Розділ «Невигадані історії»

Попереду пішла кінна сторожа сотника Ляховича, за ним – чорношличники сотника Савельєва. Погода була гарна, от тільки з боку Карлівки вітер ніс порох і газ від вибухів снарядів. Це більшовики під час відступу зірвали величезний склад вибухових речовин – тротилу, піроксиліну, світляних ракет, мелінітових бомб...

Під музику веселого маршу гайдамаки в’їхали до Констянтинограда, де на них вже чекали гордієнківці. “Крім полку, на майдані не було видко нікого, все поховалось... – розповідав Володимир Сікевич. – Стали полки один проти другого, віддали пошану...”

– Струнко! – звучить команда.

І вмить “виростають два нерухомі мури озброєного та пішого люду”...

Полковник Сікевич чітким, “рівномірним і повільним кроком” підійшов до командира Гордієнківського полку і доповів про прибуття.

Всеволод Петрів звернув увагу на правильні й гарні риси обличчя Сікевича, на якому видно “вираз міцної волі”. Побачив він і ясні очі з вогниками, що “знайомі тим, хто бував у боях, і які являються познакою хоробрости”.

Стискаючи один одному руки, полковники незчулися, як обнялися й поцілувалися.

– Здорові були, брати гайдамаки! – привітався Всеволод Петрів.

– Здоров, пане отамане! – відрубно відповіли гайдамаки і якось неспішно та ніби неголосно заспівали:

Ми – гайдамаки,

Всі ми однакі,

Всі ми ненавидим пута і ярмо,

Йшли діди на муки, підуть і правнуки,

Ми за народ своє життя дамо!

...Вночі командира 3-го Гайдамацького полку Володимира Сікевича розбудив сотник Ляхович. “У лазареті мітинг, – сказав він, – на вулицях плакати і летючки порозкидані, щоб (козаки) арештували всіх старшин і перебрати владу в полках на вибраних комендантів. На варті стрілянина, і вбито двох гайдамаків (Петрика і Соколевського)”.

Потім до Сікевича зі звітом прийшов доктор Бахмач. Він доповів, що о 22 годині в лазареті об’явився місцевий лікар Левінсон-Уріцкій і розвів ворожу агітацію серед санітарів. Левінсон ганьбив українських лікарів, бо ті, мовляв, працюють у “буржуазному” полку. “Наші лікарі і санітари, – розповідав Бахмач, – постановили урядити свій професійний суд над цим лікарем і всипали йому п’ятдесят різок...”

Вранці гордієнківці вирушили на Лозову, а дорошенківці – на станцію Краснопавлівську... В Констянтинограді лишилися самі гайдамаки Сікевича. Вони й мусили провести слідство та покарати винних в убивстві Петрика і Соколевського.

Взявся за цю справу Ляхович. Визначивши разом із сотником Виноградовим напрямок куль, обидва дійшли переконання, що стріляли з будинку № 3. Пішли туди і справді знайшли луски від набоїв російських рушниць. А от господаря не виявилося, – очевидно, десь сховався.

Ляхович наказав козакам оточити район і привести господарів всіх будинків. Затримані постріли чули, але “нічого не бачили”. Лише господар будинку №68 сказав, що стріляли з обох боків...

Далі сотники Ляхович і Виноградів із козаками пішли по хатах. Але люди були так налякані, що, крім стукоту зубів, нічого промовити не могли. Зачепитися за слід було важко.