Як бачимо, не збереглися ханський палац у Бахчисараї та 11 церков у Москві, зведених Алевізом Фрязіним на початку XVI століття. Бахчисарайський палац хана зруйновано в 1736 році Мініхом за заповітом Петра І, а церкви в Москві — за царською вказівкою ще за його життя. Деякі — раніше.
Виникає закономірне запитання: чому Петро І не зруйнував Архангельський собор у Кремлі?
Послухаймо відповідь:
«Теперішній настінний розпис Архангельського собору був зроблений у 1652–1666 роках за правління царя Олексія Михайловича, який наказав: «…писати церкву Михаїла Архангела наново стінним письмом, а старе — збити» [91, с. 8].
У Петра І не було підстави зносити Архангельський собор у Московському Кремлі. Собор уже був «доведений до ладу» батьком Петра. А оскільки син був набагато рішучішим за батька, то не став «возитися» зі збереженими до його часу церквами, які побудував Алевіз Фрязін. Він їх зруйнував. І причина виявилася «поважною»: церкви відмовлялися віддавати дзвони для переплавки на гармати і свої багатства для військових потреб. Петро І врахував усе до дрібниць. Навіть церкви знищували за наказами генералів, а не його особистими.
Московська влада завжди вміло маскувала свої злочини.
Отже, у двох найголовніших московських соборах, які були місцями поховання митрополитів, князів і царів Московії, було повністю збито штукатурку зі всієї поверхні стін і склепінь, вони були заново поштукатурені, а вже по новій штукатурці нанесли нові фрески, картини й орнамент, які ми бачимо сьогодні.
Звертаю увагу: стіни і склепіння Успенського та Архангельського соборів Московського Кремля були повторно розписані не поверх старих малюнків, а саме по новій штукатурці. Тобто люди, які приймали рішення про знищення старих розписів храмів, ставили собі конкретну мету — знищити назавжди сліди, які залишила по собі золотоординська династія московитів. Нагадаю: поховання в Успенському соборі починаються з митрополита Петра, а поховання в Архангельському соборі — з князя Івана Калти (Кулхана). 1319 рік!
Але московська влада не обмежилася цим. Вона й далі ховала «кінці у воду». На саркофагах, а їх 46, збито написи з надгробних плит. Через це над усіма похованнями виклали цегляні надгробки, а самі саркофаги опустили під підлогу. При цьому нас намагаються переконати, що всі маніпуляції пророблялися «в першій половині ХVІІ століття». Проте і це твердження брехливе. «Гра в хованки» зі своїми «старими царями» відбувалася у ХVІІІ столітті, за Петра І та його «послідовників». Нам сьогодні відверто брешуть, кажучи, що «написи на старих плитах точно відтворені на нових цегляних надгробках». Але, щоб виключити можливість перевірки, «в… XX столітті надгробки були укладені в мідні засклені футляри» [91, с. 25–26].
Це вже радянська влада продовжувала ті ж самі «ігри в хованки» зі своїми «старими царями».
Цікаво відзначити, що в Архангельському соборі поряд із царями московськими спочивають царі казанські й касимовські. Так, зокрема, там лежать нащадки Чингісхана: «Сафа–Гірей, цар Казанський», який прийняв православну віру; «Петро — син Ібрагіма, сина Маматака, царя Казанського» та інші. Відомості про цих царів замовчуються.
Благовіщенський соборзбудовано в 1484–1489 роках. Він, як зазначено у ВРЕ (третє видання), служив звичайною, повсякденною церквою московських князів і царів. У цьому храмі фресок не збивали, а замалювали зверху новими зображеннями. Вже в радянській імперії вибірково було відкрито окремі місця храму, де московські князі подані як родичі Христа і намальовані з Ісусом Христом в одному родинному ряді. Саме це проповідували Чингісиди!
Не будемо далі вести мову про три московські собори. Вони, звичайно, викликають захоплення — як геніальний витвір стародавніх зодчих (переважно італійців).
Вернімося до нашої теми фальсифікації московської історії. Як не намагалися московські правителі (Петро І, Катерина II та ін.) приховати правду про своїх попередників — «старих царів» з роду Чингісхана, проте правда виривалася на поверхню. «Вийшла» вона назовні і в московських старовинних храмах.
Виявилося, не все було зрубане і замазане. Не можна було збити штукатурку на колонах Успенського собору,тому що були б пошкоджені головні конструкції і обвалився б увесь храм. Там стара штукатурка збереглася. Уціліла мозаїка і в галереях Благовіщенського собору.Вони й стали свідками великої істини.
На них нанесена ханська тамга!Абсолютно тотожна тій, якою хани позначали свої монети, свої оселі, свою худобу. Отже, московські храми зводилися князями–огланами роду Чингісхана і були їхньою власністю. Успенський собор першої побудови звів на території сучасного Кремля Іван Калта, він же — Кулхан, перший з роду московських Чингісидів!
Нехай читачі не думають, що Катерина II та її «Комісія» вигадували якісь надприродні комбінації, запускаючи «доважки брехні» в розповідний каркас історії. їхня брехня проста до примітивності. Зате надійна.
Якщо потрібно було, скажімо, змінити родовід династії Кулхана, якого при прийнятті християнства назвали Іваном, то в «загальноросійському літописному зводі» до імені Іван додавали ім’я по батькові — Данилович. І «кінці у воду».
Як пам’ятаємо, саме Катерина II особисто уклала родовідний список російських князів. А щоб ніхто не міг звірити «загальноросійський літописний звід», знайдений у катерининські часи, із золотоординськими джерелами, то їх геть–чисто вимели з імперії.
А вся література арабів і персів, яка також могла пролити світло на це питання, досі у Російській імперії перебуває під цензурою і дозується. Згадайте «Збірники» В. Г. Тизенгаузена та сотні інших.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Моксель, або Московія. Книга трейтя» автора Білінський В.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Московський улус Орди“ на сторінці 40. Приємного читання.