Розділ «ЗАЧАРОВАНА КРАЇНА НАД НІЛОМ»

Нараз Шампольйон звів голову, заплющив очі. Йому здалося, що довгі роки він блукав у темному лабіринті і зненацька попереду замріло бліде сяйво дня.

Птоломей!

Ось воно! Ім'я царя теж повинно бути серед ієрогліфів. Або ж ієрогліфи не мають тут нічого спільного із давньогрецьким текстом.

У гарячковому запалі Шампольйон узявся порівнювати обидва тексти, пильно придивляючись до ієрогліфів. Увагу його привернув вирізьблений на камені овал з ієрогліфами посередині. Чи можна вважати, що цим овалом обведено слово «Птоломей?» Як знак пошани до царського імені? Тож коли поставити літери П-т-о-л-о-м-е-й під відповідними ієрогліфами…

Шампольйон зробив це і зірвався на ноги. Кабінет став йому затісний. У голові шалено вирували думки. Він казав щось до стін, жестикулював. Ключ до ієрогліфів знайдено!

Та вчений одразу ж притлумив свій захват. Ні, ні! Тільки не дуже сподіватися! Тільки не думати, що саме йому пощастило зробити те, чого марно прагнули сотні вчених. Кількість літер в імені могла збігатися з кількістю позначок цілком випадково. Треба ще довести свій здогад.

Нараз він пригадав: нещодавно до Англії привезено обеліск із Єгипту. На камені виднівся рядок ієрогліфів, а під ними — літери давньогрецького тексту. Схоже, як на Розеттському камені. Свого часу він дістав малюнок цього обеліска. Але де той подівся?

Хапаючись, Шампольйон перерив усі шафи, шухляди. Нарешті знайшов. Із допомогою лупи пильно роздивився на малюнку грецький текст, знайшов слово «Клеопатра» і… вже не квапився шукати серед ієрогліфів такий самий овал, який на Розеттському камені оточує ім'я «Птоломей». Не квапився, бо якщо немає ніякого овала, то його відкриття — тільки гра уяви.

Серце йому шалено калатало, коли він зважився нарешті подивитися в лупу.

Та довго шукати не довелося.

Ось він, овал! Мерщій перемалювати його у збільшеному вигляді!

Все збігалося! Літери К-л-е-о-п-а-т-р-а стали точнісінько під ієрогліфами.

Неймовірно щасливий, Шампольйон відхилився назад. Нарешті прочинено браму, що стільки тисячоліть боронила від людей таємниці фараонів. Тепер можна буде прочитати ієрогліфи й довідатися, що пережив народ найвищої культури давнього світу на своєму шляху крізь віки.

Так, браму прочинено. Та тільки на вузеньку шпарку. Бо розшифрувати два імені — це ще не означає розкрити всі таємниці. Шампольйонова ідея читати ієрогліфи, як літери, була геніальна. Але ще треба знайти відповідні звуки для непрочитаних позначок.

Підохочений першим успіхом, Шампольйон наполегливо працював — порівнював тексти, складав таблиці, вивчав папіруси, знаходив навколо царських імен нові овали — згодом їх буде названо «картуші». А йдучи від царських імен, Шампольйон знаходив щодалі для більшої кількості ієрогліфів відповідні літери. Він відкрив, що давні єгиптяни передавали звук малюнком предмета, назва якого починалася з того звука. Отже, таке малюнкове письмо мало у своїй основі певну систему. Траплялися малюнки з п'ятьма чи шістьма різними значеннями. Але в таких випадках давалася певна вказівка. І Шампольйон знайшов її. Малюнок із кількома значеннями давні єгиптяни відмічали спеціальними додатковими позначками.

Поволі запас слів збільшувався. Те, що спершу здавалося безглуздям, набувало певного змісту. Ієрогліф за ієрогліфом діставав відповідника — літеру, кілька ієрогліфів утворювали слово. Подвійні знаки, що стояли поруч або один під одним, теж означали певні звуки.

Чотирнадцятого вересня 1822 року Шампольйон виступив перед членами Французької Академії наук. Його виклад неймовірно збентежив слухачів. Усі почали галасувати, сперечатися — хто за Шампольйона, хто проти нього. Ті, що мали ієрогліфи за незбагненну загадку, не хотіли визнати своєї помилки. А ті, кого перекопали факти, були приголомшені Шампольйоновою геніальністю.

Через кілька років Шампольйон у супроводі шанувальників-учнів вирушив до країни фараонів. Слава його як тлумача ієрогліфів випередила їх. Місцеве населення скрізь щільно оточувало людину, що спромоглася прочитати загадкові позначки на стінах храмів. А він, досі знавши Єгипет тільки з малюнків, тепер шанобливо стояв перед справжніми пам'ятками, вражений їхньою величчю.

Шампольйон прочитав ієрогліфи на високому храмі в Дендері. І вони розповіли йому: брили для цієї споруди обтісувала армія невільників, що належала фараонам дванадцятої династії. За дві тисячі років до нашої ери! Далі зазначалося, що наймогутніші владарі Нового царства — Тутмос Третій і Рамсес Великий — збільшили цей храм, а згодом його добудовували Птоломеї аж до римлян — Августа й Нерона.

Отут, перед цим храмом, колись у захваті стояв наполеонівський генерал Дезе, тут Віван Денон змальовував усе, до найменших дрібничок. Але він, тридцятивосьмирічний Жан-Франсуа Шампольйон, перший прочитав на храмі те, що фараони хотіли розповісти далеким нащадкам.