Історія української літератури. Том 6

Кгды смерть учинить межи гуморы мЂшаньє.

Юж в тот час скрынЂ с талярами,

НЂ шкатулы важныи c портукгалами 1.

1 Золотими.

І нарешті — коротке післяслово автора "До чителника", додане в друку, іншого розміру (7 + 7):

Ласкавый чителнику, / штось тыи вЂршЂ читал,

Прошу, жебысь гетмана / того не запоминал:

Уважаючи єго / ку ойчизнЂ зычливость

И ку церкви Христовой набожную жарливость.

Так тыж автора вЂршов / тых ласкаве споминай,

А в чом погрЂшил, тоє / приятелски покривай.

И єсли то от него / вдячне будеш пріймати,

Теды тя обЂцуєт / чим болшим вчествовати.

Як бачимо, автор дуже рідко де підіймається до того, що справді можна б назвати поезією: де-не-де блищать її промінчики, поза тим це тільки січена, римована проза. Але це загальна хиба тодішньої шкільної піїтики, як я то підносив вище. Серед інших утворів її "Вірші" Саковича належать до кращих з літературного погляду і дуже цінні — з історичного.

За віршами, як я вище зазначив, наступає "Матеріа для учиненія подяковання при погребЂ якого зацного чловека — которои может зажити тот, кто будет подякованє от повинных чинити — мало што придавши албо унявши ведлуг приличности особы змерлои" і такий взірець, як "От гостей зась до потомков позосталых может кто на тот способ мову учинити". Ті ж загальні риторичні місця, підпущені місцями класичними прикладами, як і в вищенавецених віршах. Безсумнівно, вироблення таких шаблонів і укладання за ними різних "орацій" і "декламацій" на задану тему служило в ті часи одним з головних предметів занять "спудеїв" вищого відділу наших "латинських шкіл", як це бачимо пізніш. Книжечка Саковича тому доказом. Часи його ректорства могли бути розквітом цього риторства в Київській школі.

Взірцем для нього було риторство польське. В даному випадку ми в щасливому положенні, — можемо рівняти взірці, давані київському студентству його професором, з тими взірцями, які він давав перед тим школярам польським на підставі того, чого сам навчився в академії Замойській і Краківській. Прошу порівняти оці дві взірцеві промови: "Похоронна мова від гостей до потомків" (з "Problemata", в перекладі):

"Коли чоловік родиться на світ, можна йому придавати всякі епітети урядів, гідностей, наук і ремесел. Себто можемо говорити, хоч би і в далекій можливості, що може він бути ученим, може бути доктором (богословом), капланом, біскупом, а навіть і самим папою. І в світськім стані можна говорити, що буде райцею, бурмістром, жовніром, ротмістром, гетьманом і самим королем. До всіх тих суб’єктів, кажу, може таке віщування прикладатись у формі правдоподібності, про саму тільки смерть не може прикладатися така форма. Бо за дурного вважали б усі, коли б хто-небудь відізвався з таким питанням: чи може чоловік, народившися, померти або — чи може бути смертельним. Не може бути смертельним, а власне єсть смертельний. Скорше його можуть поминути вищезгадані уряди і гідності, але смерть певно не мине. Гарно то висловив поганський чоловік Сенека (полатині і потім переклад): "Перед такою змінністю цього світу нічого нема певнішого над смерть. Вона обертає глину тіла нашого в порох, попіл, можна сказати, в ніщо. Вона не перебирає між паном і мужиком (kmiotkiem), між багатим і убогим, між ученим і простаком. Не лякається ушикованого до бою війська, не стидається біскупської інфули, не вважає на найвищих і наймогутніших королів і монархів, не має милосердя ні до божих слуг, ні до побожних ченців, ні над найменшими дітьми, але всіх гострою косою, прудкою стрілою косить, стріляє і під владу свою підбиває. Не помогла нічого мудрість Соломонові, багатство Крезові, мужність і сила Самсонові, краса Авесаломові (що золоте волосся мав), — навіть і тим еремітам їх побожність нічого не помогла: аніяк не могли спротивитись її силі, повалила всіх і землею накрила. Над самою тільки душею не має вона цього права смертельності, бо, обернувши тіло в порох, душу полишає безсмертною або в радості, або в смутку вічнім. Бо який хто собі візок приготує, живучи на тім світі, таким повезуть його по смерті — куди його вирок божий справить.

Такий закон суворий немилосердний виконала смерть над милим нашим приятелем (або сусідом) славної пам’яті, паном N, розлучивши душу його від тіла, а заразом відлучила його і від жінки, від діток, і від усіх приятелів і родичів, і від усього маєтку. Справді дивне і жалісне відлучення: від усього бути віддаленим і відлученим і йти до таких країв, з котрих ніхто не вертається, де інша земля, інші закони, інші обивателі. Щасливий, тричі щасливий, хто опиниться в землі живих, між приятелями божими! В тім числі дай, Боже, і тому нашому небіжчикові знайтися. Бо і нема сумніву, що він між вибранцями божими може знаходитись — поскільки показував діла (вл. овочі) доброго християнина. Не виходив убогий із його дому з порожніми руками. Не відмовив нещасливому чоловікові своєї розумної поради. Не скаржився слуга за затриману плату. Не випередив його ніхто до служби божої. Не обминав він оком і убогого школярика, що кричить: pauperibus! Не згадую, як часто він столи свої капланами і слугами божими обсаджував. Мовчки промину миле його відвідування шпиталів, уділювання кошту на оздобу дому божого і фундовання школи. Пощо буду афінянина в Афінах 1 вихваляти — нехай то зістане відомим самому Богові..."

1 Хвалити доброго перед такими ж добрими — компліменти присутнім.

А от український взірець з додатків до віршів на похорон Сагайдачного на ту ж тему: