Історія української літератури. Том 6

Суму значную грошій до брацтва лекговал,

А же бы науки там были, пилне жадал,

И так от всЂх повсюду богомольє маєт,

За там нех душа єго в небЂ почиваєт.

1 Треба: тайну.

2 Треба: єдину.

3 Треба: котороє.

По цьому коротке слово потіхи "до малжонки" (п’ятнадцятий спудей), "пожегнаньє малжонки и войска", прощання набіжчика з жінкою і з військом (декламація шістнадцатого спудея), наведу слова до війська, — хоч нічим не замітні:

Жегнаю ся из вами, славноє рицерство,

Над которыми мЂл-ем тоє преложенство.

Єсли-м кого образил молю вас — простЂте,

ВсЂх моих вин и образ прошу запомнЂте,

И просЂте за мене всЂ Господа Бога,

Бы ми волная была до неба дорога.

По цім декламація сімнадцятого спудея, місцями досить ефектна, але взагалі не витримане в урочистому настрою, останнє слово до покійного гетьмана і його епітафія:

Несмертельнои славы / достойный гетмане.

Твоя слава в молчаню / нЂкгды не зостане.

Поки ДнЂпр з ДнЂстром много / рыбныє плынути 1

Будут: поты дЂлности / теж твои слынути.

Не зайдеш в глубокоє / нЂкгды запомнЂня,