Розділ «Бій під Бродами»

28 червня 1944 року ешельони Української Дивізії від'їхали з Нойгаммеру до Галичини, в район на схід від Львова. Переміщення відбувалося в темпі «4», тобто кожного дня відходило по чотири транспорти. Вже 25 червня з Нойгаммеру від'їхала передова команда Дивізії, а за нею, 26 червня, її керівник, начальник штабу. За 20 хвилин перед вильотом його літака «Фізелер Шторх» (Fieseler Storch), до Дивізії в Нойгаммері прийшов відпис депеші з головного командування сухопутних військ до групи армій «Північна Україна», в якій повідомлялося, що Дивізія не буде введена в бої в районі Станиславова, але займе позиції в другій лінії фронту, у передбачуваному центрі головних боїв групи армій «Північна Україна». У той час помічено сильну концентрацію угрупувань Червоної Армії в районі на схід від Львова, так що німецьке командування сподівалося ворожого наступу на початок липня у напрямі Львова і на захід від нього.

Таким чином, пішли намарне всі плянування обережности щодо введення Дивізії у перші бої та зв'язані з тим всі заходи. Надаремне були численні звідомлення й подорожі. Це було гірке розчарування для тих, що плянували ці заходи. Тепер Дивізію буде кинено на найважчий відтинок фронту. Було тільки питання часу, коли вона буде введена у важкі бої, а можливо навіть у самий центр головного удару. Тепер начальник штабу Дивізії мусить насамперед поїхати до штабу групи армій, щоб довідатися про становище на фронті й одержати нові розпорядження. Переночувавши у Кракові, він 27 червня летить до Львова, повідомляє губернатора Вехтера про нове положення і негайно летить до штабу групи армій «Північна Україна». Тут також шкодували з приводу наказу головного командування, але спроби відкликати наказу не вдалися. Дивізію було підпорядковано XIII-му армійському корпусові й дано їй завдання розбудувати й зайняти відтинок другої фронтової лінії в районі Бродів (близько 100 кілометрів на схід від Львова). Поза розбудовою позицій Дивізія мала продовжувати й удосконалювати бойове навчання. За підрахунками штабу групи армій, очікуваний наступ Червоної Армії відбудеться через яких два-три тижні, під час яких Дивізія розбудує позиції і закінчить вишкіл. Група армій не має більших резерв і тому Дивізія мусить рахуватися із скорим введенням її у бої. Хоч штаб цього не бажає передчасно робити, розвиток подій на фронті може його до цього вирішення примусити. Одначе пересунення Української Дивізії на інші відтинки корпусу чи армії не передбачалося.

Тим часом ешельони Дивізії спрямовуються у новий район. Начальник штабу Дивізії зголосився по телефону до штабу 4-ої танкової армії, а коли йому сказали, що його особиста явка там зайва, він полетів на обговорення до ХІІІ-го армійського корпусу. Того ж таки дня прибула передова команда Дивізії, так що можна було приступити до праці.

В армійському корпусі начальник штабу Дивізії познайомився з командуючим генералом - генерал-майором Артуром Гауффе (Arthur Hauffe) і начальником його штабу - генштабу полковником Куртом фон Гаммерштайном (Curt von Hammerstein). Українська Дивізія - це щось нове для них, і вони спочатку скептично оцінювали її бойову вартість. А проте, вони були задоволені, що одержали підкріплення й апробували розбудову другої лінії оборони на відтинку їхнього корпусу. Генерал Гауффе описав ситуацію… Ворожий фронт не був зайнятий великими силами і не являв собою безпосередньої небезпеки. Все ж таки було помітне збільшення дій розвідувальних і ударних груп. Також ворожі повітряні сили почали діяльність, головне розвідувального характеру. Вивантажування Дивізії мусіло відбуватися під час темряви. Звідомлення власної розвідки і зізнання полонених стверджували пересування ворожих військ і початок їх концентрації на відтинку 4-ої танкової армії.

