepper Ost), які тягнуть важкі протитанкові гармати - «ПАК». Наступне кільце маршової колони творять моторизовані батерії середніх і легких зеніток. За ними суне моторизована батерія легких польових гавбиць, і колону замикає технічно-автомобільна сотня, зформована з усіх відділів бойового постачання. На закінчення оркестра проходить парадним маршем.

Дефілювання зробило велике враження на нашого гостя. Постава, порядок, вигляд вояків Української Дивізії - добрі. Коли наш гість залишить Дивізію, він повезе на батьківщину-Галичину вістку, що сини його землі здали іспит - вони стали добрими вояками, свідомими своїх важливих великих завдань. Він також розповідатиме, що модерна піхотна дивізія - це складна і міцна бойова одиниця. Саме такою стала і Українська Дивізія.