Розділ «Невигадані історії»

В’їхавши до Києва, німці насамперед змусили киян і “гостей столиці” вимити неймовірно загиджений вокзал, перони та залізничні шляхи. Після цього ретельно вичистили та попрали свій одяг, привели до ладу чоботи, помились, а тоді вже запросили на бал жінок, яких змусили допомагати в прибиранні вокзалу.

Це справило на киян величезне враження.

Журналіст С. Сумський, загалом неприхильний до німців (та й до українців), побачив перших кайзерівців близько четвертої години дня. “Рота за ротою, грузько, солідно, по-німецьки, вступали в місто німецькі частини, підчищені, помиті, впевненні, й спокійно йшли до казарм, які вже вибрали квартир’єри”.

На маленьких конях поверх сідел були закріплені кулемети, а під ними – маленькі килимки. І на це звернули увагу кияни.

– Оце – справжні, – казали вони, з повагою розглядаючи німців.

До більшовиків же кияни ставилися як до “несправжніх”, недовговічних.

Мешканці столиці з прихильною цікавістю розглядали союзників, які дефілювали по місту з музикою. Обличчя вояків були “зосереджені, дисципліна зразкова, спокійна приязнь і усвідомлення власного достоїнства”. Хоч квітів їм не кидали, та все одно натовп тріумфував. Все ж деякі дами сором’язливо дарували німецьким офіцерам букетики...

Заможні верстви зустріли німців радісно, “але без експансивності”, радість визволення була щирою, “але без ентузіазму”... Один єврей, власник фабрики, а відтак і противник більшовиків, сказав:

– Відітє, нужно радоватся: душа, правда, баліт, но тєло радуєтся.

Не минуло й кількох годин, як вітрини магазинів “засяяли товарами... на базарах з’явилося безліч продуктів”. Київ, “пустельний та мертвий за більшовиків, одразу ожив і викинув на вулиці тисячні натовпи і світлі дамські убрання”.

Вразило киян і як німці чи не з перших годин перебування в чужій столиці налагодили телефонний зв’язок, швидко обплутавши Київ дротами та проволокою.

Німці принесли заспокоєння в місто з першого ж дня...

Вже на початку березня 1918 року в Києві почалась облава на жебраків – за усіма правилами німецької точності та методичності. За два дні союзники вичистили Київ від небажаного елементу. Куди їх відправили і зараз ніхто не знає, напевно, на перегній.

І на кримінальників знайшли управу. Виловивши за тиждень кілька десятків кишенькових і квартирних злодіїв, німці розклеїли оголошення, в яких закликали охочих подивитися на екзекуцію.

“Перевиховання” намітили на ранок понеділка. Саме в цей день і відбувся публічний розстріл злодіїв на схилах Царського саду.

Це так вплинуло на київських бандитів, що в місті припинилися грабунки та насилля. Тепер навіть пізно вночі можна було безпечно гуляти вулицями міста. Відкрилися театри, синема, ресторани. Життя заграло швидким темпом веселу музику. Порядок у столиці налагодився зразковий.

Містом ширилися слова німецького головнокомандувача Ейхгорна: “Ми зробимо з Києва другий Париж”. Мало хто сумнівався, що так воно і буде.

Кияни вірили, що німці прийшли в Україну “друзями, а не ворогами”.

Лише понурі мешканці робітничих околиць із-під лоба поглядали на тих, хто ніс лад і спокій.

“Хоч не він, то його зброя...”