У складі 4-ої танкової армії, ХІІІ-му армійському корпусові припадала оборона фронтового відтинку обабіч міста Бродів, включно з містом. Якщо відношення ворожих сил до власних не зміниться, сили корпусу вистачальні для цього завдання. В розпорядженні корпусу були чотири-п'ять піхотних дивізій чи дивізійних груп - щоправда, кожна з них середньої або малої сили. У розпорядженні 4-ої танкової армії на цьому відтинку фронту не було танків, якщо не враховувати близько 50 танків, але й вони мали обмаль пального. Крім кількох розвідувальних польотів, наші літаки не увійшли в дію, хоч не бракувало добрих наземних цілей, які виникли в наслідок пересування ворожих військ. Командуючий генерал сподівався ворожого наступу через яких 14 днів. У випадку наступу на Львів ворожа армія мусіла б здобути брідський передовий опірний пункт, бо Броди були важливим комунікаційним вузлом. Генерал не думав, щоб прийшло до фронтової атаки на місто, він скорше сподівався на «кліщовий маневр» з півдня і півночі, з головним ударом - із півночі. Генерал рахувався ще з однією можливістю, найгіршою для корпусу: большевики можуть залишити неторканим відтинок ХІІІ-го корпусу, а в операції на Львів вдарити на північ і південь від оперативного району ХІІІ-го корпусу, обійти опірний пункт Бродів з боків і оточити корпус. У такому випадку корпус мусів би за всяку ціну утримати фронт біля Бродів. У зв'язку з цим Дивізія мусить приспішити розбудову позицій і якнайшвидше їх зайняти. З цих позицій Дивізія мала б унеможливити флянґовий чи кліщовий маневр большевиків або зупинити їхній прорив обабіч Бродів. При прориві німецького фронту Дивізія могла б бути кинена в протинаступ, щоб замкнути посталий прорив. Крім своїх внутрішніх запасних частин, корпус не мав ніяких резерв і на ніякі підкріплення не міг розраховувати.

Перебування Дивізії у другій лінії фронту було корисне тим, що вона могла продовжувати свій вишкіл. Цю можливість треба було використовувати так довго, як довго на неї дозволяв спокій на фронті. Дивізія одержала до оборони близько 36 кілометрів фронтового відтинку, на якому очікувано наступ Червоної Армії на Львів. Покищо не встановлено, куди має проходити лінія позицій, і тому тільки загально визначено збіркові пункти для окремих частин Дивізії. Тим часом ешельони прибували пляново, без жадних інцидентів. Їдучи на фронт, командир Дивізії побував ще в губернатора Вехтера на діловому обговоренні і прибув в район Дивізії автомобілем.

Тим часом вишкільно-запасний полк перенесено з Вандерн, де для нього вже не вистачало місця, до Нойгаммеру. В полку перебувало близько 7000 вояків; нові постійно прибували.

Дивізійне командування негайно звітувало до 4-ої танкової армії і ХІІІ-го корпусу про прибуття Дивізії в назначену фронтову смугу та про своєрідний характер Дивізії. Передбачуючи наступні події, особливо прохали, щоб її, як чужонаціональну одиницю, не вводити в бої окремими частинами, що звичайно траплялося під час важких боїв, але завжди як цілість під її дивізійним командуванням.

Після загального визначення позицій штабом Дивізії і докладного ознайомлення з місцевістю окремими частинами, приступлено всіма засобами до розбудови укріплень (дивись схему ч. 1).

Перша практична робота для оборони своєї батьківщини принесла багато радощів українцям. Вони нарешті із полегкістю відітхнули після не дуже приємного, але потрібного, важкого й довгого бойового навчання. Усі три піхотні полки укріплюють головну лінію. Курінь фюзилерів розбудовує передові укріплення поблизу фронту, частково під ворожим обстрілом. Всі інші частини розбудовують укріплення в глибині. Для здобуття бойового досвіду вводиться в дію важку зброю, включно з артилерією. Під час цих дій Дивізія підпорядкована фронтовим частинам вермахту. Це бойове навчання добре себе виправдало. При розбудові укріплень курінь саперів мав повні руки роботи і добре справлявся із своїми завданнями. Відділи постачання і обози розташувалися в околиці Ожидова. Крім постачання, яке відбувалося тільки вночі, вони розбудовували у своїй місцевості оборонні пункти. Запасний курінь вкопався в районі на схід від Ожидова. Він творив внутрішню резерву Дивізії. Хоч всі частини були розташовані близько 20 кілометрів від фронту, проте видано наказ повної бойової готовости. Заборонялося квартирувати у населених пунктах. Усі частини, включно з їхніми штабами, мусіли розбудовувати свої приміщення оподалік сіл. Пізніше ці заходи добре себе виправдали. У той час дивізійна оркестра відбувала поїздку по Галичині.

