Інформаційно-аналітична діяльність в системі науково-технічної інформації: методичні та організаційні засади
В еру інформаційного суспільства можливості кожної країни, в першу чергу, оцінюються через її інтелектуальний потенціал, наявність нових знань і технологій. У зв'язку з цим важливого значення набуває розвиток сфери науково-технічної інформації (далі НТІ).
У сучасних умовах науково-технічна інформація в багатьох країнах світу віднесена до основних пріоритетів і знаходиться в полі зору державного управління. У США, Японії, Китаї, Індії, інших країнах існують чіткі схеми державного управління інформаційними системами, збору та розповсюдження наукової і науково-технічної інформації та створення умов для забезпечення зручного доступу до неї. Країни СНД (Росія, Бєларусь, Казахстан) останнім часом також приділяють цій сфері достатньо уваги.
В Україні інформаційне забезпечення науково-технічної інформації на загальнодержавному рівні здійснюється Українським інститутом науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ); на регіональному - 13 Центрами науково-технічної інформації, що підпорядковані МОЦ України, ЗАТ "Харківський ЦНТЕІ", Одеським інноваційно-інформаційним центром "ІНВАЦ" та підрозділами п'яти вищих навчальних закладів. На галузевому рівні функціонують Укрмедпатінформ (державна наукова установа), Укрметалургінформ (відкрите акціонерне товариство), НДІТЕХІМ (державний науково дослідний інститут), ДПУкрНДІнафтогазінформ (державне підприємство) тощо [27].
Між тим, ефективне задоволення інформаційних потреб користувачів у науково-технічній інформації вимагає системного підходу до функціонування сфери НТІ: від створення інформації, її аналітико-синтетичного опрацювання та формування інформаційних ресурсів до забезпечення оперативного доступу до них, оцінки корисної інформації та інформаційно-аналітичного забезпечення державного управління у сфері інноваційної діяльності.
Таким чином, у сфері науково-технічної інформації функціонує багато організацій, але належної координації їх дій, методичного і організаційного забезпечення діяльності, фінансової підтримки ще немає. В той же час пріоритетним завданням установ інформаційної сфери на сучасному етапі є підвищення якісного рівня інформаційно-аналітичного забезпечення сфери управління.
Нещодавно на підприємствах функціонували спеціальні підрозділи НТІ, відділи з патентно-ліцензійної діяльності тощо. Зараз необхідно створювати нову систему інформаційного забезпечення, яка з часом повинна перетворитися на систему інтелектуального управління. Тому сьогодні потрібна інформація консолідована, аналітична, оброблена та підготовлена для споживачів. Бурхливий розквіт науково-технічної діяльності, наявність багатьох інформаційних джерел вимагають належного інформаційно-аналітичного забезпечення управлінців, науковців, виробників.
Як аналітика, так і інформація мають глибоке коріння існування і розвиваються й сьогодні бурхливо за своїми правилами і методиками інформаційні й аналітичні процеси, особливо процеси системної аналітики.
У 1970-ті роки в науці та техніці спостерігалося стрімке накопичення різноманітних кількісних даних: числових - про властивості речовин та матеріалів, числових та нечислових - про навколишнє середовище, біологічних об'єктах і т.п. У зв'язку з цим пошук інформації, вибір найбільш достовірних відомостей в тих випадках, коли існують протиріччя в результатах, отриманих різними авторами, а також визначення більш доречних напрямків нових досліджень, натикаються на значні перешкоди, що обумовлені використанням різноманітних методів отримання однотипових даних, не завжди забезпечуючи необхідну точність вимірювань [20].
Ускладнення функцій управління науково-технічним прогресом, пов'язане з необхідністю обліку його соціальних, економічних та екологічних наслідків та підпорядкування науково-технічних досягнень рішенню народногосподарських задач, потребувало змінення форм та методів інформаційного забезпечення останніх. Поява у зв'язку з цим спеціалізованих міждисциплінарних досліджень, що напрямлені на обґрунтування рішень по управлінню науково-технічним прогресом, як на державному рівні, так і на рівні окремих регіонів, галузей та підприємств, призвело до необхідності формування надійної та постійно поновлюваної бази даних.
Окрім того, було встановлено, що в деяких випадках результати аналізу й відбору даних з одних і тих самих джерел інформації в галузевому й державному масштабі в інформаційних системах загального використання не фіксуються й тому при повторному виникненні вже дослідженої один раз проблеми весь цикл робіт по пошуку, відбору й аналізу інформації повторюється.
Вказані фактори визначили статус та спеціалізацію інформаційно-аналітичних центрів, які займають проміжне положення між традиційними інформаційними службами та спеціалізованими науковими організаціями. Із спеціалізованими науковими організаціями їх об'єднує те, що, виконується техніко-економічне дослідження, вони у ряді випадків виробляють нову, невідому суспільству інформацію. Основна же відмінність полягає в тому, що предметом вивчення в традиційних дослідженнях виступають самі природні чи соціальні феномени, а результатом - формулювання законів їх існування, в то час як предметом техніко-економічного чи інформаційного дослідження являється відображена в документах інформація про ці феномени, а результатом - визначення інформаційної ситуації та рівня чи перспектив розвитку тієї чи іншої проблеми [18].
