Розділ 1. НАБЛИЖЕННЯ БУРІ

Факт прибуття «Уралів» до Ялти також визнали російські ЗМІ, відповідна новина з’явилася на сайті neftegaz.ru10.

Поряд із цим соціальними мережами почали ширитися й фантастичні чутки про прибуття до Криму одинадцяти тисяч російських десантників із Сочі, де 23 лютого закінчилася Олімпіада.

Крім того, як повідомляв сайт ЛИГА.Новости з посиланням на TLT.ru, «для охорони одного зі стратегічних об’єктів з Тольятті (Росія) в Крим була направлена окрема бригада спецназу ГРУ РФ. Силовики нестимуть службу до повної стабілізації обстановки в Україні»11.

Також у цей день до Сімферополя прибула група депутатів Держдуми на чолі з Лєонідом Слуцкім, головою думського комітету у справах СНД. Зараз це звучить сюрреалістично, але Слуцкій також був головою правління міжнародного громадського фонду «Российский фонд мира».

Тоді росіяни принесли до Криму точно не мир, а війну (Слуцкій допомагав у 2007 році «відроджувати Чечню», за що отримав від Кадирова вищу державну нагороду). Саме Слуцкій зробив заяву, яку можна трактувати як першу офіційну претензію Кремля на «захист співвітчизників» у Криму. Фактично його вустами був озвучений головний пріоритет кремлівської зовнішньої доктрини — захист російськомовного населення скрізь, хоч би де воно перебувало: «Якщо життя й здоров’я наших співвітчизників опиняться під загрозою, не буду, зі зрозумілих причин, розводитися далі, але думаю, ви розумієте, що ми не залишимося осторонь»12.

Увечері цього дня голова Верховної Ради України Олександр Турчинов зібрав у Києві екстрене засідання РНБО, головною темою якого була ситуація в Криму.

Як повідомляє ТСН, нарада була закритою для журналістів, і на ній Турчинов «також дав доручення керівникам силових відомств пришвидшити розслідування масових убивств в Україні, покарати винних у насиллі та спробах сепаратизму»13.

З усіх головних постів у країні тоді був обраний лише голова Верховної Ради України Олександр Турчинов, який щойно прийняв на себе функції виконувача обов’язків Президента й був єдиним легітимним представником виконавчої влади.

В ексклюзивному коментарі для цієї книги Олександр Турчинов так згадав події цього дня: «Росіяни вважали, що нова влада не протримається й тижня під тиском тих проблем, з якими ми зіткнулися: відсутність фінансів, системи управління, дієвої оборони».

Ще не було призначено навіть прем’єр-міністра (це відбудеться 27 лютого), міністра внутрішніх справ (Арсен Аваков став в. о. міністра 22 лютого після втечі Віталія Захарченка, повноцінним міністром Верховна Рада призначила його 27 лютого), голову СБУ (з 24 лютого в. о. шефа Служби безпеки став Валентин Наливайченко), інших силових відомств.

Українські збройні сили та сили безпеки на півострові виявилися паралізованими, як, власне, і в Києві, бо нікому було наказувати, як саме діяти в конкретних умовах.

26 лютого. БІЙКА ПІД ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ АРК І ПЕРШІ СМЕРТІ

За попередні дні, від 18 лютого, напруга в Криму помітно зростала, російські спецслужби діяли все більш зухвало, проросійські сепаратисти не приховували своїх намірів протидіяти «київській хунті».

У повітрі відверто відчувалося, що на півострові зріють екстраординарні події, але столиця була зайнята траурними заходами з поховання жертв розстрілів на Євромайдані, і ще тільки відбувалися консультації депутатських груп щодо формування нового уряду. У Києві відверто не бачили тої загрози, яка вже назрівала на Півдні України. Власне, 26 лютого й стало «моментом істини», зламним днем, який чітко окреслив усі наступні події. Формально ця дата позначена перемогою проукраїнських сил, адже їм вдалося скасувати позачергову сесію парламенту Криму. Але саме 26 лютого о 4-й ранку президент Росії Владімір Путін дав наказ міністерству оборони провести раптову комплексну перевірку боєздатності військ і сил Західного і Центрального військових округів.