Для прохарчування військ, а ще більше як воєнні заходи в очікуванні совєтського наступу, німецьке військове управління закуповувало у селян майже всю рогату худобу, залишаючи їм тільки невеличку кількість. За худобу плачено місцевою валютою або урядовими поквітуваннями. З метою закупу худоби по селах їздили відповідні комісії військової адміністрації. Боронячися перед такою примусовою заготівлею, населення, самозрозуміло, зверталося з скаргами до українських вояків, які часто-густо, подекуди із зброєю в руках, втручалися у працю комісій і перешкоджали їм виконувати їхні обов'язки. Вищі військові установи були обурені на неприпустиму поведінку вояків Дивізії, але у цьому випадку вина падала на німців. Про своє розпорядження їм треба було своєчасно повідомити Дивізію, яка подбала б про вияснення цього суворого, але конечного, розпорядження серед українських вояків. Може найкращою розв'язкою було б передати виконання цього завдання воякам Дивізії, замість того, щоб її зовсім виключати. Вона могла б краще пояснити селянам про потребу заготівлі худоби. По відповідному виясненні, дальшу заготівлю велося з допомогою Дивізії і подібні випадки більше не повторялися.

Побоювання штабу Дивізії, що перебування українського вояцтва серед рідного населення спричиниться до великих труднощів, виявилися зайвими. Щоправда, на початку багато українців «скакали додому в гості», але опісля це припинилося. Зате надходило багато прохань про короткі відпустки в близькі околиці. Якщо можна було встановити, що дійсно йшлося про відвідини близьких родичів, тоді такі відпустки дозволялися. Але врешті треба було усвідомити те, що Дивізія перебувала на фронті і приватні бажання треба було підпорядковувати воєнним вимогам.

Відповідно до розгортання ворожих дій на відтинку ХІІІ-го корпусу, Дивізію переміщувано щораз більше на південь. З цієї причини вона змушена була покинути укріплені позиції для двох полків не тільки на лівому крилі, але пізніше також на правому. Отже, Дивізія розбудувала в той час близько 50 кілометрів укріплень, з яких пізніше, на жаль, тільки невелика частина була використана.

Тим часом завважується щораз більше ознак правдоподібного наступу Червоної Армії на Львів, що вдарить з найбільшою силою на ХІІІ-ий корпус. Тому приспішено розбудову укріплень другої лінії.

Ворог концентрує свої сили. Прибувають нові ворожі з'єднання. Активність ворожої артилерії сильно розгортається. Ворог має вже перевагу фронтових з'єднань порівняно з нами. Дії ворожих літаків пожвавлені, натомість наших не видно. На цьому відтинку ворог здобув велику перевагу сил над нами. Ані на відтинку корпусу, ані поза ним нема ніяких наших більших резерв.

Ознак, що ворог готується до наступу на Львів, щораз більше. Виглядає, що він сконцентрував свої головні сили навпроти правого крила ХІІІ-го корпусу або навпроти сусіднього ХХХХVІІІ-го танкового корпусу.

Командування Дивізії та її частин постійно збирали інформації про можливості введення Дивізії в бої, особливо протинаступи, у зайнятій вермахтівськими з'єднаннями фронтовій смузі. У міру можливостей, на основі вужчого плянування, обговорювалися з командирами практичні можливості фронтових дій Дивізії.

Встановлено, що тоді перед німецькою 4-ою танковою армією були такі ворожі сили (очевидна річ, що це тільки приблизні дані): 1, 3 і 4-та ґвардійські танкові армії, один самостійний танковий корпус та 6, 7 і 8-ма кавалерійські дивізії. До цього ворог диспонував піхотними дивізіями. Згадані три кавалерійські дивізії були розташовані в районі Бродів (дивись схему ч. 2).

Кожна ґвардійська танкова армія складалася переважно з трьох танкових корпусів, по дві бриґади кожний. Кожна бриґада мала від 300 до 400 танків. Додатково до їх складу входили самостійні частини мінометів та артилерії. Кавалерійські дивізії, крім кавалерійських полків, мали приблизно по 50 танків. Отже, на цьому фронтовому відтинку ворога можна було рахувати на яких 1800 танків. [18]