Ці причини призвели до створення центрів аналізу інформації, задачами яких являлися постійний збір опублікованої та неопублікованої інформації по проблемах, що визнані важливими и довгостроковими в масштабах держави, галузі чи окремої організації, й відбір, аналіз, оцінку й класифікацію даних у відповідності до структури проблеми, забезпечення цими даними зацікавлених користувачів та проведення техніко-економічних досліджень у відповідності до технічних завдань основної фінансуючої організації.
У 1970-і роки в СРСР діяло 20 центрів аналізу даних Державної служби стандартних довідкових даних (ДСССД), діяльність якої організовувалася й направлялася Держстандартом СРСР, за участі АН СРСР, міністерств та відомств. Ці центри були створені в системі Академії наук СРСР, в Держстандарті СРСР, в Міністерстві хімічної промисловості СРСР, Міністерстві охорони здоров'я СРСР інших міністерствах. ДСССД в 70-і рр. являлася міжгалузевою багаторівневою науково-інформаційною системою, покликаною забезпечувати отримання достовірної інформації про властивості матеріалів, та оперативно задовольняти потреби науки и техніки в такій інформації [13].
На початку 1990-х рр. інформаційне обслуговування наукових досліджень здійснювалось органами державної системи науково-технічної інформації (ДСНТІ) СРСР, яка охоплювала всі галузі народного господарства та мала свої осередки в усіх регіонах країни. Характерними ознаками ДСНТІ були ієрархічність побудови та відповідність структурі управління народним господарством. Централізоване опрацювання основних видів документів у всесоюзних інститутах і центрах інформації дозволяло виключити дублювання у процесі закупівлі літератури, істотно знизити витрати галузевих і територіальних інформаційних систем на формування та використання інформаційних ресурсів, забезпечити доступ до централізованих масивів усім зацікавленим організаціям та підприємствам.
ДСНТІ функціонувала на основі розподілення функцій між інформаційними органами різних рівнів у збиранні, опрацюванні, збереженні та розповсюдженні науково-технічної інформації. На "верхньому" рівні цієї системи було розташовано всесоюзні органи інформації: ВІНІТІ; ВНТІЦ; ЦНДІПІ; ДПНТБ тощо. Другий рівень складали республіканські та територіальні (багатогалузеві), а також галузеві інститути науково-технічної інформації та економічних досліджень. На низовому рівні системи перебували інформаційні підрозділи та науково-технічні бібліотеки організацій і підприємств.
Основним виробником інформації (бібліографічної, реферативної, фактографічної, прогнозно-аналітичної) були інформаційні та бібліотечні центри, які складали верхній рівень ДСНТІ. Саме тут опрацьовувався увесь потік світової науково-технічної інформації. Завдяки багатогалузевому охопленню, одноразовому опрацюванню матеріалів, створенню паралельних рядів бібліографічних посібників, видання цих органів були конкурентоспроможними, вони користувалися найбільшим попитом серед науковців і дослідників. Другий потік утворювали неопубліковані документи, в яких було наведено результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), технологічний досвід, раціоналізаторські пропозиції тощо. Подібні документи надходили з низових осередків до центральних галузевих органів, де вони синтезувалися та здобували належне висвітлення в виданнях інформаційного органа відповідної галузі [12].
Республіканські (регіональні) інститути науково-технічної інформації були головними в республіці з інформування про документи міжгалузевої тематики, науково-технічні досягнення та передовий досвід з різних питань промисловості, будівництва, транспорту, економіки, а також матеріали національними мовами. Республіканські центри пристосовували бібліографічну, реферативну, оглядову інформацію всесоюзних та галузевих центрів до потреб фахівців регіону, а також надсилали до них відомості про найбільш перспективні розробки в регіоні й, таким чином, також ставали виробниками вторинної інформації, тобто аналітичної. Саме цим займався УкрНДІ НТІ, який випускав оглядову та експрес-інформацію з вузькогалузевих та проблемно-тематичних питань, аналітичні огляди для керівників виробництва "Нове в науці, техніці та виробництві" (26 серій) і готував інформаційні карти та анотовані переліки технічної документації.
Складовою частиною ДСНТІ була інформаційна система з суспільних наук, головним центром якої був Інститут наукової інформації з суспільних наук (ІНІСН). Одним з видів діяльності Інституту був випуск проблемно-тематичних реферативних і бібліографічних збірників, а також аналітичних оглядів, які готувалися в співпраці з академічними інститутами. Система наукової інформації з суспільних наук мала й ряд галузевих і регіональних центрів та мережу інформаційних відділів у наукових установах і вузах. Галузеві інформаційні органи функціонували у сфері вищої освіти, культури та мистецтва, права тощо. Регіональні інформаційні центри (відділи, сектори) входили до складу академій союзних республік. їх головним завданням було збирання, наукове опрацювання та зберігання інформації з суспільних наук, найбільш цікавої для наукових установ та державних органів республіки. Вони також координували інформаційну діяльність у межах регіону та узагальнювали досвід низових інформаційних ланок, щоб поповнювати центральні інформаційні видання та банк даних. Свою мережу інформаційного забезпечення мали й гуманітарні наукові установи АН УРСР, діяльність яких координувало Відділення наукової інформації АН УРСР [31, 32].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи інформаційно-аналітичної діяльності» автора Захарова І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ: ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.
