Розділ «Частина друга Московський улус Орди»

— Торжок— вчинив опір. «В 1238 зруйнований монголо–татарами» [18, том 26, с. 105].

— Козельськ— місто вчинило найбільший опір. Став відомим завдяки мужній обороні навесні 1238 року проти війська хана Батия, який назвав К(озельськ) «злим містом» [18, том 12, с. 386].

На цьому завершимо перелік міст, які вчинили опір військам хана Батия взимку 1237–1238 років. Хочу нагадати читачам: Іпатіївський літописний звід у своєму описі Батиєвого нашестя на Рязанське і Володимирське великі князівства згадує лише такі міста, що піднялися на свій захист: Рязань, Пронськ, Володимир, Суздаль, Козельськ. У Лаврентіївському списку згадується і місто Коломна. Але в Іпатіївському літописі замість Коломни сказано «на Колодні», тобто на річці Колодні. На цьому закінчується список «російських міст», які не захотіли присягати на вірність ханові Батию.

А далі наводжу перелік міст Рязанського і Володимирського великих князівств, котрі присягнули на вірність імперії Чингісидів і сказали ханові Батию: «Ми віддаємо вам свої маєтки і всю свою землю! Ми ваші піддані!» Сподіваюся, читачі пам’ятають лист великого хана Гуюка, посланий Папі Інокентію IV. Іншим тоном, тим більше з убогою «Залешанською землею», хани ніколи не говорили.

Ось вони—міста, які присягнули на вірність ханові й добровільно увійшли до складу імперії:

— Переяславль–Рязанський[18, том 22, с. 468],

— Муром[18, том 17, с. 126],

— Городець–Мещерський[18, том 11, с. 496],

— Коломна[18, том 12, с. 443],

— Ростов Великий[18, том 22, с. 313],

— Городець Волзький[18, том 7, с. 122],

— Нижній Новгород[18, том 7, с. 139],

— Волок–на–Ламі[18, том 5, с. 326],

— Твер[18, том 11, с. 208],

— Галич Мерський[18, том 6, с. 66],

— Ярославль[18, том ЗО, с. 554–555].

Мабуть, були в країні Моксель й інші міста та села, які присягали на вірність родові Батия. Присягали не тільки міста й поселення, але також церкви та монастирі. Повсюдно! Були випадки, коли церква або монастир присягали на вірність ханові і возносили за нього молитви, а громадяни, швидше за все, ще нехрещені, або опиралися, або втікали. Тоді завойовники церкву або монастир, що їх благословляли, милували, а людей—ловили і знищували, їхні житла пускали з димом. Так, до речі, трапилося з Суздалем. Згадайте: місто було спалене, але не зруйноване. Разом із містом був спалений Кидикоцький Борисоглібський монастир.

Проте жіночий Ризположенський монастир, розташований у місті, був повністю збережений і отримав охоронну грамоту (ярлик] від хана Батия.

Послухаймо церковне свідчення: «Ризположенський, жіночий, 2 класу (монастир. — В. Б.), в повітовому місті Суздалі; існує з 1207 року… Під час Батиєвого нашестя, в 1237 році, коли Препод(обна) Єфросинія (інокиня. — В. Б.) була ще жива, місто Суздаль розорили Татари; обитель же збережена (разом із монахинями. — В. Б.) молитвами її і залишилася неушкодженою» [43, с. 41].

Молитва, звичайно, — дуже сильний засіб, але не варто помилятися. Оскільки хан Батий зі своїми братами та полководцями сповідували іншу релігію, то й для збереження монастиря та його монахинь потрібні були інші аргументи. Ними, згідно з Ясою Чингісхана, могли стати лише послух і покора. Що й зробив Суздальський Ризположенський монастир. Тут брехати недоречно.