Розділ «Частина друга Московський улус Орди»

Ми бачимо цілком конкретні вчинки: покірність та визнання влади й законів Чингісидів. Яса починала діяти!

Дуже важливо простежити, як відбувався процес завоювання країни Моксель. За твердженням арабських і перських істориків, завоювання лісистої, дикої території відбувалося методом звичайної облави: оточення місцевості з усіх боків та її прочісування. Тому було обрано зимову пору року, коли скрізь залишаються сліди життєдіяльності людини.

Нагадаю ще раз читачам: меряни, які на той час населяли ростово–суздальську землю, як і всі їхні фінські одноплемінники, жили розрізнено, дрібними общинами. Навіть М. М. Карамзін, говорячи про кінець XIV століття, засвідчив: «Достеменно невідомо, скільки ми щорічно давали Ханам, але відомо, що в 1384 році з кожного села збирали для них близько 12 золотників срібла, а село складалося тоді зазвичай із двох або трьох дворів» [41, том V, с. 207].

Такою є дійсність, і брехні вона не терпить. Пора року (зима) і метод завоювання (облава) були найсприятливішими та економічно найвигіднішими. Місту країні Моксель була нікчемна кількість, та й більшість із них мало відрізнялися від сіл, хіба що кількістю дворів. Але навіть найбільші з них, такі як Рязань (Стара), Володимир, Суздаль і Ростов, не мали більше ніж по 2 тисячі населення, що й засвідчили археологічні розкопки середини XIX століття Тут куди не кинь—всюди історичний клин, який відсікає московську облуду.

Великий історик XIII століття Ала–ат–дін Ата–мелік Джувейні (1226–1283) у книзі «Історія завойовника світу» описав факт і процес завоювання країни Моксель у 1237–1238 роках. Книга написана по живих слідах — у 1252–1260 роках. Саме в 1253–1254 роках Джувейні відвідував Каракорум і Золоту Орду, коли в районі теперішнього міста Чу збиралася військова сила для завоювання Хулагу–ханом земель стародавньої Персії та її сусідів.

Ось слова Джувейні:

«Коли каан (Угетай) посів престол… царства, він (Бату) підпорядкував і підкорив геть усі ті краї, які були по сусідству з ним: решту (землі) кипчаків, аланів, асів, русів та інші країни, як–от: Булкар, М. к. с. та ін.» [46, с. 21].

Тут історик Джувейні дуже чітко зафіксував дві сусідні країни: Булгар (Волзька Булгарія) та М. к. с. (Моксель), які підкорив хан Батий одну за одною. Далі в тій самій книзі радянські «письменники історії», видаючи Джувейні, чомусь звели все не до підкорення країн, а до завоювання міст. Перекладали, так би мовити, по–радянськи: чим брехливіше, тим краще.

Але, читаючи матеріал, навіть необізнані читачі зрозуміють: у Джувейні йшлося про підкорення та завоювання двох окремих країн. Ось чому безцінний історичний матеріал В. Г. Тизенгаузена, відібраний ним з першоджерел, так ніколи й не було надруковано в повному обсязі, а тільки дозовано. Для величезного скарбу Джувейні — «Історії завойовника світу» — у двох книгах знайшлося лише п’ять (!) сторінок. А йдеться про людину — сучасника великих завоювань 1236–1280 років.

Послухаймо страшні свідчення Джувейні: «Спершу вони (царевичі) силою та штурмом взяли місто Булгар, відоме в світі через недоступність місцевості та велику кількість населення. Для прикладу подібним до них, жителів його (частково) вбили, а (частково) полонили. Звідти вони (царевичі) подалися в землі Русі (країну Моксель. — В. Б.) і підкорили області її до міста М. к. с., жителів якого, через їх чисельність, було як мурашні та саранчі, а околиці були покриті болотами і настільки густим лісом, що в ньому й змії не пролізти. Царевичі разом оточили (місто) з різних сторін і спершу з кожного боку облаштували таку широку дорогу, що могли проїхати поряд три–чотири вози, а потім навпроти стін його виставили метальні машини. Через декілька днів вони залишили від цього міста хіба що назву його, а знайшли (там) багато здобичі. Вони віддали наказ відрізати людям праве вухо. Нарахували 270 000 вух. Звідти царевичі вирішили вернутися» [46, с. 23].

