Розділ 2. «ЗЕЛЕНІ ЧОЛОВІЧКИ»

Як бачимо, кремлівські пропагандисти почали активно розкручувати міфічну загрозу так званих бандерівців і «Правого сектора». Попри позірну несерйозність таких повідомлень, багато кримчан були готові в це вірити через загальну пригніченість настроїв на півострові та брак правдивої інформації. Навіть заява «Правого сектора» про відсутність планів їхати до автономії не переконала кримчан і органи влади, тож страх і паніка дедалі ширилися. За словами представника ПС Ярослава Бабича, «політрада „Правого сектора“ вирішила втриматися від участі в урегулюванні кризової ситуації в Криму. Тим паче не йдеться про жодні силові акції»89.

Через кілька годин в Інтернеті з’явилося відеозвернення Володимира Константинова з «поясненням» заяви про референдум. У ньому спікер тоді ще українського кримського автономного парламенту вперше не приховав злочинних дій, до яких він долучився: «Будуть винесені два питання — про проведення всекримського референдуму 25 травня про розширення повноважень АРК. Питання друге — про економічну ситуацію в Криму та звіти уряду. Ми плануємо розглянути ці питання, щоби задовольнити вимоги тих людей, які сьогодні, обурюючись, ходять вулицями й не бачать подальшої перспективи. <…> Ситуація залишається напруженою. Учора був спровокований конфлікт. Радикальні елементи не дали нам провести позачергове засідання Верховної Ради. Сьогодні я своїм рішенням організував позачергове засідання Верховної Ради, на якому ми обговорюватимемо найбільш актуальні питання на сьогоднішній день для автономії»90.

На материку заявили, що Крим не має законного права на референдум. Зокрема, член Центральної виборчої комісії Юрій Донченко прокоментував: «А от якщо сьогодні казати, чи юридична база є, чи немає для проведення референдуму в Криму, можна однозначно казати, що немає такої бази. Закон України стосовно проведення місцевих референдумів відсутній. <…> Тому це вводить в оману деяких людей, які, спираючись на закон про депутатів місцевих рад, не бачать того, що у нас немає закону про місцевий референдум»91.

Тим часом державний секретар США Джон Керрі розкрив таємницю нещодавньої розмови Владіміра Путіна з Бараком Обамою: «Президент Путін у телефонній розмові з президентом Обамою буквально днями зобов’язався поважати територіальну цілісність України. І я вважаю, що це неймовірно важливо. Мені було б дуже важко зрозуміти, як Росія може суміщати свою позицію щодо Лівії, свою позицію щодо Сирії, свої застереження щодо втручання у справи іншої країни й водночас неповагу до суверенітету України та волі її народу»92.

Росія, чиї дії в Криму наочно продемонстрували дворушництво її влади, виступила із заявою через прес-службу Міністерства закордонних справ: «У зв’язку із заявами про порушення російською стороною базових угод по Чорноморському флоту, заявляємо, що в нинішній складній обстановці Чорноморський флот Російської Федерації неухильно дотримується зазначених угод»93.

Також стало відомо, що депутати ВРК таки прийняли рішення відправити у відставку керівника уряду Анатолія Могильова94, який, очевидно, був радий уникнути відповідальності за кримський неспокій.

Анатолій Могильов прокоментував це так: «Я залишаюся керівником республіканської організації Партії регіонів. Зусилля нашої політичної сили ми зосередимо на підготовці та проведенні демократичних виборів Президента України»95.

Натомість ВРК обрала нового прем’єра півострова — лідера партії «Русское единство» Сергія Аксьонова96 — відомого в минулому кримінального авторитета на прізвисько Гоблін. Цитуючи начальника інформаційно-аналітичного управління секретаріату ВРК Ольгу Сульнікову, «Українська правда» повідомила, що за Аксьонова проголосували 53 депутати із 64 присутніх97. Загальний склад ВРК — 100 депутатів.

Народний депутат Андрій Сенченко повідомив, що насправді голосували тільки 36 депутатів, а за інших голосували картками-дублікатами.

Аксьонов одразу вийшов до протестуючих біля ВРК, де зробив заяву й звернувся до російської влади: «У цей складний час Російська Федерація, упевнений, протягне руку допомоги й надасть сприяння, зокрема фінансове, щоби Крим сьогодні міг вибудувати свою політичну ситуацію. Ми впевнені, що всі ми з нашими братами спільно зможемо відновити наше народне господарство. Російська Федерація обіцяє й фінансову підтримку. Ми сьогодні звертаємося до наших колег. Я абсолютно впевнений, що з вашою підтримкою ми зможемо це зробити. У цьому випадку ще юридично обраним президентом є пан Янукович, і в цьому випадку всі погодження були пройдені через нього»98.

