Розділ «Частина друга Московський улус Орди»

Ще з 1238 року хан Батий почав прибирати північні улуси країни під безпосереднє керівництво свого роду. Не цитуватиму тут Плано Карпіні і Вільгельма де Рубрука, які засвідчили цілеспрямоване знищення у Золотій Орді місцевих правителів і заміну їх Чингісидами. Пам’ятаємо «Бехана, що посів землі Мещери».

Втрата у 1320 році Києва і Русі змусила хана Узбека швидко та рішуче провести заміну всієї княжої верхівки в північних улусах держави. Мабуть, на Чингісидів були замінені й князі тверської, рязанської та інших земель. Хан для окремих улусів винятків не робив. Тим паче, що православних царевичів — Чингісидів у землі Моксель було багато. Згадайте хоча б нащадків царевича Петра, Бехана, Бахмет–хана, царевичів з роду Четів і баскака Бугая. Вже не кажемо про царських спадкоємців, які проживали у Темникові, Наровчаті, Москві, Тулі та інших ординських поселеннях землі Моксель.

Пропоную ближче придивитися і проаналізувати прямі та дотичні підтвердження належності Івана Калти (Кулхана) до Чингісового роду. Переконаємося, що так багато випадковостей, які супроводжували цього князя, не мають права на існування в московській історичній науці.

Отже:

1. Ми вже говорили, що всі «загальноросійські літописні зводи» проігнорували факт народження Івана— четвертого сина московського князя Данила. Не наводитиму ще раз слова сучасного російського історика Миколи Борисова.

Звернемося до головного російського літопису — Лаврентіївського. Літопис доведений до 1305 (6813) року, проте в ньому жодним словом не згадано про Івана (Калиту). Хоча під «літом 6812» сказано: «В літо 6812, місяця березня 5, на безіменному тижні у вівторок, переставився йнязь Данило Олександрович на Москві, у своїй отчині, в черньцях і в схимі» [59, с. 209].

Констатуємо: до року смерті Данила Московського у Лаврентіївському літописі немає згадок про Івана Калиту.

У Повному Зібранні Російських Літописів після 1305 року Лаврентіївський літопис продовжує Троїцький. Він доведений до 1419 року. Ось про що сповіщає Троїцький літопис під 1313 роком:

«В літо 6821. Сяде на царстві Озбяк в Орді» [59, с. 229].

Цікаво, що й Троїцький літопис до 1313 року,, року воцаріння хана Узбека, не знає Івана Калити (Калти).

І лише під 1322 роком Іван Калита вперше згадується в основному літописному зводі.

Послухаймо літопис: «Прийде з орди князь Іоан Данилович, а з ним поганий Ахмул, і полониша много людей і посікоша, а Ярославль пожже мало не весь» [59, с. 229].

Якщо упустити в літописі слово «Данилович», то ми бачимо—князь Іван прийшов у чужу землю: знищує та січе людей, наче рубає капусту. До речі, згідно з записом Троїцького літопису, в парі «Іоан — Ахмул» головним поставлений Іоан. І що цікаво: він названий князем, хоча на княжий стіл не посаджений: а якщо Рюрикович не посаджений на стіл, то в Золотій Орді він ще не князь, а «брат князя» або «син князя». Згадайте свідчення професора Березіна. Князями від народження були тільки Чингісиди.

Ми переконалися: ні Лаврентіївський, ні Іпатіївський, доведений до 1292 року, ні тим більше Радзивилівський літописи не знали про існування так званого Івана Калити.

Про Троїцький літопис зазначено вище. Він знає «князя Іоана» від 1322 року, коли той вперше разом з «Ахмулом» прибув із Золотої Орди в Московський улус.

Як вам така «забудькуватість»?

2. У 1692 році в Московії Андрій Іванович Лизлов закінчив роботу над першою всеохопною історією московитів під назвою «Скіфська історія». Вже підкреслювалося, що А. І. Лизлов та його батько були освіченими людьми свого часу. Батько А. І. Лизлова багато років завідував Московською патріаршою Ризницею. Син боярина Івана Лизлова змалку мав доступ до найголовнішого книгосховища Московії.

Не варто забувати, що автор «Скіфської історії» багато їздив по країні і відвідав не один православний монастир, вивчаючи найдавніші сувої, старовинні церковні книги і звичайні хроніки. А. І. Лизлов відвідував сховища і читав старовинні московитські та золотоординські книги в другій половині XVII століття. Як зазначав професор В. О. Ключевський, «наприкінці періоду формування російської народності». Малися на увазі «великороси».

У XVII столітті ще не існувало «загальноросійських літописних зводів», бо вони були «знайдені» тільки в катерининські часи. Хоча, щоб бути точними, зазначимо, що так званий Радзивіловський (Кенігсберзький) список Петро І «знайшов» або «скопіював» 1716 року.

Звичайно, Андрій Іванович Лизлов не мав ані найменших відомостей про «загальноросійські літописні зводи». У жодному місці «Скіфської історії», написаної 1692 року, він не зробив посилання ні на один літописний звід. Він не мав уявлення про їх існування.