Дмитро Тимчук, тоді керівник групи «Інформаційний спротив», так розповідає про цей день: «Треба згадати, яка ситуація була в Україні на той момент. Після перемоги Майдану і з початком подій у Криму міністр оборони України Лебедєв (ставленик Януковича) просто зник, а потім „сплив“ у Севастополі, начальник Генштабу Ільїн також просто „самоусунувся“ (і зрештою опинився в Севастополі). Усе керівництво ВМС чомусь різко „захворіло“ й опинилося в госпіталях. Війська були деморалізовані — якраз у першу чергу в Криму та в східних регіонах України, де населення не підтримувало Майдан. У цій постреволюційній ситуації, фактично — у період анархії в органах управління, провести спецоперацію в Криму для росіян виявилося досить простою справою. У тих умовах анексію Криму провів би й спецназ Зімбабве. Тим більше що найпотужніша база для проведення цієї операції існувала в самому Криму й у Севастополі задовго до згаданих подій. Ідеться про Чорноморський флот Російської Федерації. Та й взагалі, в цілому Крим показав, що наша армія й флот були готові до чого завгодно, тільки не до війни. Власне, цього варто було очікувати, ураховуючи, що двадцять три роки незалежності держава й суспільство сприймали армію як непотрібного дармоїда, який тримався в „чорному тілі“, начисто забув про бойову підготовку та жебракував за подачки з бюджетного столу. Тільки в липні 2014 року українська армія, після багатьох утрат і ганебних провалів, нарешті почала вчитися зі зброєю в руках захищати Україну».

Відомий американський аналітик Ян Бжезінський, син колишнього помічника президента Сполучених Штатів Америки з питань безпеки Збігнева Бжезінського, проаналізував хвилі раптового проведення навчань і кількості залученого персоналу в арміях НАТО та Збройних Сил РФ, зокрема звернув увагу на те, що кількість збройних сил, залучених російською армією, досягала пікових результатів у певні дні. Ян Бжезінський свідчить, що найбільші навчання в Збройних Силах РФ перед тим відбулися 13 липня 2013 року в центральних і східних військових округах і охопили понад 160 тисяч військовиків. Наступні масштабні навчання відбулися 17–18 вересня 2013 року в західному окрузі «Запад-13» — понад 90 тисяч.

Ще одні навчання, за участю понад 150 тисяч військовиків, пройшли саме з 26 лютого по 3 березня 2014 року — і саме в тих військових округах, особистий склад яких захоплював Крим. Згодом, як стверджує Ян Бжезінський, було ще дві хвилі, які теж стосувалися ситуації в Україні. 21–28 червня 2014 року навчання охопили 65 тисяч військовиків, а 11–18 вересня 2014 року — понад 100 тисяч. Легко помітити, що всі хвилі військових російських навчань у 2014 році дивовижно збіглися із захопленням українського Криму та наступом російської армії на Донбасі.

Олександр Турчинов цілком переконаний, що Росія планувала анексію Криму дуже детально й давно: «У чому була надзвичайна складність і небезпека ситуації? Вони почали підготовку до анексії Криму й вторгнення в Україну ще у 2005 році після Помаранчевої революції, коли побачили, що наша країна, вирвавшись із обіймів РФ, може відійти в бік Європи. Тому вторгнення до Криму — це була не імпровізація, а ретельно спланована операція. Так, у них був варіант отримати всю країну у випадку, якби зберігся повністю контрольований режим Януковича, але він упав. Революція Гідності перемогла, і вони перейшли в наступ. Це виявився, дійсно, найбільш зручний момент для агресії. Армії фактично не існує, максимум, що могли зробити міністр оборони та начальник Генштабу — зібрати зі всієї країни близько п’яти тисяч військових, здатних виконувати хоч якісь накази. Отже, що ми мали на той момент: армії немає, силових структур немає, влади немає, міліція розбіглась, хто залишився, боїться виходити на вулицю, де догорають шини. Держустанови не працюють, у їхніх приміщеннях знаходяться озброєні люди. А на казначейському рахунку 0,0 гривень. Унікальна ситуація для того, щоб атакувати, що й зробила Росія. Але при цьому вони ставили собі завдання не лише захопити Крим, завданням було повалити нову владу та реанімувати маріонетковий режим Януковича».

Отже, тепер ми можемо сказати, що саме в цей час Путін ухвалив остаточне рішення щодо застосування Збройних Сил РФ для захоплення приміщень Ради міністрів і Верховної Ради АРК. До того стратегія Путіна полягала у зовні законному, конституційному сценарії. Він сподівався, що сил сепаратистів і російської агентури вистачить, аби продавити необхідне рішення Верховної Ради Криму. Та переконавшись, що українські сили є достатньо міцними, він готувався до несподіванок, тому вирішив застосувати «зелених чоловічків». Тож далі детальніше.

26 лютого РФ оголосила про проведення чотириденних військових навчань уздовж кордону з Україною14, і під цим прикриттям у ніч на 27 лютого «зелені чоловічки» захоплять Верховну Раду Криму. Трохи раніше, о 4-й ранку, Владімір Путін наказав провести раптову комплексну перевірку боєздатності військ15.