Розділ «Частина друга Московський улус Орди»

Дуже незграбно, неякісно працювали московити, пишучи свою історію. Навіть міфічних «росіян» десь за вуха притягли у 1327 рік.

Що ж насправді відбулося в ті далекі часи?

Перед нами постає принципове питання московської історії. Правильна відповідь на нього докорінно змінює концептуальний принцип московської історіографії.

Пропоную більш прискіпливо придивитися до поведінки хана Узбека в його північних улусах. Дещо уточнимо й систематизуємо матеріал.

Отже, з 1317 до 1332 року Узбек з тих чи інших причин у північних мерянських улусах знищив понад тридцять князів — Рюриковичів.

Великий патріот Москви М. М. Карамзін вимушено визнавав: «Ніхто з Ханів не умертвив стільки Російських Володарів, як цей (Узбек. — В. Б.), в 1330 році він стратив ще Князя Стародубського, Федора Михайловича, думаючи, що ці страшні вчинки гніву Царського утвердять панування моголів над Росією» [41, том IV, с. 284].

Пробачимо М. М. Карамзіну його брехню про «Росію та Російських Володарів», бо в ті роки Московія і земля народу Моксель Росією не називалася. Ця крадіжка сталася багатьма роками пізніше. Проте Карамзін визнав, що хан Узбек цілеспрямовано знищував місцевих князів — Рюриковичів: до 1326 року знищив рід Олександра, так званого Невського, а до 1327 року — рід тверських князів. Та ні Карамзін, ні інші російські історики не набралися відваги цю істину визнати. І зрозуміло чому.

Сподіваюся, читачі пам’ятають, що остаточний список «Родоводу князів великих і удільних роду Рюрика» відредагувала особисто Катерина II. Та так, що навіть її підручний помічник І. П. Єлагін «дивується, звідки зібраний родовід Князів російських, і багато у своїй Історії поправив» [42, с. 286].

Ми навели власні слова Катерини II, сказані 4 травня 1793 року. Саме з «Родоводу князів великих і удільних роду Рюрика» здобули московські, тверські, рязанські та ін. князівства продовжувачів «свого роду». Насправді їх не існувало. Читачі розуміють, що знищуючи один за одним тверських князів Михайла, Дмитра, Олександра з малолітнім сином Федором або московських князів Бориса, Олександра, Афанасія, Юрія, хан Узбек мав би, врешті, зрозуміти: «один чорт — що собака, що хорт», один не стане кращим від другого. Тим більше, що перед очима Узбека лежала велика Яса Чингісхана, яка суворо веліла: у кожній підкореній землі мають правити представники роду Чингісхана.

А хан Узбек, як донесли арабські й перські історики, свято дотримувався великої Яси. Ось чому в 1328 році Великим князем у землі народу Моксель став чистокровний Чингісид по чоловічій лінії — Іван Калта, по–золотоординськи — Кулхан, або ще інакше — Кулпа. І таких православних царевичів як у самій Золотій Орді, так і в ростово–суздальській землі налічувалося не один десяток. Нагадаю читачам літописну розповідь про царевича Петра.

Послухайте: «Життя Пр. Петра дуже видатне. У 1253 (6761) році Кирило, Єпископ Ростовський, ходив в Орду, до Хана… з клопотанням щодо церковних потреб. Ласкаво принятий Царем, красномовний святитель розповів йому, як… подвизався у наверненні язичників Ростовських Св. Єпископ Леонтій… Серед слухачів повчальної бесіди Кирила з Ханом був юний небіж…, син брата його. Слово про віру Христову, як добре насіння, впало на серце юнака… Юний небіж Царський замислив іти з Єпископом у Ростов і там прийняти святу віру Христову… У Ростові, живучи в домі Архиєрейському, Царевич… просив св. хрещення… і Єпископ охрестив його під іменем Петра… Він одружився… після переконань Св. Ігнатія і Князя, які побоювалися, щоби він, занудьгувавши в Ростові, не повернувся в Орду. За наречену він узяв собі доньку Ординського вельможі, який оселився в Ростові…

Петро прожив у шлюбі багато років, мав дітей, пережив і Князя, і Святителя Ігнатія і, незадовго до смерті, овдовівши, прийняв чернецтво у заснованій ним обителі» [70, с. 48–52].

За моїми підрахунками, в ростово–суздальських улусах двадцятих років XIV століття проживало не менше сотні царевичів–огланів, прямих нащадків Чингісхана. І то лише по чоловічій лінії старшого сина Чингісхана — Джучі.

Не буду наводити інших прикладів.

Поставте собі простеньке запитання: навіщо ханові Узбеку саджати на улусні столи капосних, бандюкуватих Рюриковичів, коли під рукою добра сотня своїх православних царевичів — Чингісидів?

Серйозної відповіді, не роблячи винятків для московитів, ви не знайдете.

Однак історія не будувалася на винятках у минулому, не будується й зараз.

9

Причин, які спонукали хана Узбека замінити князів Рюриковичів на князів Чингісидів у своїх північних улусах, було багато, і ми про них говорили. Не забуваймо, що вже рід Олександра, так званого Невського, був, по суті, родом Чингісидів, адже діти цього князя народжені донькою хана Батия. І хоча Чингісиди жіночої лінії мали великі почесті у Золотій Орді, проте вони не могли бути претендентами на царський престол. Так заповідала велика Яса.

Нагадаю читачам: знаменитий темник Ногай був сином старшої сестри Батия, але стати Великим ханом не міг.