Так було завойовано країну Моксель! Так було проведено перший облік населення (якщо хочете — перепис)! Ось чому московські академіки Б. Греков та А. Якубовський змушені були писати про «туманну згадку про перший перепис населення». Кому хочеться згадувати про такий «перепис»!

Коли ж говорили про 270 тисяч людей, то слід пам’ятати, що йшлося про населення дуже великої території, яку пройшли війська хана Батия за півроку: з листопада 1237 до квітня 1238 року. Ця цифра включає в себе майже все тодішнє населення сучасних Воронезької, Липецької, Тамбовської, Рязанської, Горьковської, Володимирської, Івановської, Московської, Калінінської, Ярославської, Костромської, Калузької, Тульської областей. Яку частину цього населення було знищено, сьогодні важко сказати. Хоча її можна визначити, виходячи із загальної суми данини, що виплачувалася Золотій Орді. Відомості про цю данину досі збереглися в китайських історичних джерелах. За моїми припущеннями, хан Батий під час підкорення країни Моксель знищив близько половини її населення.

Слід мати на увазі, що йдеться не тільки про населення Рязанського та Володимирського великих князівств, а й про населення, яке не входило до цих князівств, але проживало на суміжній території. Ось чому в істориків Джувейні, Вільгельма де Рубрука, Рашид–ад–діна йшлося не про якісь там сумнівні князівства чи племена, а про величезну територію під іменем «країна Моксель».

Виникає дуже цікаве запитання: яку ж владу після підкорення залишив Батий на цій землі?

Сподіваюся, що після свідчення Джувейні в жодної людини не може з’явитися думка, що Чингісиди приходили тільки тимчасово і лише для грабунку. При звичайному грабежі війська не стоять під маленьким містечком сім тижнів, як було під Козельськом; не втрачають під ним тисячі загиблими, навіть полководців і родову еліту. При звичайному грабежі на Козельськ махнули б рукою та й пішли далі, тим більше, що розорення основних міст вже відбулося. При звичайному грабежі ніхто не обдаровує монастирі та церкви золотом, сріблом і ханськими грамотами.

Версія про грабіж і подальший відхід військ хана Батия — звичайна російська брехня. Дуже не хотілося московитам пояснювати, куди подівся великий Володимирський князь Юрій Всеволодович і як на тому столі опинився його молодший брат Ярослав Всеволодович.

Пропоную заповнити московську прогалину. Вільгельм де Рубрук у книзі про країну Моксель розповів таке:

«На північ лежать величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме: Моксель, які не мають жодного закону, чисті язичники. Міста у них немає, а живуть вони в маленьких хижах по лісах. їхній государ і більша частина людей були вбиті в Германії. Саме Татари вели їх разом із собою до вступу в Германію, тому Моксель дуже схвалюють Германців, сподіваючись, що за їхнім посередництвом вони звільняться від рабства Татар… Мають вони вдосталь свиней, меду і воску, дорогоцінних хутр і соколів» [28, с. 88].

Як бачимо, Джувейні та Вільгельм де Рубрук ведуть мову про один і той самий лісовий народ Моксель. У зв’язку з тим, що обидва автори однаково називають народ і країну, можна впевнено заявити, що в 1253 році хани Золотої Орди цей народ і цю країну називали іменем Моксель. Не могли самовільно два абсолютно незалежні джерела однаково іменувати той самий народ і землю, які в 1253 році, за свідченням Рубрука, становили ядро «країни Сартаха».

Цілком реально припустити, що обидва великі історики в 1253–1255 рр. сиділи в ханській юрті для гостей, пили терпкий індійський чай, вели довгі розмови, просвіщаючи один одного. Могли не тільки розмовляти між собою, а й слухати спогади ханських полководців про важкі походи, страшні побоїща, далекі країни. Це цілком можливо. Тим більше, що і Джувейні, і Рубрук були освіченими людьми свого часу, допитливими та спраглими знань.