Розділ «19»

Москва, Кремль

№ 1866672

01. V. 1919

Строго секретно

Председателю ВЧК

Тов. Дзержинскому Ф.Э.

Указание

В соответствии с решением В.Ц.И.К. и Сов. Нар. Комиссаров, необходимо как можно быстрее покончить с попами и религией. Попов надлежит арестовать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно и повсеместно. И как можно больше.

Церкви подлежат закрытию. Помещение храмов опечатать и превращать в склады.

Председатель В.Ц.И.К. М. Калинин

Председатель Сов. Нар. Комиссаров В. Ульянов [157]

А все-таки залишається у читача, в його свідомості якась недомовленість, сумнів. Вони акцентовані у важливому питанні, яке напрошується саме собою: якщо московщина така, як описана в тексті, то чим пояснити, що неєвропейська цивілізація так притягувала до себе стількох чужинців і то з середовища шляхти, навіть аристократії? Для них вона ставала згодом батьківщиною, якій вірно служили, для блага якої успішно працювали.

Ті ж німці, які свого часу підняли вселенський релігійний бунт, між іншим, проти дорогих риз своїх священиків, тут раптом схилили голови перед азіатською розкішшю літургічних риз московських попів. Мало того, без примусу, добровільно стали приймати московське православ'я й надалі йменувати себе всякими Іванами Карловичами, Фрідріховичами, Бернгардовичами і т. п. Вони заповняли санкт-петербурзькі й московські канцелярії вищого рівня, а також військові відомства. Проникали до царського двору.

Всі ці, вживемо народне визначення, «перевертні» не походили з бідних родин, і їхні переходи в іншу конфесію не були, з моральної точки зору, простим рішенням. Вони мусили мати відповідну мотивацію і не тільки матеріального характеру. Те, що так притягало висококультурних іноземців з тісної Європи, — це можливість увійти до панівної верхівки світової імперії, що простяглася від Прусії до Тихого океану і займала 1/6 земної кулі. Не зрівняти Російську імперію з пошаткованою на безліч князівств Німеччиною, яких ледве позбирав докупи Бісмарк аж у другій половині XIX століття. Причетність до російської панівної касти виносило її члена на таку висоту, якої б він не досяг ніколи на своїй старій батьківщині. І забезпечувало таку позицію в суспільстві, чого свідомо чи несвідомо прагне гріховна людська натура, — бути вище народу, серед якого живеш, і не підлягати загальним законам. Почуття вищості і безкарності вщент розплавляло позолоту європейської культури, і вони ставали в історично короткий термін звичайними московськими держимордами.

Найповніше ілюструє «недоторканість» (не в індійському розумінні) людей з керівної російської касти голосна справа вбивства князем Феліксом Юсуповим і монархістом Пуришкевичем відомого «старця» Григорія Распутіна. Вбивство було заздалегідь заплановане і здійснене з холодною жорстокістю. Вбивство людини в цілому світі вважається найбільшим злочином. Жодна країна, де діє закон, не може допустити, щоб такий злочин залишився без суворого покарання. Але… Юсупов і Пуришкевич належали до «недоторканих» — і усе обійшлося. Покарання було чисто символічним. Завершення справи підтверджує те, про що говорилося вище.

Окрім перечислених привілеїв, члени касти були гарантовані від матеріальних труднощів. Навіть при втраті маєтків завжди знаходились в імперії посади, які забезпечували достойне існування, а дітям — відповідну освіту через систему закритих інститутів для «шляхетних дівиць» і кадетських корпусів для хлопців. Це відчиняло їм двері у привілейований світ.

Традиції створення виняткових умов для керівної касти передались від царського режиму більшовицькому. Такі, а в деяких випадках ще більші привілеї чекали на зарубіжних комуністів, яких планувалося на керівників компартій і профспілкових лідерів у своїх країнах. Їм не треба було мати особливих талантів, здібностей, лише собачу відданість Москві. Тоді вони користувалися спецхарчуванням, спецвідпочинком на ізольованих курортах з масажистками, спецлікувальними закладами і цілим комплексом благ, недоступних простому «будівникові комунізму». Окремі рідкісні екземпляри іноземних комуністів, які своєю поведінкою підкреслювали, що служать передусім ідеї, а не Москві, і скромно користали з пропонованих можливостей, були, як правило, звинувачені в ідеологічних відхиленнях, і в льохах НКВД виправляли їм лінію партії раз і назавжди. Так що перебування в Москві в атмосфері постійного шизофренічного підозріння, інтриг і несподіваних смертоносних обвинувачень уподібнювалося до балансування над прірвою. Але чимало людей заради «райського» життя і блискучих перспектив готові були йти на такий ризик.

Багато сучасних націй виникло шляхом об'єднання кількох етносів. Прикладом такого щасливого поєднання може служити англосакська раса, що внесла великий вклад у розвиток сучасної цивілізації, та є однією з визнаних її творців. Інші приклади менш вдалі — Південна Америка є цьому підтвердженням. Ще інші нагадують хімічну реакцію при змішуванні різних компонентів, коли в результаті отримуємо суміш, небезпечну для довкілля. Аналогічна подія мала місце на північно-східній окраїні Європи.

Ми присвятили певну увагу історії створення з різнопле-менної людської маси грізного для сусідів етносу, визначивши його як етнохимеру, котра увібрала в себе агресивну, завойовницьку політику Золотої Орди. Перед європейськими впливами боронилася месіанською ідеологією Третього Риму, а пізніше кинулася з азіатським фанатизмом в обійми найбільш кровожерної форми маніхейства — більшовизму. Нова ідеологія зовсім не означала розриву з імперськими підходами у сфері державної політики минулих поколінь: великодержавні міфи залишилися не змінені. Їх розвінчанню і присвячений цей нарис. Вважаємо, що наведено достатньо доказів, аби читач міг зробити правильний висновок. Тому закінчуємо книгу словами давніх римлян «Spaienti sat!», що означає «Розумному досить!»

© «Афіша», Львів 2003. ІSВN 966-8013-13-1.