Розділ «Частина п’ята: УКРАЇНА У XX СТОЛІТТІ»

Україна: історія (3-тє вид., перероб. і доп.)

Проте, з іншого боку, роки перебудови мало що дали з погляду конкретних структурних змін у радянському суспільстві. Як зауважувалося раніше, комуністи й надалі домінували в соціальній, економічній та політичній ієрархії. Здавалося, що вони в будь-якому випадку не втратять свого: якщо реформи обмежаться мінімумом, вони залишаться на своїх привілейованих позиціях; якщо ж буде впроваджено ринкову економіку, вони й тоді скористуються своїми перевагами. Непохитною залишалась тиранія бюрократії. Дедалі частіше роздратованого споживача зустрічали порожні полиці крамниць. А ціни на будь-які товари усе зростали і вже сягали тривожного рівня. Тому зовсім не дивно, що великі групи населення, особливо менш освічені робітники і селяни, не кажучи вже про комуністів-ортодоксів, здавалося, були готові до повернення на старі рейки.

Проте національно свідомі українці могли вказати і на деякі позитивні моменти цього періоду. Підтримка ідеї українського суверенітету приходила навіть з несподіваних місць. У характерній для нього обережній і обачливій манері Леонід Кравчук дедалі частіше висловлював свою прихильність до самовизначення України. Невелика, але зростаюча фракція комуністів — прихильників суверенітету з’явилась у парламенті, представляючи новітній варіант націонал-комуністів 1920-х. Нарешті, як показав референдум 17 березня 1991 р., навіть багато росіян та представників інших народів України були не проти суверенітету, якщо б він покращив їхнє життя.

Певні позитивні зрушення відбувалися і на міжнародному рівні. 3 покоління в покоління світ майже нічого не знав і не чув про Україну і українців. Однак коли очевиднішим ставало те, що СРСР розпадеться, прагнення його другої найбільшої республіки, яка за своїми розмірами і населенням дорівнювала великим країнам Європи, викликали зростаючий інтерес. Свідоцтвом цього, зокрема, став візит до Києва в липні 1991 р. президента США Джорджа Буша. Втім, президент, виступаючи в українському парламенті, розчарував багатьох із слухачів, прочитавши лекцію про небезпеку націоналізму і сепаратизму.

Та все ж улітку 1991 р. суспільство було охоплене загальним почуттям апатії, яке весь час поглиблювалось. Продовжувався спад економіки, з’являлася навіть непевність щодо її спроможності забезпечити населення наступної зими. Тим часом у політичному житті України вимальовувалися три ключових теми: проект нової Конституції, вибори президента і найважливіша — новий союзний договір, який мав надати республікам набагато більше прав в перебудованому докорінним чином і децентралізованому Радянському Союзі. Важко було перебільшити значення цього договору дня України: питання стояло про те, чи зможе вона стати повноцінною, суверенною і незалежною державою, чи ні. Ставало цілком зрозумілим, що наближається час переломних рішень і він вже не за горами. Залишалось невизначеним тільки те, хто прийматиме ці рішення і як вони будуть здійснюватися.

 Спроба перевороту. 19 серпня 1991 р. комуністичні реакціонери в Москві пішли на відчайдушну спробу перехопити політичну ініціативу. Ізолювавши Горбачова в Криму, вони проголосили в країні надзвичайний стан і сформували Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) для управління нею. Поспіхом створений комітет, який явно розраховував на підтримку частини керівництва КПРС, військових та КДБ, сподівався зберегти, наскільки це можливо, старий порядок. Але неймовірно погана підготовка до перевороту і рішуча протидія Бориса Єльцина та його прихильників у Москві привели до провалу змови. Леонід Кравчук на відміну від Єльцина під час перевороту дотримувався обережної, двоїстої політики: заявляючи, що надзвичайний стан не стосується України, він також не виступив відкрито проти ДКНС. Вже 21 серпня стало зрозуміло, що спроба перевороту зазнала невдачі. Проте, незважаючи на короткочасність і майже оперетковий характер цієї події, її наслідки були епохальними.

Спроба перевороту прискорила якраз ті процеси, які він намагався припинити. Вона повністю скомпрометувала оборонців старого порядку, особливо комуністичну партію як безпосереднього організатора змови. Крім того, рішучого удару було завдано непорушним засадам радянського (і російського) централізму, який дозволяв невеликій кліці в Кремлі вирішувати долю численних націй, тобто Радянського Союзу. Невдалий переворот створив для тих, хто був незадоволений владою Москви, всі умови, щоб позбавитися її. Україна, а точніше — демократи в її парламенті, не прогаяли час і скористувалися цією можливістю: 24 серпня 1991 р. Верховна Рада майже одностайно проголосила незалежність республіки. Щоправда, комуністичні депутати, незважаючи на паніку і розгубленість у своїх лавах, зуміли нав’язати певні обмеження, добившись рішення про проведення 1 грудня 1991 р. референдуму з питання про незалежність. Однак ще болючішого удару старому ладові було завдано 29 серпня, коли парламент заборонив діяльність комуністичної партії в Україні за її причетність до заколоту. Після того як Горбачов у Москві вийшов із партії, те ж зробив і Кравчук. Одна за одною  — як до, так і після України — республіки проголошували свою незалежність. Було очевидним, що Радянський Союз доживає свої останні дні.

