Розділ «17»

Перетинаючи чужий кордон, перше, на що звертаємо увагу, — це не шедеври архітектури, бо їх, як правило, немає близько кордону, а люди, що мешкають на цій землі і становлять її населення. Якщо доля веде нас на північ, через Білорусь, то спостерігаємо більший, ніж у нас, відсоток світловолосих людей, а далі, в Литві, їх стає ще більше. Значно частіше зустрічаються там чоловіки і жінки високого зросту. На схід від Литви — Лотва. Населення росле, сильної будови, нерідко трапляються руді, що в наших місцевостях рідкість. І ми навіть не зауважили, як зайнялися антропологією, звичайно, на дилетантському рівні. Антропологія вивчає утворення рас, фізичну будову тіла людей, що базується на вимірюванні частин людського тіла, і в результаті отримуємо підсумок в одиницях виміру — сантиметрах і міліметрах. Це один із основних методів антропології, який називається антропометрія.

Народи — це родина, що помножена на якусь кількість разів. І тому кожен народ має певну подібність у фізичному вигляді. Мешканці Закавказзя безпомилково визначають на око вірменів, грузинів чи азербайджанців без того, щоб зазирати їм у паспорти або прислухатися до акценту. За зовнішніми фізичними рисами можна визначити приналежність людини до раси, народу.

Московські комуністи після 1930 року змінили своє ставлення до національного питання, відкинули відоме ленінське: «На Россию мне наплевать…» [134] і взялися інтенсивно популяризувати російський патріотизм, справедливо вважаючи, що за батьківщину можна віддати життя, а за трудящих капіталістичних країн — не дуже охоче.

Антропологія як наука таїла в собі потенційну небезпеку роз'єднання, бо готова була розкрити певні таємниці «старшого брата». Цього не можна було допустити. Тому антропологія була заборонена, кафедри ліквідовані. Комуністи заборонили багато напрямків у науці, але антропологію зненавиділи щиро, від душі; їх ненависть до цієї науки була справжня і глибока. Тому ми змушені користуватися даними антропології дореволюційного часу.

Почнемо з українців, оскільки це потрібно для порівняння з росіянами. На основі досліджень професора Вовка дізнаємось, що українці — темноволосі, темноокі, зросту вище середнього чи високого, брахіцефальні (короткоголові — Авт.), з досить рівним вузьким носом, короткими верхніми і довшими нижніми кінцівками. [135]

В енциклопедичній статті Д.Анучін [136] російське населення характеризує як світловолосе, яснооке, за будовою черепа воно відноситься до доліхоцефалів (довгоголові — Авт.), зростом нижче від українців. Дані за 1883 рік по Саратовській губернії стверджують, що призовники-українці в середньому мали зріст 166,4 см, а росіяни — 163,9 см. В українських районах Воронезької губернії середній зріст призовників за 10 років становив 165 см, для росіян — 164 см. У Чернігівській губернії, де українці вклинилися між білорусами і росіянами (між р. Десною і р. Сож), зріст призовників-українців — 165 см, у навколишніх районах — 163 см. Дослідження поховань IX–XI століть у середній Росії виявили доліхоцефалів. Д.Анучін підсумовує: «Таким чином, великороси виявляються, правдоподібно, найменш брахіцефалами зі слов'янських племен».

До речі, історик В.Ключевський, характеризуючи великоросів, помилково відносить їх до темноволосих. Спеціалісти-антропологи на базі багатого матеріалу зараховують переважну більшість росіян до світловолосих.

Тепер перейдемо до виявлення деяких генетичних особливостей у росіян.

Найбільше впадає у вічі великий вплив алкоголю на психіку і організм росіян. Дія алкоголю, наприклад на українців, не відхиляється в загальному від європейської норми: оп'яніння викликає появу голосних вокальних вправ, слізливих обіймів і рідше бійки. У росіян надмірна доза алкоголю призводить до душевного розладу з роздиранням на собі одягу і втратою контролю за своїми діями. Досить згадати повість відомого російського письменника В. Астаф'єва «Печальний детектив». У ній учасники похоронної церемонії перед тим, як закопати домовину, вирішили випити чарку за упокій душі. Запаморочивши себе горілкою, вони й забули, чому прийшли на кладовище. Через декілька днів цвинтарний сторож за запахом встановив незавершеність похоронного дійства: тіло не було поховане, а домовина знаходилася біля могильної ями.

