Розділ 1. НАБЛИЖЕННЯ БУРІ

В іншій статті кримські журналісти наводять просто-таки фантастичні дані з Києва. «У суботу [15 лютого. — Прим. ред.] бойовики так званої самооборони майдану знову напали на киян. Вони атакували активістів громадського руху „Кияни за чисте місто“, які прийшли прибирати барикади в центрі столиці. Активісти майдану з криками „Зіг хайль! Рудольф Гесс! Гітлерюгенд — СС!“ били беззбройних людей битками, дрючками, ланцюгами, саперними лопатками». Зрозуміло, така розповідь може видатися маячнею хворого мозку журналіста, але треба розуміти тогочасні реалії інформаційного поля, у якому жили кримчани. Інформаційну картинку для них створювали насамперед російські телеканали, українські на зразок «Інтера» й «Тоніса» та місцеві кримські, які, за винятком хіба «Чорноморки», місяцями теж транслювали подібні страшилки.

А ось яке цікаве опитування публікує «Крымская правда» в номері вже від 21 лютого. Зверніть увагу на формулювання питань. Активно просуваються дві ключові тези: необхідності створення й озброєння «народних дружин» та введення надзвичайного стану й відділення від материкової України («перекопати Перекопський перешийок»).

22 лютого, на другий день після останніх кривавих сутичок на київському Майдані, у Сімферополі було тихо й безлюдно. Нечисленний мітинг кримчан зібрався перед будівлею Верховної Ради Криму. Як стверджує «Крымская правда», незадоволені люди намагалися потрапити всередину парламенту, аби поспілкуватися з депутатами від Партії регіонів, проте міліція цьому завадила.

Прес-служба Верховної Ради АРК поширила 22 лютого коротке повідомлення: «У фракції „Регіони Криму“ у Верховній Раді АРК обговорювалося питання про політичну ситуацію в Україні. Підкреслювалася необхідність негайного припинення братовбивчих зіткнень на вулицях міст, звільнення адміністративних будівель, розпуску незаконних органів, які заявляють про своє право на контроль за діяльністю влади. На думку депутатів, розвиток політичної ситуації в Україні дає вагомі підстави для побоювань за долю автономії, створює загрозу миру й стабільності в Криму. Депутати закликали всі політичні сили республіки зберігати витримку й розсудливість, усвідомити спільну відповідальність за безпеку кримчан».

Готуючи матеріал до цієї книги, я намагався знайти ту точку відліку, з якої процес анексії, власне військової анексії, Криму став неминучим. З формального погляду, таким початком варто вважати 26 лютого 2014 року, коли була запланована позачергова сесія Верховної Ради АРК, зібрана тодішнім спікером Володимиром Константиновим, яка, однак, так і не відбулася через мітинг представників кримськотатарського народу, українських і російських активістів, ультрас футбольних клубів «Таврія» та «Севастополь», просто небайдужих громадян. Тоді під Верховною Радою Криму сталися масові сутички, у яких з боку проукраїнських сил, за різними даними, взяли участь 10–13 тисяч людей, з боку проросійських — лише 3–4 тисячі, переважно місцевих «тітушок» і завезених так званих козачків — громадян РФ. Білоцерковець наполягає, що основну масу проросійського мітингу склали жителі Севастополя. У тих сутичках померли дві людини — літні чоловік і жінка.

Російський депутат Державної думи, нині опозиціонер Ілья Пономарьов, проти якого в Росії порушена кримінальна справа і який тепер мешкає в Сполучених Штатах Америки, в інтерв’ю, яке він дав в рамках підготовки цієї книги, стверджує, що насправді точкою неповернення стало 22 лютого, коли Владімір Путін віддав наказ Генеральному штабу Міністерства оборони РФ розпочати операцію захоплення Криму. На думку Пономарьова, останньою краплею, яка переконала Путіна в тому, що анексію потрібно починати негайно, стали події на Євромайдані в Києві 18–21 лютого 2014 року.

«Я вважаю, Путін прийняв рішення анексувати Крим 22 лютого. У день, коли Янукович утік. Той лист, про який говорять, це просто записка, з тих, які постійно пишуть до адміністрації. Багато таких записок пишуть міські божевільні. Це писав Малофєєв [Константін Малофєєв, російський олігарх. — Прим.ред.], який на той момент узагалі не мав упливу. Але його позиція на той момент збіглася з позицією Кремля. Ні, я думаю, що розігрування карти сепаратизму та розпаду України було домашньою заготовкою — під президентські вибори, які мали відбутися 2015 року. Спекулювати на цьому, залякати й домогтися переобрання Януковича. Це — було. А задумки військової операції, впевнений, не було», — розповів в ексклюзивному коментарі Ілья Пономарьов.

Проте відомий в Україні та Росії журналіст, експерт-міжнародник Віталій Портніков спростовує цю думку й стверджує, що план відторгнення Криму від України існував в російському істеблішменті ще з 1991 року.

«Я, взагалі, думаю, що в нас дуже погано усвідомлюється анатомія всіх цих подій. Вони почались навіть не в 1990-х, а в 1988–1989 роках. І це були різноспрямовані події. З одного боку, союзний центр усвідомлював, що він може втратити контроль над республіками, і він створив цілу низку проектів під егідою Анатолія Івановича Лук’янова — колишнього голови Верховної Ради СРСР. Це були Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, Гагаузія, Нарва, там такі дії стимулювалися, було створено рух „Интердвижение“. І от кілька таких проектів, які вже на момент серпневого путчу 1991 року були самопроголошеними республіками, і з ними зустрічалися й повідомляли їм, що вони мали взяти участь у цьому проекті наведення порядку, і всі вони підтримали путч, на відміну від тих, із ким боровся цей центр влади. Криму в цьому проекті не було, тому що Українська РСР вважалася партійним керівництвом „фортецею“. Але був ще один процес, пов’язаний не із зусиллями союзного центру, а із зусиллями КДБ. Цей процес називався дестабілізацією ситуації заради поразки партійного апарату. І почався він із Криму.