У ексклюзивному коментарі для книги Арсеній Яценюк так пригадує події цього дня: «27 лютого я був призначений прем’єром. З Росії пішла реакція на те, що почалося легітимне обрання керівних органів України. Але важко було спрогнозувати, що російський режим категорично зійде з розуму на фоні української революції, в них почнеться істерія, і що вони підуть військовим шляхом захоплювати Крим».

Увечері через події в Криму в. о. міністра закордонних справ Андрій Дещиця надіслав другу ноту керівництву Російської Федерації з пропозицією провести консультації по кримському питанню.

Тоді ж російська сторона в особі прес-секретаря Путіна Дмітрія Пєскова повідомила: «Президент РФ Владімір Путін доручив уряду РФ продовжити контакти зі своїми партнерами в Києві з питань розвитку торговельно-економічних зв’язків між РФ і Україною. <…> Крім цього, маючи на увазі звернення керівництва Криму про надання гуманітарної допомоги, президент РФ доручив уряду РФ опрацювати це питання, зокрема по лінії регіонів РФ»99.

У цей день в. о. Президента України Олександр Турчинов зробив кілька ключових кадрових змін, пов’язаних, очевидно, із ситуацією в Криму: призначив нового представника президента в Криму Сергія Куніцина, нового секретаря РНБО Андрія Парубія та очільника Служби зовнішньої розвідки України Віктора Гвоздя.

Надзвичайно великою помилкою Верховної Ради України, як побачимо згодом, стало повернення до закону про мови. Те, що в Україні здавалося природним після репресивних мовних законів часів Януковича, у Криму викликало справжній шок. Це була саме та ситуація, якою кремлівські пропагандисти лякали кримчан. У Криму кремлівські пропагандисти активно почали розповсюджувати чутки, нібито нова київська влада, яку вже називали хунтою, готується скасувати закон про мови, ніби використання російської буде заборонене, а єдиною офіційною — і в обігу, і в навчанні — лишиться українська. Такого подарунка не чекали й місцеві сепаратисти.

Турчинов дав доручення розробити новий Закон «Про мови», де «будуть враховані інтереси сходу і заходу України, усіх етнічних груп і національних меншин»100.

Дещо раніше, 23 лютого, Верховна Рада скасувала горезвісний Закон Ківалова — Колісниченка, який фактично надавав російській мові статусу другої державної та дозволяв російськомовним областям вести документообіг російською мовою, — загалом не захищав мовні права інших нацменшин, а надавав особливі привілеї російській мові. Однак таке скасування було негативно сприйняте російськомовними регіонами країни, зокрема на півострові, — ще одна олійна крапля, що остаточно розпалила багаття непорозумінь між Києвом і Кримом.

Цього ж дня громадські активісти створили у Facebook групу «Крим-SOS»101, яка висвітлювала події в Криму.

Організатор «Крим-SOS» Таміла Ташева розповіла про свої спогади перших днів окупації: «Про окупацію я дізналася з Інтернету. Я на той момент працювала піар-директором групи „ТІК“. Тоді ми просто о 9-й ранку зв’язалися телефоном із Севгіль Мусаєвою, Алімом Алієвим. Ми тоді не розуміли, що відбувається, а якщо ми, кримчани з безліччю контактів у Криму, не розуміли, — було очевидно, що мало хто взагалі розумів. Ще думали — ну, побавляться й заспокояться. Того ж дня із Севгіль і Алімом вирішили створити такий інформаційний майданчик, за допомогою якого інформуватимемо людей, що відбувається в Криму. Тоді ми створили сторінку у Facebook, яку назвали „Крим-SOS“. Головне, що там було, — перший заклик про допомогу й посил для людей: ми інформуватимемо про те, що насправді відбувається в Криму. Нам, кримчанам, було не важко знайти інсайдерську інформацію. Ми розпитували журналістів, уточнювали щось. Уже за кілька днів до нашої ініціативи підключилися сотні волонтерів. І ми стали повноцінним медіа.

У нас було три групи волонтерів: одна знаходила інформацію в інформаційних потоках, друга верифікувала її, третя модерувала.