Чи може трапитися подібний випадок в Україні? Адже усім відомо, що українці не стороняться міцних напоїв. Висновок за читачем.

Проблема поширення алкоголізму в Росії розглядалася і в пресі. Впливова і популярна газета «Известия» у 1998–1999 роках двічі зверталася до цієї теми. У 1998 році газета опублікувала статтю С.Баймухаметова, письменника, як він себе називає, під заголовком «Мы пьем не по свсей воле». [137] Ідея статті полягає в тому, що в російському етносі розчинилися фіно-угорські племена, які автор старанно перечисляє: мурома, чудь, меря, весь і, значною мірою, мордва, марі, удмурти, комі, пермяки. Усі перераховані племена не мають імунітету проти алкоголю. Цю расову властивість успадкував новий російський етнос. Частка кровної домішки взята автором з джерел, якими користуються російські історики, тобто фантазії. Виникає питання, як чверть фіно-угорської кровної домішки могла змінити генетичну слов'янську відпірність до алкоголю? Відповідь така: основою російського народу є фіно-угорська, а кровна домішка — слов'янська, та й то незначна, бо не вплинула на генетичний код.

У статті Т.Батєнєвої «Каждый второй русский — японец» [138] стверджується те саме, тільки на основі наукових даних. Встановлено, що негативний вплив алкоголю на організм залежить від здатності відповідних ферментів розчиняти алкоголь і знешкоджувати його. Вчені, які працюють над цією проблемою, довели, що від активності цих ферментів залежить, наскільки вживання алкоголю в більших кількостях буде шкідливим для здоров'я. Активність ферментів закодована на генетичному рівні, вона різна як для окремих людей, так і етнорасових груп.

Питання впливу алкоголю на організм росіян досліджують такі вчені, як професори В.Моисеев та О.Іткес, доцент П.Огурцов з Російського Університету Дружби Народів.

На цьому не закінчуються клопоти російських істориків з такою капосною наукою, як генетика. Найближчим часом знайомство з нею обіцяє їм катастрофічні наслідки для одного з найважливіших імперських міфів — міфу про своє походження. Маємо деякі попередні дані, виходячи з яких можемо передбачити дальший розвиток подій.

Ось що сказала професор Інституту молекулярної генетики Російської Академії наук С.Лімборська, котра брала участь у науковій конференції «Походження людини» у відомому генетичному центрі США: «На жаль, наша країна одна з найменш вивчених. Самі знаєте, яке фінансове становище російських інститутів. Тим не менше, нам пощастило внести вклад у світову науку… Наприклад, недавно встановлено, що із незрозумілих поки що причин російське населення півдня і півночі відрізняється за своїми антропологічними параметрами. При цьому це не генетичний внесок татарського і фіно-угорського етносів. До вивчення цього феномену зараз приступаємо спільно з істориками, лінгвістами, археологами…»

Дуже бурхливо розвивається нова наука — етногеноміка. Досліджуючи гени сучасних людей, вона дає змогу побачити, як в часі формувалися популяції, а навіть виявити події, котрі не знайшли відображення в історичних документах. Іноді відкриваються несподівані моменти. Наприклад, вияснилося, що британці і баски мають спільні корені. Або виявилося, що в одній із областей Болівії генофонд населення по чоловічій лінії частково іспанський, що цілком природно, адже іспанці завоювали Південну Америку, і частково сефардський, що несподівано. Це «внесок» євреїв, котрі населяли Південну Європу і перебралися разом з іспанцями в район сьогоднішньої Болівії. [139] Таким чином, досягнення генетики дадуть можливість вияснити багато суперечливих проблем про походження народів, котре (походження) часто використовується пануючими націями у вигідний для них спосіб. Згадаймо хоча би твердження польських шовіністів, що населення Волині — православні поляки! І це мало місце не так давно, перед 1939 роком. Повне отверезіння наступило аж після трагічних подій 1943–1944 років.

Генетика — наука в повному розумінні цього слова, і дослідження ведуться науковими методами у лабораторіях. Ні майстерне викривлення фактів, ні відважна брехня російських істориків у живі очі завдяки результатам генетики уже не спрацюють.