Незалежність

Невдала спроба перевороту в серпні 1991 р. поклала край комуністичному експериментові. Вона також привела до розпаду останньої імперії в світі, на місці якої утворилося 15 нових держав. Не маючи власного досвіду, дезорганізовані, вони успадкували від старого режиму неймовірну кількість проблем, які він сам не спромігся вирішити. Їм доводиться здійснювати перехід від авторитаризму до демократії, від планової економіки до ринкової та від ізоляції від світового співтовариства до інтеграції в нього. Ще актуальнішим є завдання припинити різкий спад життєвого рівня, який охопив усі колишні радянські республіки. Всі ці проблеми мають вирішуватися одночасно зі спробами нових держав реорганізуватися у життєздатні політичні та економічні формування.

Ситуація, в яку потрапили Україна та інші колишні радянські республіки, у певному розумінні унікальна. Коли у XX ст. будь-де виникали незалежні держави, головною турботою для них ставав перехід від нерозвинутого до розвинутого суспільства. Проте більшість колишніх радянських республік якраз належить до досить розвинутих суспільств. І саме в цьому полягає проблема. Розвивалися вони як складові єдиного політичного і економічного організму, який тісно зв’язував їх та існував саме для цього. Отже, розрив міріадів зв’язків, особливо економічних, — вкрай болюча травма для колишніх республік. Процес повного переформування суспільства, котрий відбувається одночасно з виходом із Союзу, має на меті те, що молоді держави зможуть ефективно діяти в новому світі, де домінують демократії з розвинутою ринковою економікою. Проте переформування вже існуючих, але розладнаних структур є справою значно складнішою, ніж створення нових.

Політичні аспекти. Післясерпневий шлях розвитку України пролягає довкола головних питань: незалежність та економічна криза. Що стосується першого, то зміни, які відбулися в цін царині, є дійсно епохальними. Але від проголошення незалежності до наповнення її реальним змістом, як завжди, лежить велика відстань.

На 1 грудня був призначений референдум, який мав дати відповідь — чи підтримує населення України Акт про незалежність. На цей день були також призначені вибори президента України. Отже, український народ мав безпрецедентну можливість обрати шлях розвитку і того, хто очолить його на цьому шляху.

 Восени 1991 р. швидко набували сили чинники, які значно сприяли вибору незалежності. Вони підсилювалися як історичними аргументами, так і більш актуальними міркуваннями. До цього часу українці тільки й чули про переваги, які вони мали, живучи в Радянському Союзі. Тепер вони дізналися про ту величезну ціну, що їм довелося сплачувати за нав’язаний їм досвід імперського життя. Викриття злочинів сталінізму, особливо голодомору 1932—1933 рр., різко загострило невдоволення Москвою, яке піднялося після чорнобильської катастрофи. Але для більшості громадян, можливо, найбільш вагомим аргументом на користь незалежності була думка, що їхня родюча земля дасть їм набагато більше можливостей для процвітання, якщо звільняти її від експлуататорських обіймів Москви. Навіть комуністи мали підстави голосувати за відокремлення, сподіваючись таким чином ізолювати себе від Росії, де Єльцин загрожував партії переслідуванням за її злочини. Приклад прибалтійських республік, що вже вийшли з СРСР, також спонукав українців зробити те ж саме. Таким чином, ідея незалежності, яка протягом довгого часу вважалася утопічною, перетворилася на логічну і цілком реальну.

Референдум 1 грудня став ще однією історичною віхою. 90 % його учасників віддали свої голоси за незалежність — це перевершило найоптимістичніші прогнози. Не менш несподіваним і надихаючим став той факт, що переважна більшість росіян, євреїв, угорців, поляків та інших представників неукраїнських народів, а також жителів русифікованих східних та південних областей також проголосували за незалежність. На президентських виборах вражаючу більшість в 62 % голосів одержав Леонід Кравчук, а його головний суперник, колишній дисидент Вячеслав Чорновіл, за результатами посів друге місце. Голосування, яке проходило в умовах спокою і порядку, не залишило жодних сумнівів щодо того, чого бажає народ, принаймні в той момент.