З кримських татар, які перші кинули виклик тодішньому режиму. Вони першими приїхали в Москву, першими проводили демонстрації, і Мустафа Джемілєв, і Рефат Чубаров, й інші готувались до організації цих мирних протестів на знак повернення людей до Криму. КДБ весь час займалось цим процесом і, в принципі, могло їх зупинити, але вони цього не зробили. Коли Комуністична партія пішла, і разом із нею пішов Радянський Союз, був один день — день найбільшого тріумфу КДБ і найбільшої його поразки. Це відбулося практично хронологічно в одну й ту ж саму мить, може, з різницею в 60 хвилин. 24 серпня було заборонено Комуністичну партію в Москві й було проголошено державну незалежність України, що не входило в плани організаторів всієї цієї історії. Через дві години після цього прес-секретар президента Єльцина Вощанов заявив про те, що державна незалежність України взагалі виглядає дуже дивно, тому що не враховує бажання кримського населення. Тобто питання Криму виникло того ж самого дня, коли заборонили КПРС і коли було проголошено незалежність України. До Києва було відправлено делегацію союзного центру, очолювала її людина, безпосередньо пов’язана з нинішнім російським політичним керівництвом, Анатолій Собчак, і тут вони говорили про наслідки цього українського рішення. Російське керівництво посміялось стосовно питання Криму, сказали, що прес-секретар висловлює власну думку. Нас врятувало в цій ситуації тільки те, що ми оголосили референдум про незалежність», — розповів у інтерв’ю Віталій Портніков.

Дні Революції Гідності позбавили Україну диктаторського режиму Януковича. Проте під час цих кривавих подій унаслідок утечі четвертого президента в країні утворився «вакуум влади», силові структури виявилися паралізованими, чим не могла не скористатися Росія та її поплічники в Криму. Не чекаючи розв’язки в Києві, Путін віддав команду розпочати анексію півострова.

23 лютого. МІТИНГ У СЕВАСТОПОЛІ ТА ОБРАННЯ АЛЄКСЄЯ ЧАЛОГО «НАРОДНИМ МЕРОМ»

Уранці 23 лютого з донецької резиденції Ріната Ахметова, де Віктор Янукович провів ніч, він поїхав Маріупольською трасою в напрямку Криму.

«Це був найзагадковіший відрізок його маршруту, бо кінцевим пунктом призначення було чисте поле. Очевидці розповідають, що туди ж з’їхалися десятки дорогих автомобілів, прилетіли два досі не встановлені гвинтокрили», — повідомляли журналісти ТСН.

Далі маршрути Віктора Януковича та Олександра Януковича розійшлись. Старший син президента вирушив до Луганська, а сам він із молодшим сином Віктором відправилися до Криму.

Згідно з інформацією Служби безпеки України, 23 лютого Янукович заїхав до ялтинського управління СБУ, де працівники Управління державної охорони написали заяви на звільнення. Янукович із вірними бодігардами оселилися в пансіонаті поряд з рестораном «Тифліс».

За свідченнями одного з лідерів севастопольського Євромайдану Дмитра Білоцерковця, дорогою з Ялти до Севастополя Янукович зробив ще одну зупинку. Про це, стверджує Дмитро, знали окремі офіцери управління СБУ в Севастополі, які нібито чекали наказу на затримання Януковича, проте так і не дочекалися.

Розповідає Дмитро Білоцерковець, лідер молодіжного крила партії «Удар», корінний севастополець: «Щойно він [Янукович. — Прим. ред.] утік до Криму, він їхав чи то з Харкова, чи Донецька, не пригадую. Отже, він їхав на авто, доїхав до Криму. Ми знали, куди він їхатиме, — у Севастополь, він спочатку чомусь заїхав у свою резиденцію в „Межигір’я-2“ в Ласпі [бухта під Севастополем. — Прим. ред.], подивитись, як вона будується, після цього продовжив рух.

На Ялтинському кільці його навіть зустріли наші хлопці! Янукович залишив Севастополь на військовому кораблі, і, за інформацією місцевих жителів „Козачки“ [Козача бухта в Севастополі. — Прим. ред.], з великою кількістю охорони на катері добрався до одного з кораблів Чорноморського флоту РФ і прямо на військовому кораблі відправився в бік Новоросійська. А затримати його змога була. По тій причині, що, навіть коли їхав катер до корабля, декілька гелікоптерів і берегова охорона українських прикордонників могли спокійно його затримати. І найсмішніше, що, куди їхатиме Янукович, про це знали всі. Але нічого не робили. Можливо, дійсно, Аваков не знав про це особисто, а його вводили в оману працівники, котрі на той момент у нього працювали й обдурювали. Утім, на жаль, пасивність була. Кумедно, що ніхто з Києва не давав ніяких доручень СБУ про те, що потрібно затримати Януковича».

Менше з тим. Як стверджують журналісти ТСН, о 23:30 23 лютого в Козачій бухті Севастополя Віктора Януковича зустріли морпіхи 810-ї окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ. Російські військовослужбовці доправили президента-втікача на десантний катер, і наступного дня корабель пришвартувався в порту російського Новоросійська.