Історія української літератури. Том 6

2 Імена собак.

Тепер же, тепер, прешановний Могило, неоціненна церква Софійська, дивлячись на тебе, свою утіху і оздобу, здається, наче такі слова видобуває з себе:

"Дивися, пастирю очікуваний, на мої алебастри, на мої мармори, на мої — хоч і побиті — золотокамінні (мозаїчні) образи, котрими я колись, наче богиня прикрашена, рахувала себе за восьме чудо світу! Дивись і своєю природженою, а до того ще й митрополичою любов’ю не допускай мені більше терпіти такого сирітства! Нехай приноситься в мені безкровна жертва сина божого, нехай вокальні Орфеї посилають в мені своє ехо (луну) Богові: нехай до мене всі народи несуть свої приноси!

Далі, пресвітлий митрополите, коли б єси схотів проїхати до порогів Вільна і всього світу Руського й Литовського, побачиш, як радісно вибіжать до тебе назустріч ті, котрих там повно було по вежах (в’язницях), повно по ратушах, повно в підземній неволі за непорочну східну віру. Вибіжать дійсно і поведуть до свого провідника в терпеливості предтечу в святості, майже Золотоустого в красномовстві — Леонтія Карповича, кільканадцять літ тому померлого архімандрита, аби міг єси подивитися на його нетлінні останки, на рубці від кайданів, за віру отримані, і з того зміркував би єси, яке велике діло зробив ти для нашого оплаканого народу.

Те ж саме вчинять і Перемишль, Луцьк, Холм, Белз, Вільно (так!), Мінськ, Берестя, Полоцьк, Вітебськ, Могилів і з інших незчислених міст багато". По цім побажання многих літ і здоров’я королеві і митрополитові за показану ласку й труди.

Далі наступає такий оригінальний акростих: на кожній картці фігурна буква, під нею вірш, приладжений до цієї фігурки, і підписано котримсь з учнів. Акростих: Piotr Mohila, — 11 букв, одинадцять віршів, підписаних такими йменнями: Юрій, Іван і Адам Тиша, Сам. Мужилівський, Филон Ільковський, Филип Константинович, Тимофій Княжиницький, Стефан Бабневський, Захарій Березецький, Андрій Городецький (Grodziecki), Порфир Кельчевський.

Перша буква P — "лікаонський гарпун", лучиво, оздоблене галузкою квіток, на нім змія з закушеним хвостом — символ вічності, кружок з місяцем — означає це зброю нічних ловів лікаонських. Вірш звертається до тих, "котрим світить Медведиця волоссям зимнородним (що родить холод), береги їх цілує Нерей Дніпровий, а на горах поблизу виридар (садок, гайок) фавновий, — себто до киян. Нагадує їм заслуги Могили, від котрих потіха виходить.

Рівній Олімпові церкві, і їй серце прохолодить 1.

В нім Мінерва Змійова 2 гніздо заложила

І такі розуму скутки спорядила,

Що вже Російський Сіон може піднести плечі,

З своєї жури в своїй правді мати оборонця.

Може весело глянуть і на свої діти,

З котрих (при побожності) постійність в вірі світить.

Може сказати весело: весело співаймо,

Владогромному Панові 4 дяку віддаваймо,

Що нам післав Мойсея в тих останніх літах,

Що нам дасть зажити свято при нашій східній матері,

Дасть нам велику втіху, котрої не мали,

Тільки по соймах за нею плакали.