Історія української літератури. Том 1

Дасть Бог урожай як зелений гай!

Чим же ми тото заволочимо?

Ой підемо ми до коваленька,

До коваленька, до слюсаренька,

Покуєм собі густії щити,

Заволочимо яру пшеницю,

Дасть Бог урожай як зелений гай!

Як же ж ми тото ой та зіжнемо?

Зберемо женців сімсот молодців,

А в’язальничок сімсот дівочок.

Ой де ми тото ба й ізвеземо?

Звеземо тото над тихий Дунай,

Ой ізложимо в круглий стіжочок,

Завершимо тото сив-соколоньком.

Сей варіант виводить ту дружину сімсот молодців і дівчат, — парубоцьку і дівоцьку громаду села, як побачимо нижче, яка має, очевидно, помогти свому співгромадянинові толокою. До неї — як побачимо з варіантів дальшого розділу — треба прикласти сі слова про ковання різного знаряду: се вона куватиме собі коси, серпи і т. д. А вводиться вона своїм звичайним «загальним місцем», заспівом, з котрим стрінемось іще:

Ой а у лісі у Медоборі

Блудило блудців сімсот молодців,

Виблудили ся в чистоє поле,

В чистеє поле, де плужок оре:

«Орімо, синку, з дрібонька ниву...» і т. д. (Гн., 136).