Відлуння референдуму було негайним і мало далекосяжні наслідки. Вихід прибалтійських республік з СРСР і проголошення суверенітету Росії стала явним свідченням того, що Радянський Союз стоїть на порозі розпаду. Однак смертельним ударом по СРСР став український референдум. Недарма Горбачов заявляв, що «без України Радянський Союз неможливий».

Невдовзі лідери України, Росії та Беларусі на зустрічі у Біловезькій Пущі 7—8 грудня формально розпустили СРСР, утворивши Співдружність Незалежних Держав (СНД). Але якщо ці лідери були одностайні в прагненні скасувати централізовану радянську систему, то їхні погляди щодо суті нового утвору були різними, що і згодом проявилося.

Іншим важливим питанням для України було те, як прореагує на проголошення її незалежності світ. Деякі сусідні країни, як Польща чи Угорщина, відразу ж вітали її. Для них Українська держава була зручною противагою могутній і небезпечній Росії. Серед тих, хто першим визнав незалежну Україну, була Канада з її великою і впливовою українською спільнотою. Втім, великі світові держави вагалися. До самого кінця прагнула зберегти СРСР адміністрація Буша, яка вважала, що він є гарантом стабільності в Євразії. Крім того, багато впливових політиків США залишалися непохитними русоцентристами і не могли уявити собі розпаду «єдиної і неподільної». Однак 13 грудня Вашінгтон все ж таки визнав незалежність України. Протягом декількох місяців більшість країн світу зробили те ж саме. Це поклало край ізоляції України від світового співтовариства.

Але питанням навіть більшої ваги була реакція Росії. З огляду на переконливі підсумки референдуму для уряду Єльцина не було іншого вибору, як визнати їх. Проте втрата України стала для багатьох росіян болісним потрясінням. Для декого вона була просто неприйнятною. Ця подія перекидала їх усталені історичні уявлення. Вона загрожувала традиційній ролі Росії як великої держави, підривала і без того розлагоджену економіку. З психологічного погляду вона значно похитнула комфортне почуття росіян в ролі «старшого брата». Крім того, вона відрізала понад 11 млн росіян України від їхніх співвітчизників. Тому зовсім не дивно, що з самого початку у стосунках між Києвом і Москвою склалася напруженість.

Майже відразу депутати російського парламенту порушили питання про кордони України, незважаючи на те, що їхній уряд погодився поважати територіальний статус-кво. Особливі пристрасті викликало питання про включення Криму до нової Української держави: доводили, що акт 1954 р. про передачу півострова зі складу Росії до України є неконституційним. Ці протести були підтримані ортодоксальними комуністами, які трималися при владі в Криму, і російськими націоналістами. Зі свого боку Україна наполягала на непорушності власних кордонів. Кримська проблема породила ще одну: довкола Чорноморського флоту. Маючи головну базу в Севастополі і налічуючи близько 300 кораблів і 60—70 тис. екіпажу, цей флот був конкретним втіленням вікового потягу Росії до незамерзаючих портів. Оскільки кораблі базувалися на території, яка формально була українською, Київ заявив про свої претензії на цю «святая святых» російської імперської історії. Попередні переговори між Києвом і Москвою з цього питання були безплідними і призвели тільки до наростання взаємозвинувачень.

 Проте значно більшу тривогу в світі викликала конфронтація Росії та України з приводу ядерних озброєнь. Ще до розпаду СРСР Москва і Вашінгтон уклали договір про зменшення їхніх ядерних арсеналів. З утворенням СНД Україна проголосила про своє бажання перевести ядерну зброю зі своєї землі в Росію для ліквідації (до цього вона була третьою ядерною державою світу). Однак в обмін на повне і добровільне ядерне самороззброєння вона вимагала адекватної фінансової компенсації та гарантій безпеки. Оскільки така позиція загрожувала виконанню угод, вже досягнутих Вашінгтоном і Москвою, обидва були невдоволені нею.

Не менш складною проблемою, яка підсилювала напруженість між Росією і Україною, було питання про природу СНД. Москва неприховано дивилася на СНД як на наддержавне утворення зі своєю бюрократичною структурою, яка б координувала військову, політичну і особливо економічну сфери діяльності більшості колишніх республік СРСР. Але Київ, побоюючись, що в такій організації Росія перехопить домінуючу роль, вважав за краще бачити в СНД засіб «цивілізованого розлучення» з колишнім СРСР або форму для обговорення спільних, головним чином економічних, проблем. Президент Кравчук явно не бажав того, щоб ця організація будь-яким чином обмежувала незалежність України, загрожувала її суверенітетові.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна: історія (3-тє вид., перероб. і доп.)» автора Субтельный Орест на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина п’ята: УКРАЇНА У XX СТОЛІТТІ“ на сторінці 46. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи