Розділ «Частина друга Московський улус Орди»

Московський улус Орди

1

Настав час уважніше вивчити державний устрій і закони, які діяли на величезній території так званої ростово–суздальської землі після її підкорення ханом Батиєм (тобто під час входження країни Моксель до складу Золотої Орди — з 1238 до 1502 року). Саме в ті роки з диких фінських племен, частина з яких ще перебувала на рівні кам’яного віку, завдяки зусиллям централізованої золотоординської влади і жорстким законам династії Чингісидів зародилися паростки етносу московитів та їх державності.

Нова культура та нові закони, які з’явилися на теренах тайгової «Залешанської землі», стояли значно вище від попередньої культури і законів. Та головне—вони були обов’язковими для виконання. Ханська влада в ростово–суздальській землі усі ці 265 років була жорстокою і, як ми побачимо, всевидячою. Відокремленого розвитку ростово–суздальської землі поза впливом татарської влади не існувало. Навіть побіжний перегляд фактів цілком і повністю спростовує цю популістську московську побрехеньку.

Згадаймо, в середині XIV ст. за велінням ханші Тайдули (дружина хана Джанібека, який правив Золотою Ордою з 1342 до 1357 року) було засновано татарське поселення Тула. І не просто засновано, а наповнено татарськими мешканцями. У самій серцевині майбутньої Московії!

Ще наочнішим прикладом є утворення в 1445 році татарського Касимівського ханства (царства). Його для свого сина Касим–хана створив золотоординський (з 1438 року — казанський) хан Улу–Мухаммед, внук знаменитого Тохтамиша. Столицею ханства стало тодішнє містечко на Оці Городець–Мещерський, яке згодом перейменували на честь Касим–хана на Касимов. Та ще цікавіше, що до складу Касимівського ханства входило місто Володимир! Існують історичні свідчення цього.

Московські історики в це питання теж внесли масу брехні

Про все це ми будемо вести мову у цій частині книги. Ми побачимо, що всю ростово–суздальську землю (а згодом — Московію) заполонили різні золотоординські правителі й чиновники, як–от: ханські баскаки, посланці, митники, вагарі, данники (по–іншому — розкладники подушного), кормовики, дорожники, заставники, ямщики (доглядачі служби), які перебували на базарах, повісникита багато інших. Зрозуміло, що десятки ханських служб у ростово–суздальській землі з’являлися поступово, але неухильно і як влада з часом набували сили й міцності.

Московські історичні джерела не доносили правди про цю сторону свого буття. Можливо, нам би довелося при вивченні цього питання пересуватися навпомацки і наосліп. Однак трапилося так, що на початку становлення московської державності, а саме в XVI столітті, за Івана IV (Грозного), виник дуже жорсткий економічний конфлікт між московською владою і московською Церквою. В першому томі книги йшлося про московську експансію, тобто про війни та захоплення чужих міст і земель: знищення Новгорода, завоювання Казані й Астрахані, Лівонську війну тощо. Зрозуміло, що всі ці бандитські походи й загарбання вимагали колосальних економічних зусиль. Хоча московська Церква отримувала свою частку від розбою і захоплень, проте ділитися з владою своїм добром і привілеями не збиралася. А коли цар Іван Грозний пригрозив репресіями і можливістю застосувати силу, владики Церкви вперше обнародували ханські ярлики, видані царевими попередниками — «старими царями».

Так «випустили джина з пляшки». Приховати згодом ті обнародувані сім ярликів, виданих золотоординськими ханами московським митрополитам, не було можливості. Вони були зафіксовані.

Цілком природно, що московські царі пред’явити свої ханські ярлики не мали ні найменшого права. Хоч і мали їх на руках. У XVI столітті такі документи ще зберігалися у всіх родах колишніх князів «Залешанської землі». Ці ярлики свідчили про «васальне життя» московських князів. Ось чому жоден з них ніколи не був пред’явлений людству; ось чому Петро І і Катерина II так старанно «зачищали» всі архівні матеріали України, Литви, Поволжя, Уралу, Сибіру та інші; ось чому довгих десять (чи більше) років працювала катерининська «Комісія»; ось чому Петро І «скопіював» Кенігсберзький літопис. Не забуваймо про це!

Послухаймо російського професора Михайла Дмитровича Приселкова (1881–1941), який дуже багато зробив для вивчення ханських ярликів московських митрополитів:

«…Колись у першій половині XVI ст. (напевне, між 1503 і 1550 рр.) невідома особа, проникнута пристрасною ідеєю про невідчужуваність церковних і монастирських земель, звернулася, як до засобу захисту, до обнародування тих ханських ярликів, які можна було знайти в архіві митрополита («єликоже обретохом во святішій митрополії старих царей ярлики»). На думку цієї особи ярлики повинні були — з іставленням милостей до церкви… — показати хибний шлях, на якому стояла (нова. — В. Б.) правляча верхівка…» [31, с. 63].

Для подальшої роботи наведемо ще одну цитату з книги професора: «Митр(ополит) Макарій (припускають, що це він обнародував ханські ярлики. — В. Б.) налічує сім ярликів, як і в розширеній колекції, перераховує митрополитів, які отримали ці ярлики: Петро, Олексій, Михаїл, Іван і Феогност, імена яких знаходимо і в розширеній колекції, крім імені митр(ополита) Івана, яке в розширеній колекції читається, як Іона… Але не числом самих ярликів митр(ополит) Макарій вказує нам на розширену колекцію. Він наводить ярлик Узбека (хан Золотої Орди. — В. Б.) митр(ополитові) Петру повністю… зміст цього ярлика настільки широкий, що справді нема потреби наводити інші ярлики» [31, с. 49].

Хочу повідати читачам, що, як і в усіх московських історичних документах, в ярликах не обійшлося без «анекдотичних пригод». Вони опубліковані у двох варіантах:

а) «розширена колекція ханських ярликів російським митрополитам»;

б) «коротка колекція ханських ярликів російським митрополитам».

«Ханські ярлики російським митрополитам були надруковані вперше Мик. Новиковим у VI ч. «Стародавньої Російської Вівліофіки» з неназваного ним списку» [31, с. 1].

У публікації М.І. Новикова подано «розширену колекцію ханських ярликів», тобто їх сім, і митрополити подані під такими іменами: Петро, Феогност, Олексій, Михаїл, Іона. Звертаю увагу читачів на той факт, що святителі з цими іменами справді займали московську митрополію. Питання лише в тому, як це відбувалося. Будемо вважати, що митрополит Макарій, вперше подаючи ярлики й оголошуючи імена своїх попередників, не міг плутати їх.