Історія української літератури. Том 6

Як Адріан их працы здобиш, любиш, славиш,

Важиш кошт на друкарню, же бы впрод Сіону

Оздоба могла быти, потом Гелїкону,

Єст добрый и полскои друкарнЂ початок,

Жебы книг было розных в ПарнассЂ достаток.

През што свою оздобу Россійская маєт

Краина, за што тебе вЂчне выхваляет.

Живи ж долгофортунне на своей столици,

Котрую годне взялесь з бозкои правицы.

Видиш чого потреба Россійскому Роду;

Все справуй: зашто в НебЂ маеш нагороду,

Пріймиж тот упоминок от слуг своих вдячне,

Преосвященний Петре: што учиниш бачне.

В тебе панскіи анимуш; чого ж ты незнаеш?

Не тревожся, Євфоніа, приступ снадный маєш.

Друге привітання — від студентів Могилиної колегії, чи "гімназії", "в Київськім братстві фундованого": Mnemosyne sławy, prac y trudów przeoświeconego w Bogu oyca, iego mości oyca Piotra Mohiły, woiewodzica Ziem Mołdawskich, uprzywileiowanego prawosławnego metropolity Kiowskiego, Halickiego y wszystkiey Rusi, exarchy S. Thronu Konstantynopolskiego, archimandryty cudotworney S. Ławry Peczarskiey Kiowskiey. Na pożądany onego wiazd do Kiowa; od studentów Gymnasium w Bractwie Kiowskim, przezeń fundowanego, światu podana. Roku 1633.

Епіграф: Loquebar de testimonis tuis in conspectu Regum, et non confendebar. Psal. 118. Mówiłem o świadectwàch twoich przed Królnii, à nie zàwstydałem się.. Drukowano w S. Cudotworney Łàwrze Piecz. Kiów" 1.

По звичайнім віршу "на герб" (in insignia) іде передмова (Praeludium wierszów), підписана Олександром Тишкевичем, не знати, чи одним з студентів колегії (як всі дальші підписи), чи, правдоподібніше, професором риторики. Пропускаючи вступні панегіричні фрази, начинені всякою класичною номенклатурою, наведу те, що має більш конкретну рекомендацію Могилиних заслуг православному громадянству:

"В тім, одначе, ти всі перевишаєш (букв, "гетьманити мусиш"), пресвітлий митрополите, що на сороклітні океани (сліз) з очей православно-руських та твоїм коштом, печалуванням, неспанням справив єси рушничок, коли найясн. бажаному, до згоди охочому монархові польської корони Володиславові і пресвітлому його сенатові наші права — діамантові твердістю, золоті коштовністю, святі старовічністю і ясніші від сонця полуденного — демонстрував єси на соймах конвокації, елекції, коронації. А демонструвавши, розбив єси перед помазанцем божим ту неправду, що нас стільки літ шарпала, як Лициска або Мольос 2.

1 Я користувався двома примірниками Ленінградської держ. публ. бібліотеки (13. IX. 782), що дуже добре доповнюють себе; гравюри я сподіваюся видати в "Київських Збірниках".