Розділ «Частина друга Московський улус Орди»

«Оболенський Михайло Андрійович (1805–1873), князь, історик–архівіст. У 1840–1873рр. — директор Московського) архіву Мін(істерст)ва закорд(онних) справ. Зібрав багато писемних та речових джерел з історії Росії…» [18, том 18, с. 206].

Ми вже мали справу з членом катерининської «Комісії» М. М. Бантиш–Каменським, який завідував Московським архівом протягом 1783–1814 років і, до речі, прийняв управління з рук знаменитого Г. Ф. Міллера. Згодом завідування архівом перейшло до іншого члена катерининської «Комісії» — О. Ф. Малиновського, а вже від нього — до князя М. А. Оболенського. Московський архів завжди перебував в особливо надійних руках. Якщо Бантиш–Каменський свого часу писав про стоси «дорогоцінних старовинних актів Києво–Печерської лаври», оригінали яких ніколи не були надруковані в імперії, то його наступник звертав увагу на документи «від Батия та від інших царів (Золотої Орди. — В. Б.)», начебто не перекладених.

Здичавіла Московія! Зовсім забула свою державну мову!

До речі, зауважте: «Акти археологічної експедиції» — це «Акти, зібрані в бібліотеках та архівах Російської імперії,… серія документів з історії Росії, вид(аних) Археологічною комісією (т. 1–4, СПБ, 1836–38)» [18, том 1, с. 361].

Саме в ті роки князь М. А. Оболенський і казанський професор Мірза Мухаммед Алі Казем–Бек (1802–1870) перекладали знамениті ярлики золотоординських ханів Тохтамиша і Тимур–Кутлука. Але, як виявилося, і ці вчені мужі не були допущені до перекладу документів «від Батия та інших царів» і до «грамот шертних Кримських».

Найважливіші документи Золотої Орди, відібрані у різних народів під час «зачистки» російського історичного простору, як і київські старовинні літописні шедеври, були недоступні навіть для дуже довірених людей.

У кожного, хто має здоровий глузд, повинно з'явитися цілком резонне запитання: що ж приховується за цією великою московською неприродною «грою в хованки» з минулим?

Пропоную поглянути в очі історичній правді.

2

Підкоривши в 1236–1237 роках Волзьку Булгарію, хан Батий з частиною свого війська (близько тридцяти тисяч) не покочував на південь. У Булгарії він зіткнувся з таким явищем, як заготівля сіна для худоби на зиму. І тому в літню пору 1237 року підкорені ним булгари заготували достатню кількість сіна для тридцятитисячного ханового корпусу.

У той час як головні військові сили разом з худобою (а це мільйонні табуни) відкочували на південь, тридцяти- тисячний корпус під командуванням Батия з півночі сучасної Саратовської області повернув на захід і за два місяці пересування дістався до місць на лінії сучасних Липецька — Тамбова. Як бачите, хан не поспішав, жодні народи йому не загрожували, а трохи далі на південний схід, з лівого та правого берегів Волги, перебували його головні сили.

Тут, на річці Воронеж, хан Батий та його люди вперше зустрілися з князями так званих рязанської та ростово–суздальських земель. І не просто зустрілися: на річці Воронеж прибульці звеліли князям підкоритися, увійти до складу єдиної держави і платити щорічну десятину. Цілком зрозуміло, що не всі князі погодилися на ці принизливі умови.

Звертаю увагу читачів на той факт, що вже в ті роки в імперії Чингісидів діяв звід законів— так звана Яса Чингісхана.

«Як сповіщає перський історик… Джувейні, всі закони та постанови Чингіз–Хана, згідно з його бажанням, були записані в книгах, і це зібрання дістало назву великої яси, відомої іншим народам під іменем Чингіз–Ханової яси» [40, с. 23–24].

Яси Чингісхана дотримувалися всюди, де правили Чингісиди. «Батий, засновник Золотоординського царства, висловлювався точно так само (як Чингісхан. — В. Б.): «Всякий, хто порушить Ясу, позбудеться голови», — засвідчує російський професор Ілля Миколайович Березін (1818–1896), знаменитий учень знаменитого професорам. Казем–Бека [40, с. 22].

Понад 40 років І. М. Березін був професором Петербурзького університету, тобто заслуговував повної довіри з боку московитів.

Навіщо я про це пишу? А ось навіщо: якщо читачі почнуть читати «загальноросійські літописні зводи» катерининської «Комісії», то звернуть увагу — виходить, ніби всі рязанські, ростово–суздальські князі й міста тих земель не підкорилися волі хана Батия, а стали на свій захист. Це відверта неправда! Такого не сталося!

Чимало князів, єпископів, міст, сіл, монастирів, церков тощо прийняли умови хана й увійшли до складу єдиної держави, схиливши голови перед ханом.

Весь секрет у тому, що Яса Чингісхана вимагала смерті кожного, хто підняв зброю на татар або, не підкорившись, тікав від завойовників.

«Чингіс–Ханова яса забороняє брехню, крадіжку, перелюб, приписує любити ближнього, як самого себе, не чинити кривд і забувати їх назавжди, щадити країни і міста, які підкоряються добровільно, звільняти від усякого податку і шанувати храми, присвячені Богові, а також і служителів його» [40, с. 32].